Слова, які формують словосполучення, передають зв'язки між предметами, явищами навколишнього світу. Граматично ці зв'язки можна оформити такими мовними засобами: 1) зміною форми слова (найчастіше — закінчення) — побачені сім чудес світу, руда лисиця, фарбований лис; 2) прийменниками — ключ від квартири, прибуток на члена сім'ї, подалі від гріха, від аза до іжиці, сильніший за закон; 3) сполучниками — батько й мати, зранку й до вечора, саркастичний, бо злмй, безбарвний, мов вилинялий, працьовитий, хоч і не без таланту, молодий, та ранній, світить, та не гріє; 4) порядком слів, чітко визначеним для певних членів речення (означення, наприклад, повинне стояти перед означуваним словом — вечірній сад; при зворотному порядку слів — сад вечірній — означуване слово тяжіє до значення присудка). За допомогою цих мовних засобів слова поєднуються в словосполучення підрядним і сурядним типами зв'язку.
Підрядний зв'язок у словосполученні виражає граматичну залежність одного слова від іншого. Специфіка того чи іншого способу вираження підрядного зв'язку зумовлюється в основному не головним, а залежним від нього компонентом, його граматичним оформленням. Перші два засоби граматичного оформлення словосполучення (словозмінність і прийменники) та частково третій (підрядні сполучники) неоднаково застосовуються в трьох типах підрядного зв'язку — узгодженні, керуванні та приляганні.
Узгодження — тип підрядного зв'язку між компонентами словосполучення, при якому форми залежного слова уподібнюються формам головного, стрижневого слова: чарівний куточок, чарівна усмішка, чарівне слово, чарівні очі. Головним компонентом такого зв'язку є іменник або субстантивована частина мови, а залежним — прикметник (мудрий оракул, тривала розмова, охочий до мандрівок добродій), займенник (усі небезпеки, моє благословення, такі вісті), порядковий і кількісний числівники (перший синочок, обидва рожни, сімома пирогами), дієприкметник (вичахле багаття, відчинена брама, потерпілі сусіди, зігнутий цвях), іменник-прикладка (бард Панчишин, велетка Бадбед, річка Рось).
Залежне означуване слово, як правило, стоїть у препозиції до основного слова і виявляє повне узгодження в можливих спільних формах, якими є форми роду, числа, відмінка: досвідчений тлумач, досвідченого тлумача, досвідченому тлумачеві; досвідчені тлумачі. Крім повного, узгодження може мати форми й неповного узгодження. Зокрема воно виявляється у словосполученнях з іменником — місто Киів, річка Рось, село Гвоздів, місто Черкаси.
Керування — вид підрядного зв'язку, при якому залежне слово набуває форми того непрямого відмінка, якого вимагає відповідно до своїх лексико-граматичних особливостей керівне слово. За характером вираження керування може бути безпосереднім, коли засобом граматичного зв'язку є закінчення залежного компонента (підставити вітрила вітрові, символ правосуддя, зціляти недужих, молитися богові, його друзі, забороло шолома), або опосередкованим, коли граматичний зв'язок виражається не тільки відмінковим закінченням, а й прийменником (чкурнути на вулицю, як заведено в тамтешніх людей, скидатися на розкішний палац, проникнути в серце, пристати на це, трапезувати за столом). Керування та узгодження є найчастотнішими видами підрядного зв'язку, якими виражаються змістові відношення між предметами. Керуванням можна об'єднати близькі й навіть протилежні семантичні класи компонентів словосполучення.
Прилягання — вид підрядного зв'язку, при якому залежне слово має незмінну форму й поєднується з головним тільки за змістом. Залежний компонент виражається прислівником (неусипно пильнують, особливо яскраво, гарненько обміркувати, напрочуд шляхетно, щодуху тікають), дієприслівником (сидіти склавши руки, ціпитися стоячи, мовчати посміхаючись, дивитися телевізор лежачи), неозначеною формою дієслова (не люблять тупцяти на місці, звеліти атакувати, зібралися стати на відпочинок).
Головним компонентом словосполучення з приляганням можуть бути слова будь-якої частини мови, але їхня сполучуваність обмежена граматичними й семантичними особливостями. Так, якісні прислівники неможливі при іменниках, а дієприслівник уживається тільки з дієсловом. Інфінітив сполучається з кожною частиною мови, щоправда, зі словами певної семантики, зокрема: модального значення (хочу побачити, треба залагодити, не можна вирушати), фазового (стали нишпорити, кинув палити, продовжував сперечатися, закінчити вечеряти), руху (прийшов попрощатися, зібралася поспівати) тощо. Отже, при зв'язку прилягання в словосполученні переважають семантичні чинники поєднуваності, поступаючись граматичним, оскільки залежні слова граматично індиферентні.
Сурядний зв'язок у словосполученні виражає граматичну рівноправність, незалежність одного компонента від іншого; кожен із компонентів не пояснюється іншим і не пояснює його сам. Слід відзначити однофункціональність компонентів словосполучення, тобто вони відіграють однакову роль у створенні синтаксичної конструкції.
Залежно від кількості компонентів та сполучникових засобів їхнього поєднання розрізняють закритий сурядний зв'язок і відкритий. Закритим сурядним зв'язком поєднуються тільки два компоненти словосполучення за допомогою сполучників протиставних (а, але, проте, зате, однак): «А унизу — мовчить трава, іще зелена і ворсиста, і чує всі його слова, але не розуміє змісту» (Л. Талалай); пояснювальних (а саме, тобто): «Можна сказати, що Котермак був справжнім енциклопедистом, тобто мав ґрунтовні знання в різних науках» (Ф. Михайленко); градаційних (не тільки.., а й, не тільки.., але й та ін.): «Не тільки зброя, ох, не тільки зброя, а в козаків і музика була» (О. Пахльовська). Відкритим сурядним зв'язком може поєднуватися необмежена кількість компонентів, чому сприяють інтонація переліку: «У Парагваї деякі місцевості мають суто українські назви — Нова Україна, Нова Волинь, Богданівка, Перевертівка, Тарасівка, Морозенко тощо» (журн.) та сполучники — єднальні (і, й, ні... ні та ін.): «Та ніхто не заплаче по білому тілу, по бурлацькому. Ні отець, ані мати, ні брат, ні сестриця, ні жона його» (нар. пісня) і розділові (чи, або, хоч, то... то та ін.): «Одна з таких чи то каменюк, чи то маленьких скель стирчала тільки за метр від берега» (Ю. Шовкопляс).
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.
