Другорядними називаються члени речення, що пояснюють головні або інші другорядні члени й синтаксично залежать від пояснюваних слів.
Термін другорядний означає лише те, що член речення є синтаксично залежним. В інформативному плані саме він може бути найголовнішим у реченні: «Вона померла не від часу, а від страждань» (П. Загребельний) (логічний наголос падає на обставину від страждань).
Другорядні члени речення поділяються на означення, додатки та обставини.
Означення — це другорядний член речення, що вказує на ознаку предмета: «Суворих слів, холодних і жорстоких, перебираю низку, ніби чотки» (М. Рильський).
Додаток означає предмет, який є об'єктом дії, на який у той чи інший спосіб дія поширюється: «Оддав той москаль бумагу якусь панії» (Марко Вовчок).
Обставина — це другорядний член речення, що вказує на те, як відбувається дія з точки зору її інтенсивності, якості, а також способу, місця, часу, причини, мети, умови виконання: «По обіді ми подалися пішки до книгарні» (В. Діброва).
Для вираження кожного типу другорядних членів речення в мові існують спеціалізовані (морфологізовані) граматичні форми: для означення — прикметник, для додатка — іменник у непрямих відмінках, для обставини — прислівник.
Однак головним критерієм при визначенні другорядного члена речення є не його граматична форма, а змістові відношення між ними і словом, до якого він синтаксично приєднується. Так, означення може передаватися не лише прикметником, а й іменником: книга Івана(= Іванова книга), додаток — інфінітивом: наказав стріляти(= віддав наказ про стрільбу), обставина — іменником: Він живе в Америці(порівняймо: Він живе далеко).
З іншого боку, та сама словоформа в залежності від змістових зв'язків з іншими членами речення може виступати в ролі різних другорядних членів. Наприклад, у реченні Діти зліпили зі снігу бабу словоформа зі снігу виступає додатком (зліпили — із чого?), у реченні Баба зі снігу всім сподобалась — означенням (баба — яка?), а в реченні Проліски повиростали зі снігу — обставиною місця (повиростали — звідки?).
Різні синтаксичні функції може виконувати й інфінітив: Співати — приємна річ (підмет); Я хочу співати(частина складеного присудка); Бажання співати не полишало його (означення: бажання — яке?); Він попросив мене співати(додаток: попросив що?); Я пішов у клуб співати(обставина: пішов з якою метою?).
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.
