Діалог, тобто розмова двох осіб, і полілог, тобто розмова багатьох осіб, при відтворенні на письмі мають такі особливості: діалогічна (полілогічна) мова може записуватися як з виділенням кожної репліки в абзац, так і без такого виділення. Коли репліки діалогу (полілогу) виділяються в абзац, перед ними ставиться тире, лапки не вживаються. Слова автора виділяються розділовими знаками за вказаними вище правилами. Напр.: «Взявши макітру, здобуту мало не з дна базарного моря, дядечко знову збився на слово, чимось нагадуючи самого пана Пампушку-Купу-Стародупського: — Як добре ляснути но ній пужалном, чи репне? — Задзвенить, як дзвін. — А якщо кулаком? — Кулак заболить. — А коли гепнути ломакою ? — По макітрі — ломакою?» (О. Ільченко); «— Де той Шрам? Це хіба десята доля старого Шрама. — Де тобі десята! — підхопили шуткуючи гості. — Хіба сота! — І сотої нема! — закричали усі гурбою. — Хоч тисячу таких красних жупанів ізложи докупи, то все-таки не буде Шрама!» (П. Куліш). Коли діалог (полілог) не розбивається на абзаци, а репліки йдуть одна за одною без указівки на мовців, кожна репліка береться в лапки, а між ними ставиться тире. Якщо ж після реплік ідуть слова автора, то тире ставиться тільки після прямої мови перед словами автора, напр.: «Як ось і гінці з Зінькова. "А що?" — "Еге! — кажуть. — Прощайсь, пане полковнику, з гетьманством. Там запорожці таке провадять, що аж слухати сумно". — "А князь же що?" — "А що князь? Князь із запорожцями запанібрата, а твої подарунки прийняв у сміх, бо в його і свого доволі"» (П. Куліш).
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. -