Між однорідними членами речення встановлюються єднальні, протиставні та розділові відношення. Вони виражаються сполучниками сурядності.
Єднальні відношення виражають різні відтінки поєднання між однорідними членами, а саме: єднально-перелічувальні, приєднувальні, перелічувально-розділові, перелічувально-видільні тощо. Єднальний зв'язок виражають сполучники: і (й); та (в значенні і), та й, ні... ні, як... так і, не тільки... а(але) й, не лише... а(але) й. Напр.: «Не так тії вороги, як добрії люди — Покрадуть жалкуючи, плачучи осудять» (Т.Шевченко); «Розцвітай же, слово, і у родині, і у школі, й на заводі, і у полі пречудесно, пречудово — розцвітай же, слово!» (П. Тичина); «Тихо та ясно у материній душі. І така тиха, зоряна і ясна ніч. А в ній у голубім сяйві вервечками бродять дівчата молоді з піснями лункими. Аж заслухається Катря і сидить, як заворожена, а в душі бродять юрбами радісні та співливі материні думи» (А. Головко); «Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка...»(нар. пісня).
Найчастіше між однорідними членами вживається сполучник, що може бути поодиноким і повторюваним. Поодинокий сполучник указує, що перелік закінчився, тому він ставиться між двома або перед останнім з однорідних членів. Таким чином створюється закритий однорідний ряд. Повтор сполучника перед кожним однорідним членом речення створює незакінчений, або відкритий, однорідний ряд, напр.: «Солов'ї, ці невтомні співці весни і кохання, заливисто перетьохкуються у вербах, по садках і в кущах біля річки» (О. Гончар);«Мово рідна! Красо моя! В тобі мудрість віків, і пам'ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого; в тобі, мово, неосяжна душа народу — його щирість і щедрість, радощі й печалі, його труд і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його. Твердине моя, і захисток, і гордість, і розрада в годину смутку... Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого» (С.Плачинда) — сполучник і створює в тексті незамкнений ряд, об'єднуючи однорідні члени окремо й попарно.
Парні сполучники не тільки... а(але) й, не лише... а(але) й, як... так передають відношення зіставності, порівняння. Ці сполучники вживаються тільки між двома однорідними членами: «У старі князівські часи на нашій батьківщині набув великої популярності образ Марії у вигляді Оранти: віруючі називали цей образ Марії як Заступницею, так іНепорушною стіною» (Д. Степовик).
Протиставні відношення виражають об'єднання двох протилежних, несумісних, контрастних однорідних членів. Однорідність виникає всупереч логічному значенню членів речення, оскільки вони сприймаються як протилежні, взаємовиключні. Таких членів у реченні, як правило, не більше двох. Протиставні відношення виражаються сполучниками: а, але проте, зате, однак, хоч, так, та (у значенні але), хоча. Сполучники а, але вказують на протиставлення одних предметів, явищ, дій, ознак іншим.
Сполучники проте, та (у значенні але), так зіставляють поняття, одне з яких обмежує інше: «Сонце без проміння, однак червоне, ніби ясний світ на широку картину. За Вишгородом стоїть на Дніпрі сиза, проте з жовтим сутінком імла» (І. Нечуй-Левицький). Сполучники зате, однак виражають значення протиставлення з відтінком заміщення (замість того): «А знизу, з-під палуби, лине сумна, неголосна, зате рідна, українська пісня» (С. Плачинда). Сполучники хоч (хоча) мають відтінки допустовості: «Випросталася Лисавета Гулевичівна, зупинилась на мить, задумалася: побудувала колегію, хоча сина втратила» (С. Плачинда).
Розділові відношення між однорідними членами полягають у тому, що логічний зв'язок між ними передає роздільність, чергування або взаємовиключення понять, які входять до однорідного ряду. Такі відношення виражаються сполучниками: або... або, чи... чи, то... то, не то... не то, чи то... чи то, хоч... хоч. Конструкції з поодинокими сполучниками або та чи виражають просту роздільність однорідних членів, у реченнях же з повторюваними сполучниками або... або, чи... чи, хоч... хоч виражається перелік понять, що взаємно виключають одне одного; у реченнях із сполучником то... то виражається перелік повторюваних явищ, подій, предметів, які чергуються; такі самі відношення, але з відтінком питальності, сумніву або непевності виражаються в реченнях з однорідними членами зі сполучниками: чи то... чи то, не то... не то. Напр.: «Які неповторні шляхи випрядає нива: вона то стрясоне дужими і м 'якими крилами і до самого обрію летить, то враз відкинеться назад, стихне, як пісня» (П. Загребельний); «Усі мости в цій землі були дерев'яні, через що людям захожим: або чужинцям, або мандрівникам, або завойовникам, або апостолам, або й пройдисвітам, здавалося, ніби тут і зовсім немає мостів...» (П.Загребельний); «Спинився — волошка чи не волошка вистромша голівку з-поміж колосочків?» (С. Васильченко).
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. -
