Словосполучення виконує в мові такі функції: 1) служить будівельним матеріалом для речення, входить до його складу; 2) вживається в ролі назви (зокрема заголовка); 3) виступає складовим елементом тексту з сегментованою побудовою.
Розглянемо кожну функцію окремо. Зауважимо тільки: очевидним є те, що перша функція словосполучення є основною, а решта — факультативними.
Граматичне вираження стрижневого компонента накладає на потенційне словосполучення певні обмеження і, разом з тим, вимагає цілком певних і обов'язкових зв'язків із залежними поширювальними словами. Так, головний дієслівний компонент може підпорядковувати всі повнозначні частини мови, утворюючи різнопланові словосполучення. Треба брати до уваги, що основна роль у формуванні висловлювання належить дієслову, оскільки воно співвідносить думку з часом її вияву, в ньому визнається спосіб дії (дійсний, умовний, наказовий), її завершеність чи незавершеність. Крім граматичних значень, кожне дієслово має власну семантику, яка передбачає й певну валентність (сполучуваність) дієслова. Цілком певне дієслово наперед регламентує визначену кількість із відповідною семантикою іменників, якими можна поширити речення. В українській мові є дієслова, що можуть сполучитися з чотирма, п'ятьма й більше іменниками, і є дієслова, які іменниками не поширюються.
Візьмімо для прикладу дієслово віз, яке за своєю семантикою (означає дію особи, передбачає адресата дії, об'єкт дії, означення засобу пересування, а також передає рух у певному напрямі) може сформувати речення з шістьма залежними іменниками. Отже, потенційно можливе з ним таке речення: Фірма везла залізницею товар для компаньйонів з Польщі в Київ.
Підпорядковуючи повнозначні частини мови, дієслово утворює з ними словосполучення — фрагменти речення. Граматично зв'язок дієслова з поширювальними словами, вираженими іменними частинами мови, реалізується в керуванні, а з прислівником, дієприслівником та інфінітивом — у приляганні. У свою чергу, іменники, вже як стрижневі слова нових потенційних словосполучень, поширюються іншими елементами. Типовими відношеннями між ними є означальні (атрибутивні) або доповнювальні, додаткові (об'єктні). Таким чином, наше речення можна поширити в такий спосіб: Фірма-посередник між трьома об'єднаннями за домовленістю везла залізницею гуртом закуплений товар, призначений для компаньйонів, з сусідньої Польщі в столичний Київ. Приклад ілюструє основну функцію словосполучення.
По-різному виконує словосполучення функцію називання. Це може бути нерозчленована назва в тексті: «Того зимового вечора, після кафе "Хрещатий яр", Сідалковський так і не повернувся додому» (О. Чорногуз); «Жіноча рада захисту малозабезпечених дітей, сиріт та пенсіонерів через "Вечірку" звернулася до Президента України, Голови Верховної Ради, Прем'єр-міністра, Київської міськради за допомогою» (газ.), заголовок твору: «Слово про слово», «Дорогами тисячоліть» (назви книжок); складовий елемент сегментованого тексту: «Інтелектуал Світу 1993 року. Ним став Патріарх української культури Олесь Гончар» (газ.).
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.