Непряма мова — один зі способів передачі чужої мови, синтаксично організований як підрядне речення. На відміну від прямої мови, непряма мова завжди займає постпозицію щодо слів автора, які становлять головну частину речення. Напр.: «Співають у пісні, що нема найкращого на вроду, як ясна зоря в погоду» (П.Куліш); «Тоді я сказав йому, що українські прерії (рівнини) відрізняються від мексиканських лише тим, що в Мексиці ростуть кактуси, а в нас — верба» (Гео Шкурупій).
До непрямої мови належать і непряме запитання та непряме спонукання.
Таким чином, непряма мова зі словами автора завжди становить складнопідрядне речення. Чуже мовлення передається в непрямій мові не дослівно, а лише зі збереженням предметного змісту, без відтворення таких його особливостей, як модальність, суб'єктно-об'єктний план висловлення тощо.
При передачі чужої мови за допомогою непрямої відбувається заміна граматичних форм, відповідно до точки зору особи, що передає її. Так, особові форми дієслова і форми займенників 1-ї та 2-ї особи замінюються на форми 3-ї особи, наказовий спосіб дієслова передається за допомогою інфінітива або підрядного речення, звертання, вигуки, частки, вставні слова випускаються, напр.: «Мама плакала й казала, що я зовсім неможливо поводжуся з нею» (М. Хвильовий).
Непряма мова стилістично більш нейтральна, і такі стилі, як науковий, офіційно-діловий, інформаційні жанри публіцистичного, віддають їй перевагу перед прямою мовою. Широко використовується непряма мова замість цитати для стислої передачі чужої думки у випадках небажаності чи неможливості дослівного її відтворення, напр.: «Тацит, розповідаючи про життя давніх римлянок, пише, що вони проводили не одну ніч без сну, в сльозах, помітивши перші ознаки марніння, гадаючи, що кохані покинуть їх» (газ.); «Автор статті пропонує реформувати азбуку так, щоб у ній кожна літера відповідала одному звукові» (М. Жовтобрюх).
Непряма мова поєднується зі словами автора за допомогою сполучників що, щоб, наче, чи, а також займенників і прислівників. Вибір сполучників зумовлює як цілеспрямованість чужої мови, так і суб'єктивне ставлення автора до змісту переказуваних слів. Напр.: «Дивишся на Дніпро й думаєш, який він широкий і який він вузький, що він бачив, цей старенький козарлюга» (Гео Шкурупій); «Ні живі ні мертві слухали такі речі мати й сестра Кирилова; далі, наче їм хто ніж устромив у серце, повалились на землю, да й припали до ніг батькові Пугачеві, да плачуть же то гірко, да молять, щоб не однімав у них останньої радості» (П. Куліш).
У розмовній мові вимоги до трансформації чужого мовлення значно послаблюються, внаслідок чого вона наближається за багатьма ознаками до прямої мови. Таке змішування ознак прямої та непрямої мови називається напівпрямою мовою. Для напівпрямої мови характерне вживання вигуків, часток, звертань, вставних слів, наказового способу, типових для прямої мови, однак подається вона у формі підрядного речення, напр.: «Коло воза сказав йому [наймитові] панотець, що звихнув ногу, нехай же Славко принесе йому палицю та й поможе зайти до хати» (Л.Мартович); «А тут і поміж миром пустив таку поголоску, що Сомко вже на волі, так куптесь та ждіте гасла» (П.Куліш).
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. -
