Найважливішим принципом графіки є відповідність між алфавітом і системою звуків (фонем) певної мови. Для раціональної побудови графіки застосовуються такі основні вимоги: 1) кожна буква повинна позначати звук, тобто не має бути букв, які не позначають звука; 2) кожна буква позначає лише один звук, а не сполучення звуків; 3) кожна буква в усіх випадках позначає той самий звук, а не різні звуки.
Українська графіка, хоч і має давню традицію, проте в основному відповідає у своїй побудові основним вимогам — переважна більшість літер позначає один звук. Однак в українському письмі є випадки порушення графічних вимог. Так, займенник я складається з двох фонем [йа], але для їх позначення вживається одна літера, і навпаки, у слові дзиґа [͡дзиґа] п'ять літер позначають чотири фонеми. Ці приклади свідчать про те, що кількість літер і фонем (звуків) в українській мові різна.
Особливості української графіки такі:
1. Переважна більшість літер позначає звук, і до того ж один. На означення голосних звуків (фонем) уживаються літери а, о, у, и, і, е, на позначення приголосних звуків (фонем) — літери б, в, г, г, д, ж, з, й, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш.
2. Порушенням першої вимоги до алфавітного письма є вживання літери ь (м'який знак), яка звука (фонеми) не позначає, а передає м'якість попереднього приголосного.
3. Літери я, ю, є, ї передають відповідно два звуки (фонеми) [йа], [йу], [йе], [йі], суперечачи другій вимозі графіки, в позиціях на початку слова, після голосної, м'якого знака та апострофа. Ці ж літери, крім ї, порушують третю вимогу графіки, позначаючи в одних випадках зазначені два звуки, а в інших — голосні [а], [у], [е] і м'якість попереднього приголосного.
4. Літера щ завжди позначає два звуки (фонеми) [шч].
5. Буквосполучення дж і дз двозначні: можуть позначати один кореневий звук (фонему) [͡дж] і [͡дз], а при належності д до префікса, а ж чи з до кореня — окремі два звуки, напр.: джміль [͡джм’іл'], дженджик [͡джен͡джик], дзвінок [͡дзв’інок], підживити [п’і͡джиевити], підзолистий [п’і͡дзолиестий].
Це пов'язано зі складовим принципом української графіки. В українській мові графічною одиницею читання і письма є склад. Сполучення літер на позначення голосного і приголосного становить неподільний елемент, обидві частини якого взаємозумовлені: вони читаються і пишуться з урахуванням сусідніх літер. Це пов'язано з передачею на письмі твердих і м'яких приголосних, для яких немає окремих літер. У деяких алфавітних системах, наприклад у сербській, існують спеціальні літери на позначення м'яких приголосних. Але в сербській мові, на відміну від української і російської, м'яких звуків мало. Тому можна вважати, що стосовно української та російської графіки складовий принцип її побудови досить раціональний. Для окремого буквеного позначення м'яких приголосних довелося б придумати ще більше десятка літер. Це суттєво для друкарського набору. За підрахунками О. М. Гвоздєва, введення окремих знаків-графем з цією метою збільшило б обсяг друкованих аркушів приблизно на 4—6 %.
Отже, для позначення м'яких приголосних в українській графіці використовують літеру ь (м'який знак), літери я, ю, є (синя, синю, синє) та літеру і (лід, коні). Деякі м'які приголосні не позначаються на письмі зовсім: кузня — вимовляємо [куз'н'а], познанський — [познан'с'кий].
Інші написання, що пов'язані зі збереженням морфологічних частин слова, є предметом орфографії, а не графіки, тобто їхні написання регулюються правилами правопису.
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.
