Неповними називаються речення, в яких пропущено, тобто не представлено словом, одий із структурно необхідних синтаксичних членів.
Те, що в реченні пропущено необхідний член, можна встановити з наявності членів, синтаксично залежних від пропущеного елемента. Наприклад, у реченні Я купив англійську книжку, а ти — німецьку, слово німецька є означенням до пропущеного слова книжка, яке, в свою чергу, є додатком до пропущеного присудка купив. Отже, наявність означення німецька вказує на пропуск структурно необхідних членів і дає можливість відновити їх із контексту.
Від неповних слід відрізняти обірвані речення: Я купив англійську книгу, а ти... На відміну від неповного речення, у цьому випадку думка лишилася незакінченою, структура речення незавершеною, встановити відсутні члени неможливо.
Неповне речення — це похідний варіант від повного. Але це не означає, що в тексті повний варіант завжди буде основним. Навпаки, дуже часто саме неповне речення вважається стилістичною нормою. Наприклад, у реченні «Продавав Свирид не все, що мав приробленого» (Г. Тютюнник) відновлення пропущеного підмета Свирид у підрядному реченні буде стилістичною помилкою.
Неповними можуть бути різні типи речень — як двоскладні, так і односкладні: «По праву руку в шах-заде сидів його візир Соколлу, по ліву руку — імам і поет» (П. Загребельний) — неповне двоскладне речення з пропущеним присудком сидів; «Бо тут треба було певної вже кваліфікації, а найголовніше — поважності» (Остап Вишня) — неповне односкладне безособове речення з пропущеним головним членом треба було.
Слід мати на увазі, що двоскладне речення з пропущеним підметом чи присудком залишається двоскладним, хоча промовляється чи пишеться всього один головний член: «Він чудово розмовляє по-англійському. Три роки прожив у Лондоні» (газ.). Друге речення тут є неповним двоскладним, оскільки підмет він легко відновлюється з контексту. У діалозі Куди ти ходив?— У кіно — друге речення, як і перше, теж є двоскладним, бо воно відновлюється до Я ходив у кіно.
З іншого боку, односкладне речення, в якому немає підмета чи присудка, є повним, оскільки ці члени тут узагалі не передбачаються структурою речення: «З великим інтересом читаю ваші листи» (газ.) — односкладне означено-особове повне речення, в якому підмет я не потрібен.
У неповних реченнях, як уже зазначалося, можна відновити пропущені члени. Залежно від того, на основі чого відбувається це відновлення, розрізняються контекстуальні, ситуативні та еліптичні неповні речення.
У контекстуальних неповних реченнях пропущене слово може бути відновлене завдяки контекстові. Власне, й причиною його пропуску є саме те, що в контексті це слово раніше вже вживалося і немає потреби його ще раз повторювати: «...Вірять ті люди в Бога, чи ні, а якщо вірять, то в котрого — отця, сина чи святого духа?» (Г. Тютюнник), повний варіант: Вірять ті люди в Бога чи ні, а якщо ті люди вірять у Бога, то в котрого Бога ті люди вірять — у Бога-отця, Бога-сина чи Бога-святого духа?
Рідше слово, за яким відновлюється пропущений член речення, стоїть у контексті після пропуску: «Погниє од старої торішньої картоплі молода, струхлявіє од старої нова сушениця садкова» (Г. Тютюнник). Повний варіант: струхлявіє од старої сушениці садкової нова сушениця садкова.
У неповних реченнях можуть опускатися не лише головні або другорядні члени, але також і головна або підрядна частина складнопідрядного речення: «X л о п ч и к: І тато вернеться тепер з війни? М а т и: Так, сину... з-під далекої землиці. Х л о п ч и к: Коли не буде сонця на сосні. М а т и: Як холодом повіє від криниці» (Б. Бойчук).
Неповні контекстуальні речення вживаються в усіх стилях, але особливо характерні вони в діалогічному мовленні. При чергуванні запитань і відповідей репліки «чіпляються» одна за одну, утворюючи єдине діалогічне ціле, в якому немає потреби повторювати вже сказане. Часто в репліці опускаються всі члени речення, крім того, який є ремою: « — Маріє, серденько, здорова? Вже? — Здорова. — Сьогодні я цілий день думав про тебе. — І я» (О. Довженко).
Пропуск членів у неповних реченнях — надзвичайно важливий чинник економії в мові, він дозволяє стисло й динамічно викласти інформацію.
У ситуативних реченнях пропущений член стає зрозумілим не з контексту, а з мовленнєвої ситуації. Оскільки всі учасники розмови знають, про що йдеться, те чи те слово може випускатися: «Сержант випустив повід цяцькованої вуздечки і неохоче сплигнув з коня. — Сідай, младшой! — гукнув Козаков Чернишеві.— А я собі зараз добуду!» (О.Гончар).
Козаков у першому реченні пропускає непрямий додаток (сідай на коня), а в другому — прямий додаток (добуду коня). І хоча слово кінь у розмові персонажів не згадувалося, вони розуміють, про що йде мова, із ситуації.
Ситуативні неповні речення вживаються в основному в усному мовленні. При цьому зрозуміти їхній зміст допомагають також жести, міміка, інтонація.
В еліптичних реченнях відсутній член, а це завжди присудок, можна відтворити не з контексту чи ситуації, а з самої конструкції речення. Наприклад, із речення А Петро взяв шапку та й з хати однозначно випливає, що мається на увазі дієслово руху: пішов, вибіг, кинувся, вискочив і т. ін.
Зауважимо, що, на відміну від контекстуальних, в еліптичних реченнях можна відновити не конкретне пропущене дієслово, а лише тематичну групу, до якої воно належить.
Можливість установлення значення відсутнього присудка забезпечується кількома факторами: а) наявністю членів речення, синтаксично пов'язаних із пропущеним: «Ех! — вона за рогача і в контратаку» (Остап Вишня). У цьому реченні є підмет вона, який передбачає наявність присудка, і головне — залежний від присудка додаток за рогача (взялась, ухопилась за рогача), а також обставина в контратаку, яка дає можливість відновити інший однорідний присудок (пішла, кинулася в контратаку), б) лексичним та граматичним значенням залежних від пропущеного присудка слів: «Ми з кумом на зарані підготовані позиції — в погрібник» (Остап Вишня). Обставини місця на позиції, в погрібник уже передбачають рух; в) однотипністю конструкцій еліптичних речень, обмеженістю їхніх семантичних груп, мовною традицією. Саме традицією можна пояснити той факт, що в реченні На горі — церква кожен мовець відновить дієслово перебування — є, стоїть, знаходиться, а не, наприклад, дієслово будується чи горить.
За своїм значенням еліптичні речення поділяються на такі групи: 1.Наказові й окличні речення. Семантика відсутнього дієслова, як правило, означає побажання, наказ рухатися, наказ дати щось. Багато з таких речень-побажань стали вже формулами етикету: Коня! Назад! Музику! На здоров'я! Щастя Вам!
2. Речення зі значенням руху: «Та з тим знову перебіжками на берег, на човна й на той бік» (Остап Вишня); «Звісно, куди в таку тьму? — підтримав котрийсь із шоферів» (О. Гончар); «Люди до неї — щоб то її по-своєму вітати» (Марко Вовчок).
3. Речення зі значенням говоріння, мовлення: «"Вартуй! Вартуй!" — з Кирилівської брами. "Вартуй! Вартуй!" — від Київських воріт» (Л.Костенко); «Ти йому про діло, а він тобі про козу білу» (нар. творчість); «Тоді молодичка до мене: "Дівчино-серденько! Скажи нам усю щиру правдоньку, як душа до душі..."» (Марко Вовчок).
4. Речення зі значенням перебування, існування, місцезнаходження: «Небо Вкраїни над тобою широке, все в вінках із проміння, голубе-голубе...» (В.Сосюра); «Тиша у військах. Жайворонки над військами. І ось нарешті 6.00» (О. Гончар).
5 . Речення зі значенням енергійної дії (вдарити, кинути, схопити і т. ін.): «Ну що ж, товариші, давайте звечора приготуємось, щоб зранку не вовтузитись, а зразу за рушниці й по місцях» (Остап Вишня); «А він мене за руку, — пригорнув і поцілував» (Марко Вовчок); «Ах! — і руку до грудей, а другу — до бинди голубої на голові» (А. Головко); «Облизався неборака та меншого в пузо — аж загуло» (Т. Шевченко).
Хоча для кожного еліптичного речення можна дібрати відповідне дієслово-присудок, не слід уважати, що еліптичне речення є похідним, скороченим варіантом повного. Воно похідне тільки в історичному плані, у сучасній же мові еліптичні речення є абсолютно самостійними синтаксичними утвореннями, не залежними від своїх аналогів — повних речень. Це відрізняє їх від інших типів неповних речень.
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. -
