Вставні конструкції (слова, словосполучення і речення) виражають ставлення мовця до висловленої ним думки. Вони не виступають членами речення, тобто граматично не пов'язані з іншими словами, але мають змістовий зв'язок із реченням: «Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже почалось...»(Л. Костенко); «Звісно, досягнуті показники — не межа» (газ.).
Зв'язок із реченням у вставних конструкціях здійснюється за допомогою інтонації, яка залежить від інтонаці ї всього речення.
І якщо простежити, як конкретно виявляє себе кожна складова частина інтонації в різних позиціях вставних конструкцій, зокрема мелодична лінія, висота голосу, час звучання, сила вимови, характеристика пауз, то виходить, що вставні конструкції вимовляються в тісній єдності з основним реченням і не виділяються ні рухом основного тону, ні інтенсивністю, ні паузами. Тільки на початку речення можна помітити висхідний напрям рух у основного тону у вставних словах та вищий частотний рівень, а також більшу інтенсивність вимови порівняно з усім реченням: «Отже, почалися сільські весілля, думалось їй» (Є.Гуцало). Якщо вставні конструкції розміщені в середині речення, то пауза спостерігається тільки після них, а не з обох боків: «Зміни на краще, можна сказати, відбулися на моїх очах» (журн.).
Крім того, вставні конструкції приєднуються до речення без сполучників або за допомогою сполучників сурядності та підрядності. З сурядних найчастіше вживаються і, а, з підрядних — як: «Сталевий трос двічі обривався, доки, нарешті, вдалося зірвати з місця примерзлий до землі газик і витягти його на грейдер» (О.Гончар); «І справді, оптимізм — невід'ємна риса трудового народу...» (М.Рильський); «А хіба менш важливе значення має суворе дотримання ощадливих режимів застосування пестицидів? Щороку ми, як правило, використовуємо їх велику кількість» (журн.).
Вставні конструкції в сучасному мовознавстві піддаються класифікаціям з різних боків. Найважливіші з них — за складом компонентів і за семантикою. Інші класифікації сполучаються з цими двома. За складом, наприклад, розглядаються вставні слова, словосполучення і речення у зв'язках з вираженням компонентів різними частинами мови та частками. Семантичний поділ на групи поєднується з різними способами оформлення думки.
За складом виділяються вставні слова, словосполучення і речення. У ролі вставних слів найчастіше виступають модальні слова: мабуть, певно, безперечно, можливо, безсумнівно та ін. Більшість із них співвідноситься з прислівниками: звичайно, нарешті, власне, імовірно, взагалі, навпаки тощо. Або просто прислівники, утворені від інших частин мови, у тексті стають вставними словами: по-моєму, по-твоєму, по-перше, по-друге, по-двадцяте, зрештою, наприклад, без сумніву, по суті (прислівникові сполучення) та ін.
Прислівникові і співвідносні з ними модальні слова в ролі вставних слів розрізняються лише в контексті: прислівник пояснює переважно дієслово, виражаючи спосіб дії, а модальне слово вказує на ступінь вірогідності, який характеризує все речення: «З мрій про сестру милосердя, звичайно, нічого не вийшло» (М.Хвильовий); «Іванов прощається з дружиною звичайно, як і більшість з простих людей, що йдуть на війну» (О.Довженко); «Але, справді, уявіть собі, що кожен наш землероб виростив два плодових дерева...» (О.Довженко); «Утішним фактом нашого часу є зростання ваги громадської думки, дедалі частіше вона постає перед нами в проявах сили досі небаченої, справді безпрецедентної» (О.Гончар); «Генерал, видно, був чимось не зовсім задоволений...» (О.Гончар); «Видно місто, далі поле у моєму у вікні...» (М.Рильський).
Деякі дієслова також можуть виконувати роль вставних слів, граматично відриваючись від інших слів у реченні (даруйте, дозвольте, бачу, може, розуміється, знаєте, чуєте, буває тощо): «У різних товариствах бував, за різними столами сидів Дорошенко у своєму кругосвітньому житті, але, здається, ніде не було йому так затишно й привітно, як тут, в цьому товаристві...» (О.Гончар); «Нелегко, буває, розгледіти в людині приховану байдужість до того, що відбувається навколо неї» (журн.).
Деякі сполучники, частки відіграють роль вставних слів: проте, однак, власне, мовляв, мов (рідко), отже, втім тощо. Слова однак і проте бувають вставними і надають значення модальної протиставності тільки тоді, коли вони стоять у середині речення. На початку речення це звичайні протиставні сполучники сурядності і після них не треба ставити кому: «Б'ється, буйнує під вітром бамбукова гущавінь темних очеретів понад шляхом, небо ллє рясною зливою, воно вже зовсім потемніло, злилося в суцільний хаос, у якому, проте, птахи оті бродщанські десь, може, ще й досі летять» (О.Гончар); «Хоч на чверть кроку, а проте попереду» (С. Журахович); «Заклопотана щоденними турботами, важкою роботою, мати, однак, помічала, що на селі і в панському дворі почалося діятись щось незвичайне...» (Г. Донець); «Однак недарма люди кажуть: маленьке, та важеньке» (газ.).
У другу групу умовно можна виділити вставні словосполучення і сполучення слів: чого доброго, коротше кажучи, кажучи відверто, з дозволу сказати, чесно кажучи, з одного боку, як правило, як звичайно, як відомо, на щастя, на лихо, на диво, за словами... Словосполучення бувають вільні і фразеологічні (дієслівні та іменні). До вільних належать такі: на мою думку, сказати по правді, за словами (переказами) чиїмись тощо. До фразеологічних — в усякому разі, таким чином, власне кажучи, так би мовити, хвалити Бога (долю), пробачте на слові та ін.: «В усякому разі, довелося поморочитися, немало страхіть усяких нагородити» (А. Головко); «Ми добросовісно (я б навіть сказав доскіпливо) ознайомилися з їх досвідом, але, чесно кажучи, одержали відповідь не на всі питання...» (журн.).
Характер відношень між вставним словом і словосполученням, з одного боку, і словом речення, з яким вони пов'язані, - з другого, є зовсім інший, ніж у звичайному синтаксичному словосполученні при вільному сполученні слів. Тут нема граматичної злитості, семантичної єдності компонентів, які дозволяють словосполученню виконувати номінативну функцію: «Постать Джмелева як пасічника, либонь, найколоритніша в Україні» (С.Колесник). Віднесеність вставного слова либонь до присудка зумовлена метою, характером та обстановкою висловлювання в цілому, а не необхідністю семантичного розкриття присудка.
Вставними можуть бути й цілі речення, переважно односкладні — означено-, неозначено- та узагальнено-особові, безособові: «Для художника глибоких ідейних переконань, для того, хто усвідомлює свій синівський обов'язок перед народом, мені здається, ніякі віяння та моди не страшні, адже вони вражають здебільшого людей поверхових» (О.Гончар); «Не плакали друзі, бо сльози, як кажуть, в обози Здають ще до першого бою» (П.Воронько); «Чуєте, гарного косаря виростила мати» (С.Колесник). Вживаються також двоскладні речення з особовими займенниками я, ти, ми, ви: «Полювання, як ви потім побачите, потребує чимапо часу» (Остап Вишня); «Як ви знаєте, через наш район будується асфальтова дорога» (Ю. Яновський).
За значення м виділяються такі групи вставних конструкцій: 1. Ті, що виражають ступінь вірогідності повідомлюваного: безперечно, безумовно, справді, очевидно, можливо, може, розуміється, певно, звичайно, мабуть, здається та ін.: «Одначе, не до-літаючи до нас, табуни знов повертають назад, певне, є там десь лимани, озера, адже не одне оце наше висхле озеречко — вся ця придніпровська місцевість зветься Чари-Комиші» (О. Гончар).
2. Ті, що вказують на зв'язок думок, послідовність викладу чи його завершення: по-перше, по-друге, між іншим, до речі, втім, проте, однак, отже, значить, словом, таким чином тощо: «П о х м у р и й ...Робітників привабив, а казарм стільки, як і було, та й ті порозвалювались: словом, без вікон, без дверей повна горниця людей» (С.Черкасенко); «По-перше, жодний цех об'єднання не може кроку ступити без "дріб'язкової" продукції тринадцятого. По-друге, тут трудяться справжні віртуози-верстатники» (газ.); «Віддаючи належне досягнутому, ми, однак, не можемо відчувати повного задоволення» (газ.).
3. Вставні конструкції, які виражають почуття мовця: на жаль, на лихо, на щастя, на диво, чого доброго, на біду превелику тощо. «Г у л ь б и ц ь к и й ...На щастя, жорстока дійсність розвіяла вітром усі ці хлоп 'ячі дурниці й примусила розсудливо зазирнути дійсності в вічі» (С.Черкасенко); «На жаль, інколи ресурсовитрати значно випереджають виробництво продукції» (журн.).
4. Ті, що вказують на характер висловлення або способи оформлення думок: сказати по правді, коротше кажучи, іншими словами, так би мовити та ін.: «Головую я в умовах, сказати, скрутнуватих» (С.Колесник); «Зміни на краще, можна сказати, відбулися на моїх очах» (журн.).
5. Вставні конструкції, які вказують на джерело повідомлення: на думку.., за словами.., як кажуть, признатися, думаю, каже, за повідомленням.., на наш погляд, по-моєму тощо: «Голос у нього гучний і спочатку завжди впевнений і респектабельний, як кажуть, голос людини з знанням справи» (О. Довженко); «Василь, признатись по правді, боїться того сухого дерева» (І. Цюпа).
6. Вставні конструкції, звернені до співбесідника, щоб привернути увагу: розумієте, бач, бачте, чуєш, пам'ятаєте, уявіть собі, даруйте, пробачте на слові та ін.: «Перебування в Києві, уяви собі, багато дало мені для п'єси» (О. Довженко); «Бачте, ті, що вчаться, хліб повинні їсти. А жито з неба не падає. Нє-нє...» (С.Колесник).
Інші групи менш виразні й не дуже численні.
Місце розташування вставних конструкцій в основному реченні довільне, проте найчастіше розміщуються вони на початку й у середині речення. Рідше зустрічаються в кінці його: «Газик рвонувся вперед, замолов колесами, пішов, пішов і, нарешті, вибрався на рівне» (О.Гончар); «Міркував собі так: якщо мама ніколи не розповідають про це, то неспроста, мабуть» (А. Головко).
З розділових знаків, що виділяють вставні конструкції в реченні та відокремлюють їх від інших членів, переважають коми. Якщо вставні конструкції входять до складу відокремлених членів речення, то вони, як правило, не виділяються комами: «Десь далеко, мабуть під Черніговом, глухо гули гармати» (О. Десняк). Коли при вставних конструкціях є сполучники, які до них відносяться, то вони виділяються разом зі сполучниками: «Але ж як не дійде, не проб'ється Кожущенко, то загине отут і він, Серьога, бо, як видно, надовго розгулялась хурдига...» (О.Гончар); «Не знаю, чи побачу Вас, чи ні. А може, власне, і не в тому справа» (Л.Костенко). Якщо ж сполучник відноситься до інших членів чи до всього речення, то вставна конструкція обов'язково виділяється комами і цим самим відмежовується від сполучника: «М о к і й ...А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік... Або, нарешті, кажуть, берега дати...» (М. Куліш); «Хто такий економіст у декого в очах? Той, хто "ріже" оплату праці. Та, власне, і став я ним, можна сказати, випадково» (журн.).
Увага! Ніколи не бувають вставними і не входять до складу модальних слів такі слова і сполучення слів: майже, навіть, мовби, нібито, причому, приблизно, притому, при цьому, все-таки, саме, якраз, просто, тобто, адже, буквально, принаймні, за постановою.., особливо, отож, тож, тільки, цебто та деякі інші. Вони самі ніколи не виділяються комами, а, виконуючи функцію сполучника, частки чи прийменника, відокремлюються комами від інших членів у реченні разом зі словами, до яких відносяться. У ролі часток і частин мови такі слова зовсім не виділяються: «Злива тривала майже годину» (М.Трублаїні); «Я люблю тільки таку гру, де я певна, що виграю» (Леся Українка); «Так, Рєпніна була надійним другом. Не побоялась вона написати Орлову, добиваючись помилування або принаймні дозволу йому» (Шевченкові.— О. П.) малювати» (З. Тулуб).
ВСТАВЛЕНІ КОНСТРУКЦІЇ
На відміну від вставних, вставлені конструкції бувають різних структурних і семантичних типів. Тут також можуть бути слова, сполучення слів та словосполучення, речення або й кілька речень. Вставленими називаються такі конструкції, які вживаються для доповнення, роз'яснення чи уточнення предметного змісту речення. Вони з'являються тоді, коли мовець помітив їх необхідність, почавши висловлювати думку: «Всесвітня етуаль — Весна-красна — корить всіх співами кохання (Програми їх не знають заборон!)» (С. Черкасенко); «Росте "ведмеже вухо" — в просторіччі (не пам'ятаю, як там по-латині)» (Л.Костенко); «Як дивитися з Максаків (коли льон цвіте за Десною), то синя хмара гойдається у полях» (С. Колесник).
Вставлені конструкції властиві усному мовленню. В художній літературі та публіцистиці вони використовуються для стислості викладу або експресії: «Напроти мене мовчки сидять селяни (в наш вагон уже заходять і сторонні люди). Тоді я звертаюсь до них, і ми перекидаємось словами» (М. Хвильовий); «І живуть собі щасливо у коханні та миру. Ще й нікому (от що диво!) Не завидують в миру» (П. Грабовський).
Щодо будови — вставлені конструкції надзвичайно різноманітні: «Одного разу ліг після обіду відпочити (роботи ж таки сила, самі знаєте), взяв собі газетку (рискнув!) і розгорнув...» (Остап Вишня); «Григорій умів слухати, цінував почуте (Ні! Ти тільки послухай. Цей народ геніальний!) та й сам під настрій не проти був розіграти когось, як і його дядьки» (Г.Тютюнник).
Вставлені конструкції приєднуються до основи речення без сполучників або за допомогою сполучників сурядності (а, але, та, і) чи підрядності (як, щоб, що, бо, тобто та ін.): «Капітан порушив думку про сни, заговоривши лагідно і доброзичливо (він говорив про чудесне літо і про тихі зорі одної в світі батьківщини, про його, листоношине, життя серед цих прекрасних пустинь, на березі річки милої Псла, капітан узявся до красномовства, щоб до краю розчулити людську душу, перекладач повторював), а листоноша сидів безсторонній і, напруживши волю, забував потроху ті відомості, яких хотів від нього капітан» (Ю.Яновський); «Улітку під вербою біля хати (Як добре, що скінчилася зима!) Княгиня почала дітей навчати» (М. Руденко).
Модально-оцінні функції наближують вставлені конструкції до вставних, однак характер додаткового пояснення, що порушує синтаксичну одноплановість, залишається визначальним: «А не ті вже літа, щоб, як замолоду, — з Вітрової Балки мало не двадцять верст до Князівки (за всякої погоди — і в сльоту осінню, і в холод зимовий), а тоді ще поїздом до Славгорода» (А. Головко). Іноді додаткове пояснення стає уточненням: «Одсвяткував 18 серпня Український народний театр 100-літній ювілей від часу першої постановки "Наталки Полтавки". Було урочисто. Грали кращі артисти: О. К. Саксаганський (Виборний), Мар'яненко (Микола), Сабінін (Возний), Литвиненко-Вольгемут (Наталка), Козловський (Петро), Нікольська (Терпилиха), був повнісінький театр, портрет Котляревського на сцені, і живі квіти зливою на кін летіли... Шанували прапрабабусю українського репертуару» (Остап Вишня). Вставлені конструкції можуть бути принагідним зауваженням: «Справді, у світлому великому небі — ніколи я не бачив над собою такого неба! — в дальній далечі, у високій високості, де, мабуть, лише реактивні літають, йдуть табуни птиць» (О.Гончар). Вони супроводять текст драматичного твору як ремарки: «Л о г в и н. Дайте ж, панотченьку, я вас поцілую в руку. (Цілує старому руку)» (М.Кропивницький); «Д я д ь к о Т а р а с. (на дверях): А де у вас тут витерти ноги?» (М. Куліш); «Д е с я т н и к. Чого ж ви посідали?.. Геть по місцях! (Ніхто не звертає уваги, розмовляючи тихо). От народ! от люди! (Б'є об поли руками)» (С. Черкасенко). І, нарешті, за допомогою вставлених конструкцій оформляються посилання на джерело цитування: «Тищенко, коли йому по обіді Ірина показала газету (не могла не показати), прочитав її досить спокійно» (Мушкетик Ю. Сонячна вежа// Вітчизна. 1981. № 3. С. 50).
Вставлені конструкції здебільшого виділяються дужками: «Три сини, та дочка, та дорослі онуки (Від обличчя твого відірвались несила) Підняли тебе легко на дужії руки. Так, як ти їх легенько в житті проносила» (А.Малишко). Навіть одне слово може виділятися дужками, коли воно має в собі додаткове пояснення: «За селом зелено-зелено, і по хвилях переливи червоні (од сонця)» (А.Головко). Невеликі вставлені конструкції, які стоять переважно в середині основного речення і мають із ним тісніший змістовий контакт, виділяються з обох боків тире: «За вікном — згори було видно — шуміло, вирувало залите сонцем місто» (С.Скляренко); «Од лісу — сигнал чи то з переляку — пальнули з гармати» (С.Колесник). Комами з тире відокремлюються від інших членів основного речення вставлені конструкції тоді, коли на місці розриву повинна бути кома: «Не було ще такого літнього ранку, — хіба вже каміння з неба, — щоб дід Арсен, прозваний Бугилею, всидів дома» (Г. Тютюнник); «В теплушках люди без води, Оці хлоп'ята і діди, Ці матері, — і в тебе ж мати, — А ген за ними тліють хати, Пожежі чорної сліди» (А.Малишко). У складних синтаксичних конструкціях, у яких використовуються вставні та вставлені структури, спостерігається їхнє органічне поєднання. В такому разі вони експресивно забарвлюють текст і наповнюють його різними модальними та семантичними відтінками: «Ще недавно — просто, здається, вчора було — стоячи ми з нею під нашою любимою вишнею» (М.Коцюбинський); «Єдина лишилась надія на батька — от, може, він скоро повернеться і вийме з мішка мені чобітки..»(М. Стельмах). Розділові знаки тут розподіляються так: вставні слова виділяються комами, а вставлені конструкції — тире або дужками.
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. -
