Поряд з літерними знаками в українському письмі використовують і так звані неалфавітні графічні знаки. Про деякі з них уже згадувалося в попередніх розділах — це ідеографічні засоби (математичні формули, хімічні тощо). Окремо слід нагадати про цифрові знаки, оскільки вони займають у науково-технічній мові значне місце. В українському письмі ми використовуємо найчастіше арабські і значно рідше римські системи цифр. Сучасна наука не може відповісти на запитання, коли і як виникли цифри і перші знаки на позначення кількісних одиниць. Проте ми знаємо, що майже всі цифрові системи будувалися за десятковим принципом. Поширення десяткової системи пояснюється тим, що найдавнішим знаряддям для лічби в людини були дві руки з десятьма пальцями. Про це свідчить навіть форма цифр римської системи, подібність їх до рахування на пальцях: І — один палець, V — долоня з відставленим великим пальцем, X — нагадує схрещені руки. Цифра С введена за словом centum — сто (перша літера), М — перша літера слова mille— тисяча. Точних даних про походження цифр L і D (50 і 500) немає.
Найбільш досконала система арабських цифр, якою ми користуємося й тепер, була створена в Індії близько V ст. У Європу її занесли араби, тому й має таку назву.
Наші предки послуговувалися ще й слов'яно-кириличною системою цифр (аж до початку XIX ст.) — 27 літер кириличного алфавіту, запозичені з грецького письма, мали ще й цифрові значення. Коли літера вживалася в цифровому значенні, над нею ставився знак — титло (~), який використовували також для позначення скорочень слів.
Запис числа здійснювався так само, як і в усній мові: сімнадцять (сім на десять) — тобто спочатку фіксуються одиниці, а потім десяток.
Із діакритичних (надбуквених, підбуквених, уміщених у середину букви) знаків в українському письмі вживаються апостроф, дужечка над літерою й, крапки над і та ї, знак наголосу.
Окремі види письма становлять стенографія (система знаків швидкісного запису) та ноти (система графічних знаків для запису музики).