Типи контекстуальних відношень між реченнями - СУЛМ - Мова - Каталог статей

СИНТАКСИС

Типи контекстуальних відношень між реченнями

Поняття відношень між реченнями усвідомлюється як їхня функціонально-змістова залежність, взаємозумовленість, що виявляється в процесі формування текстової єдності.

У тексті є речення, наділені більшою самостійністю в порівнянні з іншими, і, природно, речення несамостійні, сприймані в зв'язку з іншими.

Аналіз зв'язків між реченнями показує, що їхнє поєднання часто здійснюється таким чином: до базового, опорного речення приєднується те, що розвивається на його основі, залежне від нього. Це речення перебуває в супровідних відношеннях із базовим, бо начебто супутнє йому, супроводжує його. Поняття опорного речення не передбачає обов'язкової його незалежності. Здебільшого незалежне речення являє собою початкове, вихідне повідомлення за темою (або про її окремий аспект) мовного утворення, комунікативного акту. Формування названого поєднання речень дістало назву розгортання, яке «полягає в тому, що кожне з основних понять, котрі утворюють тезу, піддається розглядові й аналізу (визначається, пояснюється, мотивується, підкріплюється фактичним матеріалом, зазнає експресивного посилення)...»¹. Таке розуміння потребує певного уточнення: не тільки поняття, а й у цілому опорне речення, котре виражає якусь думку, може піддаватися «розглядові й аналізу», крім того, розгортання тих чи інших компонентів залежить від міркувань комунікативної доцільності й не в усіх випадках обов'язкове.

Відношення базових, опорних речень до залежних полягає в тому, що вони створюють ґрунт для цих речень, є вихідними для їхнього формування. І допоки нанизуються одне за одним речення, що перебувають у контактних і дистантних, безпосередніх та опосередкованих зв'язках із якимось опорним реченням, усі вони залежать від нього, підпорядковані йому. Та, звичайно, це підпорядкування відмінне від підлеглості підрядних речень головному. Адже залежні, підпорядковані речення слугують і своєрідному продовженню, розвиткові складу опорних речень, і роз'ясненню, аргументації їхнього змісту, прояву ставлення до висловлюваного і т.д. Тобто поряд з основним повідомленням у мовленні чи тексті з'являються інші, похідні від нього повідомлення, мета яких — краще донесення інформації, активний уплив на того, хто її сприймає, вияв авторського ставлення до повідомлюваного. Це реальні факти комунікативного процесу: носії мови прагнуть ефективного, результативного спілкування, не можуть бути байдужими до того, про що йдеться.

Розглянемо спостережувані в тексті відношення між реченнями.

1. Залежні речення вживаються для розширення інформації про компоненти опорного речення або про зміст речення в цілому — повідомлення даних про те, що властиве тим чи іншим об'єктам, про які мовиться в опорному реченні (предмети, дії, факти й т. п.), що становить ті або інші сторони їхнього існування. Це дає змогу ширше, докладніше, повніше поінформувати про поняття, наведені в опорному реченні, чи про його зміст загалом. Для вияву цих відношень особливо характерний ланцюговий зв'язок, оскільки дальшому розвиткові піддається певний компонент опорного речення — він або те, що його стосується, стають об'єктом розгляду в залежному реченні. Ланцюговий зв'язок здійснюється тут найповніше з допомогою всіх доступних йому засобів:

а) використовується повтор: «Лімфоцити поділяються на два типи: Б і Т. Б-лімфоцити виробляють спеціальні білки-антитіла, спрямовані проти мікробів, вірусів або отрут. Т-лімфоцити народжуються в особливому органі — тимусі, таємничу функцію якого вдалося розкрити зовсім недавно» (газ.);
б) уживаються синоніми, перифрази, родові поняття: «В усіх районних аптеках області виділені спеціалізовані автомашини для доставки медикаментів трудівникам відгінних пасовищ і землеробам віддалених масивів. У найбільших тваринницьких районах пересувні аптеки бувають у чабанів не рідше як раз на місяць, а в дні перегону худоби за сотні кілометрів із зимових пасовищ на літні й назад супроводжують їх у дорозі» (газ.);
в) застосовуються вказівно-замінювальні слова (він, вона, воно, вони в називному та непрямих відмінках, з предметним і присвійним значенням — його, їхній, тут, звідси, де, сюди, коли, котрий, що). Напр.: «Створено Карпатський державний природний парк. Він розташований в Івано-Франківській області. Його площа сягає за 47 тисяч гектарів» (газ.).

2. Супровідні речення також пояснюють опорне речення, в змісті якого помітна якась нечіткість, недомовка. Це залежить від характеру інформації, повідомлюваної в опорному реченні — або в ньому містяться малознайомі поняття, що вимагають тлумачення, або йдеться про те, що може викликати запитання у того, хто дістає інформацію (чому це сталося? чим це пояснюється? як це слід розуміти? й т. ін.), або ж викладові спеціально надається забарвлення цікавої нез'ясованості, щоб привернути більшу увагу читача. Розгляньмо фрагмент: «...У досягненні ефективності виробництва КВС (конструкторський відділ стандартизації) — дуже важлива ланка. Від неї залежить, зокрема, щоб, будуючи літаки, ми не винаходили велосипед. Поясню. Літак — най-хитромудріший виріб із багатьох тисяч вузлів і деталей. Можна винаходити їх наново без кінця, а можна й уніфікувати. Саме заради цієї доброї справи й здійснює КВС так званий норконтроль розроблюваної на заводі технічної документації. Тобто коли для якоїсь ідеї конструкторів раптом виникне потреба освоєння наново великої кількості нормалей (болтів, шайб, гайок і так далі), то КВС, вивчивши креслення, повинен підказати, як із вигодою скористатися нормалями, вже виготовлюваними серійно» (газ.).

Цей фрагмент насичений поясненнями, органічне включення яких свідчить про їхню важливість для зрозумілого викладу того, що може утруднити сприйняття інформації. Розшифровується зміст уживаної героєм нарису абревіатури КВС, потім розтлумачується зміст другого речення, в якому образно-фразеологічна форма висловлювання (не винаходили велосипед) не розкриває конкретного змісту. Перехід до цього роз'яснення здійснюється за допомогою однослівного речення Поясню, що виконує інтегративно-характеристичну функцію, а потім ще підкріплюється сполучниковим компонентом Тобто, що також приєднує одне з наступних речень.

Для створення відношень пояснювання використовуються також ланцюговий, тематичний зв'язки. У змістовому центрі пояснювального речення може бути поняття, з яким у попередньому реченні пов'язана певна неясність. Напр.: «Ялинку ми запозичили пізніше з скандинавських країн. А для українців традиційним є дідух. Це останній снопик або пучечок колосків з поля, зібраних наприкінці жнив, так званий "обжинок". Його освячували в церкві на Спаса чи Маковія, зберігали в коморі, на горищі, а перед Різдвом уносили в хату» (Л. Орел). Коли ж того чи іншого пояснення вимагає зміст речення в цілому, то відповідно наступне речення слугує для цього і між ними існує передусім змістовий, тобто тематичний, зв'язок. Як, наприклад, у такому випадку: «Найбільше клопотів додавалося в косовицю. Сіно потрібно було перетрусити, висушити, покласти в копички, обгородити, щоб ні звір, ні вітер не порозруйновував, щоб дощами не позатікали» (Г. Булах). Нерідко в цій ситуації основне речення має певний узагальнений характер, і виникає потреба в конкретизації, поясненні того, що саме конкретно мається на увазі. В наведеному прикладі теж відчувається це узагальнення, та більш помітне воно в іншому фрагменті: «1655 року Богун вписав ще одну героїчну сторінку в історію визвольної війни, керуючи обороною Умані, яку не вдалося взяти полякам. Він так укріпив цю фортецю, що польські воєначальники порівнювали її з голландською Бредою, що вважалася тоді зразком військово-інженерної майстерності» (І.Лисенко). Узагальнення «вписав ще одну героїчну сторінку в історію визвольної війни» мусить бути розкритим через конкретні факти, про які саме й повідомляється в наступному — пояснювальному реченні.

Дуже важливо розуміти необхідність уведення в текст пояснювальних речень з тим, щоб не виникало ніяких перешкод для його сприйняття, розуміння, усвідомлення. Це особливо стосується публіцистичного, наукового стилів, у яких змістова визначеність є одним з основних принципів викладу.

3. Залежні речення виступають щодо опорних у ролі аргументаційних, тобто слугують для підтвердження, обґрунтування судження, висловленого в опорному реченні. Відношення, що складаються між реченнями, виразно передаються тематичним зв'язком: опорне речення містить аналітичне ствердження, яке виражає погляд на щось, думку про щось, а залежне — повідомлення про факти, котрі свідчать про правомірність такого судження. Це дуже сильний тематичний зв'язок, і в ряді випадків уживання неаргумен-тованих суджень, що виражають нову або не загальновідому точку зору, можуть бути сприйняті як непереконливі. Названі відношення, завдяки їхній явній передбачуваності, можуть не характеризуватися сполучниковими засобами. Пор.: «Міцнішають творчі зв'язки вищої школи з виробництвом. Зростає число базових кафедр інженерних навчальних закладів у великих промислових об'єднаннях. Укладаються довгострокові угоди про науково-технічну співдружність із підприємствами. За прямими замовленнями заводів та НДІ навчальні заклади в чимраз більшому обсязі здійснюють важливі госпдоговірні дослідження. Створюються дедалі сприятливіші умови для прилучення вихованців вищої школи до їхньої майбутньої роботи» (газ.); «В тому, що наше господарство — одне з провідних у Подільському районі (здали державі 5097 тонн м'яса та 6429 тонн молока), є велика заслуга й молодих» (газ.); «А ось що беззаперечно (записано в літописі): висадка на узбережжя успішно застосовувалася й у Стародавній Русі. Князь Олег з дружиною славетно десантувався під Константинополем іще в 907році» (журн.). У цих фрагментах аргументуються судження — Міцнішають творчі зв 'язки вищої школи з виробництвом; наше господарство — одне з провідних у Подільському районі (входить до складу цілісного речення В тому... є велика заслуга молодих); А ось що беззаперечно: висадка на узбережжя успішно застосовувалася й у Стародавній Русі. Аргументаційні речення містяться в окремих фразах (перший і третій фрагменти) і в одній фразі — в цьому випадку вони оформлені як вставні речення, бо приєднуються всередині речення, з яким зв'язані (другий фрагмент). Аргументаційних речень може бути кілька (див. перший фрагмент). До них можуть приєднуватися також залежні від них речення, що надає доказові поглибленого, розгорнутого характеру. Деталізована, об'ємна аргументація, виражена не тільки одним реченням, а й поєднанням речень, використовується в передових і проблемних статтях, матеріалах, присвячених питанням міжнародної політики.

Аргументаційні речення приєднуються до тих, котрі їх стосуються, також із допомогою сполучникових засобів (так, наприклад, приміром, ось наприклад, скажімо, про це свідчить, наочне підтвердження цього, підтвердженням цього можуть слугувати й т. ін.), які підкреслюють, підсилюють вираженість відношень, що склалися.

4. Залежними реченнями користуються для коментування опорного речення. Такі відношення особливо притаманні інформаційному текстові. При цьому опорне речення може виражати різноманітний зміст — повідомлення про подію, якісь дії, стан справ, судження про що-небудь і т.д. У коментарному реченні даються роз'яснення, тлумачення або оцінка (інтерпретація) того, про що повідомляється — окремих понять або змісту в цілому. На відміну від пояснення, спрямованого на зняття, ліквідацію неясності в тексті, коментар являє собою вибіркові роз'яснення, що даються для кращого розуміння суті, характеру фактів, явищ, предметів. Звичайно, для коментування вибираються суттєві аспекти повідомлюваного, які викликають суспільний інтерес, мають вагоме значення. Тому важко переоцінити важливу роль коментування для глибокого усвідомлення фактів дійсності, формування громадської думки. Коментуючи, автор відповідає на багато питань, пов'язаних із повідомлюваним: як це слід розуміти, поціновувати; що являє собою хто-, що-небудь; що є характерним для чого-небудь; яка суть чого-небудь; які роль, значення, цінність, необхідність чого-небудь і т. д.

Розглянемо фрагмент: «Софія Русова читала курс дошкільного виховання у Фребелівському інституті Києва, викладала французьку мову в Комерційному інституті, редагувала "Світло " — легальний український педагогічний журнал, що мав великий успіх серед просвітян та вчителів. З номера у номер з 'являлись на сторінках "Світла " роздуми Русової.
Прості, щирі, мудрі. То — роздуми Виховательки, Матері, талановитої Українки, котра збагнула істину: культура і свідомість нації народжуються коло колиски немовляти, над якою мусить витати рідний дух, звучати рідна пісня й рідне слово» (журн.). Два коментарні речення стоять у другому абзаці. Вони стосуються компонента попереднього речення — роздуми Русової, в них висловлюється поцінування праць відомого педагога, її ідей національного самоусвідомлення.

Поширеним є коментування змісту всього повідомлення, на що вказує займенник це або поєднання займенників цей, такий зі словом, котре узагальнено позначає коментований зміст: «Щоб подовжити оптимальні строки сінокосу, господарства створюють різнодостигальні травостої. Це, гадаємо, правильний підхід до справи, бо дає змогу збільшити збір повноцінних кормів» (газ.); «...Багато підприємств легкої промисловості не справляється з планами поставки, порушує зобов'язання перед торгівлею... Такі стосунки між партнерами рівноправними, природно, не назвеш» (газ.).

Засобами інтегративно-характеристичного зв'язку при коментуванні є сполучникові слова та речення: по суті; суть у тому, що; це означає, що; йдеться про те, що; загалом; словом; одним словом; коротше кажучи та ін.: «До сьогодні ембріонів утримують в анабіозі по кілька років. Але вчені переконані, що межі "життя " зародка в пробірці вимірюються, як мінімум, десятиліттями. Це означає, що з часом генетичну сутність, важливі якості найцінніших і рідкісних тварин — як сільськогосподарських, так і диких — удасться довго зберігати в їхньому "законсервованому" потомстві» (газ.); «....Для учасників підготовлено цікаву культурну програму, випущено пам 'ятні значки, афіші, плакати, вимпели. Словом, як у доброї господині, до свята все готове завчасно» (газ.). У текстах коментування представлене як у складі авторської мови, так і в мовних партіях, що належать особам, компетентним у тому чи іншому питанні. Таке подання комента-ря посилює його переконливість і вірогідність інформації в цілому. Те саме можна сказати про повідомлення комента-ря, який дають різні газети, агентства преси й т. д. Оформляється таке коментування (одне коментарне речення або в поєднанні з тими, що його стосуються) як у вигляді прямої мови, так і через різні посилання (називаються ті особи, газети, агентства, організації, яким належить коментар).

5. У залежному реченні повідомляється про міркування, асоціації, почуття, бажання, ставлення кого-небудь до чогось, котрі виникають у зв'язку з тим, з приводу того, про що йдеться в опорному реченні. Як і за коментування, в цьому разі опорне речення може бути різним за змістом. Відмінність полягає у функції та змісті залежного речення — воно слугує не для роз'яснення, а для вираження авторського ставлення до повідомлюваного. Пор.: «Згодом тут побудують тунель, і тоді буде відкрито безперешкодний в'їзд на естакаду. Ця споруда з'явилася кілька років тому. Вона відкрила найкоротший шлях із північної частини міста до північно-східної. Справжнє задоволення їхати таким мостом, що проліг над павутинням залізничних колій, тісних вуличок і проїздів» (газ.); «У новому фільмі мені особливо сподобалась Офелія — ніжна, сумна, невагома... Як цікаво було б побачити балерину в цій ролі на великій сцені в "повнометражному" балеті "Гамлет"» (газ.); «Повернувшися в Кентау, Касимбеков щиро захоплювався:
— Золоті в нього руки... І людина чудова, пряма, чесна. Таким і має бути справжній майстер.
Так, майстерність — категорія ще й моральна» (газ.).

У першому фрагменті спочатку йде опорне речення, а потім кілька залежних, що стосуються поняття естакада: два коментарних (ця споруда з'явилася...; вона відкрила найкоротший шлях...) і третє, в якому автор говорить про те, яке почуття задоволення викликає їзда таким мостом. Основним тут є повідомлення про відкриття нового в'їзду на естакаду, решта слугує для того, щоб читач міг краще уявити собі цю естакаду. В другому фрагменті (з відгуку на новий телефільм-балет) перше речення є безпосереднім повідомленням за темою тексту: як сприйнято твір (У новому фільмі мені особливо сподобалася...), пояснюється, яка ж Офелія створена балериною (ніжна, сумна, невагома). А в другому реченні говориться про уявлення, що виникли в автора в зв'язку зі сприйняттям цього образу, думки щодо того, як цікаво було б побачити балерину в цій ролі на великій сцені... І, нарешті, в третьому фрагменті розповідається, як захоплюється один майстер своєї справи трудовим мистецтвом і людськими якостями іншого майстра. У реченні Так, майстерність — категорія ще й моральна висловлюється думка, що виникла в автора в зв'язку з усім сказаним, із твердженням героя, що справжній майстер має бути прямою, чесною, гідною людиною. Функції речень, що розкривають думки автора з приводу повідомлюваного, значні й різноманітні: з їхньою допомогою поглиблюється інформація про щось, читач дістає орієнтири для сприйняття та оцінки повідомлення, виклад стає жвавим, природним (розмовним), бо саме в розмовній мові спостерігаємо найрізноманітніші за характером асоціативних зв'язків супутні змістові відгалуження. Вони поряд із коментарними особливо помітно відображають властиву публіцистичній мові якість авторського «я» — відверто, прямо вираженого, що необхідно для здійснення активного, чіткого в своїй визначеності впливу публіцистики на суспільну свідомість. Розглянуті відношення виразно передаються тематичним зв'язком, головна роль у якому належить змістові залежного речення, в якому повідомляються думки автора з приводу того, про що йдеться. Про таку семантику залежних речень сигналізує наявність у їхньому складі компонентів вірю, віриться, цікаво, здається, хочеться, подобається, певно, зрозуміло, приємно, радує, смутить, як важливо й т. п.

Напр.: «Все розквітне по-новому, спіраль-коло нашого Духу розів'ється новими колами, новим знанням. І я вірю в щасливу Зорю України!» (В.Хитрук); «...Нашу бесіду перериває телефонний дзвінок. Валентина Михайлівна бере трубку. "А навіщо записувати ? — дивується. — Я й так запам'ятаю — все життя прагнула цього. Отже, літак в Антарктиду тільки взимку..."
Віриться, капітан "Метелиці" першою з жінок планети прокладе лижню на білому континенті» (газ.); «Колектив театру, напевно, із самого початку привабила життєрадісна стихія п'єси Блаумана, гуманний пафос автора, й добре, що ця захопленість продовжує жити у виставі, намагнічуючи її виконавців. Як це важливо, коли в залі театру підтверджується вічно нова й вічно стара істина: щовечора — Прем'єра!» (газ.).

Таким чином, поєднання взаємопов'язаних речень на основі супровідних відносин характеризується змістовою єдністю, бо одне речення виступає як основне, опорне (є носієм провідного змісту), а друге виконує спеціальну комунікативно заломлювальну щодо цього опорного речення функцію. Тобто в такому поєднанні одне речення є змістовим центром, ядром, а решта слугує для посилення комунікативної ефективності вираженого ним повідомлення. Основні речення притягують до себе ті, що виступають як супровідні, відтінюють їхній периферійний, допоміжний характер, у той же час із допомогою залежних речень закріплюються центральні позиції основних речень, котрі є носіями провідного змісту (щодо змісту супровідних речень). Якщо основні речення можуть уживатися без супровідних, то ці, відірвані від них, виявляються зовсім непотрібними, їхнє існування можливе тільки на ґрунті основних, а за межами їхньої сфери впливу — і змістової, й синтаксичної — супровідні речення втрачають своє призначення. Співіснування основних і супровідних речень закріплюється семан-тико-синтаксичним об'єднанням їх і створенням на цій основі складних синтаксичних цілих. Такі складні синтаксичні цілі є закономірними регулярними утвореннями, зумовленими комунікативною спрямованістю повідомлень про дійсність (про конкретний предмет мовлення). Супровідні речення слугують для розширення інформації опорного речення, її пояснення, аргументації, коментування, усвідомлення й т. д. Це зумовлює формування складних синтаксичних цілих відповідних різновидів.

Серед складних синтаксичних цілих із супровідними відношеннями спостерігаються побудови з одноплановими, однотипними супровідними відношеннями (наприклад, тільки з розширенням чи тільки з аргументуванням і т. д.) та з різнотипними супровідними відношеннями (наприклад, і з розширенням, і з коментуванням, і з аргументуванням і т. д.).

Сприйняття мовного твору починається зі сприйняття семантико-синтаксичних одиниць, які в процесі ознайомлення, роботи з текстом групуються в свідомості читача в уже власне комунікативні одиниці (природно, що в тексті таке групування вже здійснене).

Уміння правильно відтворити думку не менш важливе, ніж уміння правильно добирати окремі слова чи звороти. Розкривається мова в усій повноті, стає гострішою, переконливішою саме в текстових сполученнях. Неправильне ж поєднання речень робить повідомлення невиразним, заплутаним або призводить до спотворення думки взагалі.

У мові існують різноманітні засоби зв'язку, які необхідно правильно застосовувати для побудови складних конструкцій і тексту в цілому. Сподіватися на незаперечну, чітку послідовність викладу можна тільки знаючи характер текстових сполучень. Уміле їх використання робить повідомлення змістовним, доказовим, переконливим.