Додаток — другорядний член речення, що означає об'єкт, на який спрямована чи поширюється дія або ознака, знаряддя дії. Відповідає на питання непрямих відмінків.
Додаток у деяких типах речень може означати предмет, який насправді є виконавцем дії чи носієм ознаки, але в таких випадках сама структура речення подає виконавця дії, названого іменником у непрямому відмінку, як непрямий об'єкт дії: Будинок будувався робітниками ( = Робітники будували будинок); Петра й досі не було (= Петро й досі був відсутній); Мені було п'ять років ( = Я мав п'ять років).
Додаток виражається: 1) іменником з прийменником або без нього: бачу друга, підходжу до друга, чекаю товариша, чекаю на товариша; 2) іменниковим займенником: друг побачив мене; 3) будь-якою субстантивованою частиною мови: відвідую хворого, третій день чую це бух-бух; 4) синтаксично нерозкладними словосполученнями: бачу п'ять коней, з'їв багато вареників, сфотографував групу туристів; 5) фразеологізмом: купую газовану воду, бачу летючого змія; 6) інфінітивом: додаток-інфінітив означає абстрактну дію, яка є об'єктом іншої дії. Дієслова, що можуть приєднувати додаток-інфінітив, як правило, виражають наказ, прохання, спонукання, повчання, поширення своєї волі на когось: Я наказав йому співати; Я навчив його співати; Я порадив йому співати. У цих конструкціях виконавець дії особового дієслова й виконавець дії інфінітива — різні суб'єкти. Такий інфінітив називається об'єктним.
Обмежена кількість інфінітивів, що означають найпоширеніші дії (їсти, пити, умиватися, почитати) розвинули в собі здатність виступати додатками й при дієсловах інших семантичних груп: я зварив собі їсти, мені принесли напитися, куплю собі почитати.
Додатки найчастіше приєднуються до дієслова, але можуть підпорядковуватися також іменникові, прикметникові, дієприкметникові, прислівникові та дієприслівникові.
Додаток при дієслові має форму непрямого відмінка, позначаючи різні об'єктні відношення: у мене нема друга, даю щось другові, бачу друга, горджуся другом.
Додаток може приєднуватися до дієслова не лише безпосередньо, а й за допомогою прийменника. У таких випадках характер об'єктних відношень визначається взаємодією значення відмінка й значення прийменника. Прийменник, як правило, конкретизує значення відмінка: йду без друга, роблю для друга, сміюся з друга, знімаю щось із друга, стою біля друга.
Увага! Іменник, що стосується дієслова, може також виконувати в реченні функцію обставини, а не додатка. Іноді межа між додатком і обставиною настільки розмита, що сказати однозначно, який це член речення, неможливо. Синтаксична функція іменника в реченні визначається характером відношень між дією та її об'єктом. Якщо в цих відношеннях переважає просторове, часове чи інше обставинне значення, тоді це обставина, якщо ж превалює значення об'єкта, на який спрямована дія, то це додаток: Він сидів на стільці (на чому?) — додаток; Він сидів на березі (де?) — обставина; З кохання плакав я, ридав (через що? з якої причини?) — обставина; Усі сміялися з його кохання (з чого?) — додаток; Він повернувся до Києва (куди?) — обставина; Він звик до Києва (до чого?) — додаток.
Додатками також вважаються іменники, що відносяться до іменника, який означає керівника, власника, виконавця, автора: директор заводу, командир загону, автор книги, власник машини (у словосполученнях же робітник заводу, боєць загону, книга автора, герой книги, машина власника залежні слова розцінюються як означення).
Прикмети і додатка, і означення одночасно поєднують у собі прийменникові словосполучення на зразок: пісня про море, спогади про дитинство, впевненість в успіхові, сміливість на пожежі, дружба з Петром, відро з водою, суп із м'ясом.
Додатки можуть стосуватися також членів речення, виражених прикметниками. Такий прикметник означає стан, а додаток — предмет, на який цей стан поширюється: впевнений у перемозі, радий зустрічі, гордий собою, багатий на події, здібний до навчання, повен води, схожий на батька.
Якісні прикметники можуть керувати додатками у порівняльних конструкціях, при цьому прикметник стоїть у формі вищого чи найвищого ступеня порівняння: вищий за брата, найвищий з братів, розумніший від усіх, найрозумніший з-поміж усіх.
Прикметники керують додатком у конструкції прикметник + від + іменник, яка означає причину виникнення ознаки: червоний від морозу, п'яний від щастя.
Додатки можуть підпорядковуватися також прислівникам; дуже часто це прислівники предикативні: дітям холодно, він біжить швидше за всіх, присутнім це було приємно, він зробив добре для себе.
Додатки бувають прямими й непрямими. Прямий додаток означає предмет, на який дія спрямована безпосередньо й охоплює його цілком. Він синтаксично підпорядковується перехідним дієсловам, формам на -но, -то, а також предикативним словам прислівникового й іменникового типу, що означають сприймання або почуття: їмо кашу, пишу книгу, чути музику, забито корову, видно село.
Прямий додаток, як правило, виражається формою знахідного відмінка без прийменника, проте в деяких випадках він може стояти й у родовому відмінку: 1) у заперечних конструкціях із часткою не: взяв книгу — не взяв книги; 2) у сполученні зі словами жаль, шкода: шкода часу, жаль собаки; 3) у художньому й розмовному стилях, де прямі додатки мають паралельні форми родового й знахідного відмінків: узяв ніж — узяв ножа, співав пісні — співав пісень, загострив олівець — загострив олівця.
Прямий додаток може виражатись і невідмінюваними частинами мови, якщо вони субстантивувались і стоять у відповідній синтаксичній позиції: «І кожне "ні" — вогненне чує "так"» (М.Рильський). Непрямий додаток означає обєкт, якии тільки певною мірою причетний до дії. Непрямий додаток виражається непрямими відмінками з прийменником і без нього, за винятком знахідного без прийменника.
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.
