Способи передачі чужої мови - СУЛМ - Мова - Каталог статей

Переважна більшість текстів, крім авторської мови, тобто слів, що виражають думки автора, містить і висловлені чи невисловлені думки інших осіб, або чужу мову.

Чужа мова — це мова іншої особи — не автора, не мовця, включена в авторський текст. Існує кілька способів передачі в тексті чужої мови. Так, вона може бути включена в текст як пряма мова, непряма мова, невласне пряма мова тощо. Спосіб передачі чужої мови залежить від багатьох чинників, таких як жанрова належність тексту, його загальна стилістична спрямованість, поінформованість автора тексту, тобто здатність чи нездатність точно, дослівно відтворити слова іншої особи тощо.

Пряма мова — це спосіб передачі чужої мови, при якому мовець або автор тексту повністю зберігає її лексичні, синтаксичні та стилістичні особливості, тобто відтворює її дослівно, напр.: «А я лежав собі коло мами та лупив ногами в траву, а мама казали: "Ти не годен ані годинки тихо посидіти?"» (В. Стефаник); «Водив пальцем по небі поет, шептав: "Десь далеко димарі ескадр"» (М. Семенко).

Непряма мова — це спосіб передачі чужої мови, при якому відтворюється лише її зміст, без збереження лексичних, синтаксичних та стилістичних особливостей. Напр.: «Чував я не раз, як наш рід виховувавсь на Запоріжжі, то думав, що й моя оце черга прийшла у Великому Лузі дубувати; аж Кирило Порохня розказав мені, що вже минулися ті розкоші низові запорозькі, німота вже там кублиться; запорожці повтікали давно вже за Дунай, а котрі осягли собі землю понад Кубанню, і вже тут не те, що було в Січі; тілько й слави, що чумацтво та скотарство» (П. Куліш).

Конструкції з прямою мовою складаються з двох компонентів: чужої мови як змістового ядра та слів автора, які її вводять, коментують. Цей коментар може включати в себе вказівку на сам факт мовлення, на особу мовця та обставини мовлення. Пряма мова при цьому становить окреме закінчене речення або кілька речень: «— Як же, дочко, весілля справлятимемо? — спитав уранці Степан, розбираючи вже внесеного в хату кабана. — По-старому чи по-новому?» (Г. Тютюнник).

Непряма мова зі словами, які її вводять, становить одне складнопідрядне речення і виступає в ньому підрядною частиною щодо слів автора: «Вона ледь доторкнулася губами його щоки і, згораючи в рум'янцях, сказала, що після відпустки, в неділю, себто сьогодні, їхатиме назад» (Г.Тютюнник).

Таким чином, основна відмінність між прямою та непрямою мовою полягає не в ступені точності відтворення чужої мови, а в способах включення її в авторський текст. Навіть при лексичній тотожності прямої та непрямої мови зберігається граматична відмінність між ними (тип речення, інтонація).

Невласне пряма мова поєднує в собі елементи прямої та непрямої мови. У невласне прямій мові тією чи іншою мірою відбиваються лексичні та синтаксичні особливості чужого висловлення, але передається вона від імені автора, розповідача, напр.: «Одрадяни вірили й не вірили... Вони зроду-віку не чули, щоб машинами можна було хліб жати. Коли скрут та невправка — кинеш серп, за коси візьмешся, а щоб машиною?» (Панас Мирний).