Словосполучення — це мінімальна непредикативна одиниця синтаксису, утворена за нормами й правилами національної мови з двох чи більше лексично повнозначних слів на основі підрядного або сурядного зв'язку.
Зміст і структура словосполучення є закономірною ланкою у вченні про побудову мовлення, адже мовлення починається саме з окремих одиниць і правил їх поєднання. Першоосновою висловлювання є слова, які співвідносяться з предметами та явищами дійсності, а передають їх взаємозв'язки, тільки поєднавшись у словосполучення.
Будь-яке словосполучення з'являється для найменування в складній формі глибше пізнаних дій, предметів, явищ, ознак, які вже не вкладаються в номінацію, виражену окремим словом. У словосполученні відбивається національна специфіка мови, національне мислення народу. Реальні відношення між предметами, явищами, діями впливають на стандартизацію сполук для їх номінації. Тому в певному мовному колективі виникають значною мірою стандартизовані кліше для передачі тих чи тих реалій.
В українській мові виробилися й усталилися, наприклад, такі словосполучення на означення сприйняття чогось: слухати оперу, слухати Ніну Матвієнко, але дивитися виставу, фільм; писати листа, відозву і писати олією, картину, етюд. Є також словосполучення, стандартизація яких привела до їх лексикалізації і навіть фразеологізації, як-от: брати — до відома, до серця, до уваги, курс, на замітку, під захист, приклад, реванш, слово, собі за правило, у свідки, участь тощо.
Поєднання слів у словосполучення може бути показником освіченості людини, її обізнаності в певній галузі. Так мовець, знайомий із військовою справою, додасть грамотні означення до слова офіцер, називаючи поняття: кадровий, армійський, гвардійський, піхотний, штабний, відставний, вищий, старший тощо. Проте словосполучення якийсь важливий офіцер1 можливе в мовленні людини, недостатньо обізнаної зі структурою армії чи даної військової установи. Тобто словосполучення тим чи іншим способом виявляє сприйняття людиною світу залежно від ступеня його пізнання.
У побудові словосполучення виявляється також рівень знання мовцем семантико-граматичних особливостей мови, її норм узагалі. Типові помилки виявляють незнання синтаксису як науки про побудову висловлювання. У мовленні засобів масової інформації можна зустріти помилки типу: ми є свідками в тому (замість того), треба думати за тих (при нормі про тих), надія в краще майбутнє (замість на краще майбутнє), зрадити другу (замість друга), мова йдеться (замість мова йде або йдеться) і под.
1Бутенко Н.П. Словник асоціативних значень іменників в українській мові. Львів, 1989, С. 6.
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.