Синоніми (від гр. synōnymos — однойменний) — слова, близькі або тотожні за значенням, які по-різному називають те саме поняття. Синонімія — повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів; подібність слів, морфем, фразеологічних одиниць за значенням при відмінності їхньої звукової форми. Синоніміка — сукупність синонімів певної мови; розділ лексикології, що вивчає синоніми. Синоніми відрізняються відтінками значень або стилістичним забарвленням чи обома цими ознаками. Напр.: хуртовина, завірюха, буран, заметіль, хуга, віхола, метелиця, сніговій, сніговійниця, сніговиця, хурделиця.
Українська мова, як загалом і всі слов'янські мови, відзначається ряснотою синонімів. Ось як зветься в українській мові лінія зіткнення неба з землею: обрій, горизонт, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид. Для поняття «завдавати ударів» українська мова має такі слова: бити, бичувати, шмагати, періщити, шпарити, сікти, стьобати, батожити, маніжити, чесати, чухрати, дубасити, духопелити, бухати, гатити, гамселити, гателити, голомшити, колошматити, лупити, лупцювати ..
Сукупність одиниць мови, співвідносних між собою при позначенні тих самих явищ, предметів, ознак, дій, називається синонімічним рядом. Наприклад, «спілкуватися за допомогою мови» — говорити, казати, мовити, ректи, розмовляти, балакати, гомоніти, базікати, патякати, верзти, теревенити, мимрити, плести, молоти, бевкати, бовкати, бубоніти, белькотати, джеркотіти, жебоніти... У складі синонімічного ряду виділяється якесь одне слово, семантично наймісткіше і таке, що не має додаткових стилістичних характеристик. Воно зветься основним (стрижневим, опорним) словом синонімічного ряду. Це семантична домінанта — один із членів ряду, що обирається як представник головного значення, підпорядковує додаткові значення. Напр.: високий, довготелесий, чугуївська верста.
Значеннєві стосунки між складниками синонімічного ряду досить різноманітні. Такий ряд об'єднує: а) слова з ширшим і вужчим обсягом поняття (письменник-прозаїк, поет, філолог-мовознавець, літературознавець); б) слова різних історичних епох (cупліка — скарга, наймичка — хатня робітниця); в) питомі слова, що виступають синонімами до слів іншомовного походження (рецензія — відгук, дискусія — обговорення, сільськогосподарський — аграрний, відсоток — процент, тло — фон); г) слова літературної мови й діалектизми (півень — когут, гарний — файний, штани — ногавиці); ґ) стилістично нейтральні і стилістично марковані слова (солдат — воїн, батьківщина — вітчизна, приїхати-прибути, очі — баньки, обличчя — пика, синець — фінгал).
Наведені приклади є зразками лексичних синонімів, тобто подібності чи тотожності слів за значенням. Але коли йдеться про синоніміку в широкому розумінні, треба розглянути й інші типи синонімів, крім лексичних. Морфологічні синоніми — це варіанти форм слів на позначення того самого поняття: гуляє — гуля, співає — співа, літає — лита, питає — пита, стрибає — стриба, лунає — луна. Перші компоненти цих синонімічних пар нейтральні з погляду літературної нормативності, другі теж літературні, але з обмеженим діапазоном уживання (поезія, розмовна мова). Або що: ходить, носить, робить, бачить, любить і ходе, носе,робе, баче,любе, де в першому ряду стоять літературні варіанти, а в другому — діалектні. Форми прикметників на зразок синьому — синім, білому — білім, великому — великім.
Синтаксичні синоніми — різні синтаксичні конструкції, вживані для вираження тієї самої думки: для створення (нейтральний варіант із відтінком книжності), щоб створити (нейтральний варіант), з метою створення (книжно-офіційний варіант); замість того, щоб написати (зробити, вивчити) — замість написати (зробити, вивчити). Напр.: Замість того, щоб критикувати інших, візьми та й зроби сам. — Замість критикувати інших, візьми та й зроби сам. Порівняно з нейтральним першим реченням друге має розмовне забарвлення. Одним із виявів синтаксичної синонімії є паралельне вживання сполучникових та безсполучникових речень: Я їду працювати в Одесу, бо дуже люблю це місто. — Я їду працювати в Одесу — дуже люблю це місто.
Фразеологічні синоніми — варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття. Так, на поняття «бути байдужим до чогось» — тримати нейтралітет, моя хата скраю, про мене — хай вовк траву їсть, наше діло півняче: проспівали, а там хоч не розвидняйся. Про розумово неповноцінну людину кажуть: не сповна розуму, губляться ключі від розуму, вискакують клепки, не варить баняк, у голові літають джмелі, замість мозку росте капуста, нема лою під чуприною.
На ґрунті української мови можна говорити й про синоніми фонетичного плану, які є одним із важливих засобів створення милозвучності нашої мови. Фонетичні синоніми, точніше, дублети — різні форми того самого слова, що з'являються внаслідок чергування голосних і приголосних, наявності чи відсутності протетичних (приставних) приголосних або голосних: імення — ймення, іти — йти, учитель — вчитель, уже — вже, узяти — взяти, імла — мла, іржа — ржа.
Спільність значення синонімів пояснюється тим, що вони називають одне поняття. Сутність синонімів визначається наявністю в них різних відтінків значення. В залежності від того, якими ознаками синоніми відрізняються один від одного, вони поділяються на ідеографічні й стилістичні. Ідеографічні (значеннєві) синоніми відрізняються відтінками значення (дивувати, вражати, приголомшувати, потрясати). Ці синоніми забезпечують можливість передавати відтінки того самого поняття, оскільки на його позначення існує кілька слів: дивувати — «викликати подив незвичайністю» («Вродою все я село дивувала».— Я.Щоголів), вражати—«викликати подив або захоплення надмірним виявом чогось» («Її вражала розкішна картина осінньої природи». — М.Коцюбинський), приголомшувати — «справляти надзвичайно сильне враження» («Несподіване лихо приголомшило Гната».— М.Коцюбинський), потрясати — «глибоко зворушувати, хвилювати до глибини душі» («Зойк материнського серця потряс його сильніше за вибух».— Я. Баш). Візьмімо ще один синонімічний ряд: відомий, видатний, знаменитий (славнозвісний), де відомий (напр.: учений) підкреслює те, що він не рядовий, а досить популярний; видатний має порівняльний характер, знаменитий (славнозвісний) те саме, що перші два разом узяті, але набагато вищою мірою. Палати й горіти означають «давати жар», але перше слово називає дію більш інтенсивно. Стилістичні синоніми характеризуються закріпленістю за певним стилем і більш або менш виразним емоційним забарвленням. З-поміж синонімів ознаки й симптоми перше слово нейтральне, друге має забарвлення книжності, науковості (це не просто ознака, а сукупність ознак, характерний вияв якогось явища). У синонімічному ряду осягати, розуміти, метикувати перше слово книжне, друге нейтральне, третє розмовне.
Синоніміка однієї мови не завжди відповідає синоніміці іншої мови. Порівняймо ці розряди лексики в українській та російській мовах. Оскільки мови споріднені, вони мають багато спільного і в синоніміці, але цілковитої тотожності немає. Неуважність до синонімічних особливостей першотвору й оригіналу може спричинити різні неточності, помилки. Для прикладу візьмемо речення з роману О. Гончара «Прапороносці» в оригіналі і в перекладі російською мовою: «Назустріч Чернишеві скакав охляп на баскому коні якийсь піхотинець без пілотки, з рідкою сірою борідкою» — «Навстречу Черньшу скакал без оглядки на разгоряченном коне какой-то пехотинец без пилотки, с редкой серенькой бородкой». (Українське охляп означає «їхати без сідла», баский — не «разгоряченный», а «лихой, резвый».) Є кілька українських перекладів вірша М. Лермонтова «Вьіхожу один я на дорогу», рядок з якого майже в усіх варіантах звучить так: «Спит земля в сияньи голубом» — «Спить земля у сяйві голубім». М. Рильський дещо порушив лексичну точність: «Спить земля в промінні голубім», але краще зберіг ритмомелодику. Отже, слід розмежовувати синоніми мови й синоніми мовлення.
Усі слова, крім останнього прикладу, є синонімами мови, загальномовними, бо їхні синонімічні зв'язки не залежать від жодного контексту. Напр.: стародавній, давній, старовинний, старожитній, прадавній, одвічний, предковічний. Слова, що вступають у синонімічні стосунки лише в певному контексті, називаються контекстуальними синонімами. Вони часто вживані в художній літературі, рідше — у публіцистиці, де використовуються для створення яскравих образів, передають світобачення автора, його індивідуальну манеру. До наведеного ряду слів з опорним давній поза контекстом не можна віднести лексему сивий, але вжите в такому лексичному оточенні воно стає їхнім контекстуальним синонімом: «Кожен кілометр шляху — історія: сива, ще до нашої ери, і новіша, часів панування тут Великих Моголів» (В. Минко). Так само і слово проміння набуває синонімічних зв'язків зі словом сяйво в наведеному перекладі М. Рильського.
З-поміж синонімічної лексики виділяються слова цілком тотожні щодо свого лексичного значення й емоційно-експресивного забарвлення. В основному це нейтральна лексика: пейзаж, краєвид, ландшафт; кавалерія, кіннота; процент, відсоток; борошно, мука; майдан, площа; аплодисменти, оплески. Це абсолютні синоніми (лексичні дублети). Вони з'являються в мові а) внаслідок взаємодії літературної мови та діалектів (стрічка — бинда, чорногуз — бусол — лелека); б) внаслідок словотворчих процесів (офіційний — офіціальний, учбовий — навчальний, роковини — річниця); в) як результат співіснування запозичених і питомих слів (індустрія — промисловість, експлуатація — визиск, бібліотека — книгозбірня, біографія — життєпис, красоля — настурція, голкіпер — воротар, горизонт — обрій, аероплан — літак, паралельний — рівнобіжний, дескриптивний — описовий). Абсолютні синоніми або розподіляються між стилями, отже, перестають бути абсолютними (з синонімічної пари півники — ірис перше вживається в усному мовленні, в художній літературі та публіцистиці, друге — в науковій літературі), або один із них відходить у пасивний запас. Наприклад, аплодисменти, учбовий,офіціальний у сучасній літературній мові вийшли з широкого вжитку, поступившись місцем словам оплески, навчальний, офіційний.
Лексична синонімія тісно пов'язана з багатозначністю. Однозначні слова синонімізуються в повному обсязі (райдуга — веселка, блакитний — голубий, парус — вітрило), багатозначні вступають у синонімічні зв'язки в одному, в кількох, але не в усіх значеннях (тихий (спів, голос) — неголосний, приглушений; тихий (натовп, місто, вулиця) — негомінкий, негаласливий; тихий (гомін, хода) — беззвучний, безгучний; тихий (юнак, пасажир) — мовчазний, сумирний; тихий (сон, життя) — безтурботний, спокійний; тихий (плин, течія, їзда) — повільний, неквапний, неквапливий), тобто багатозначне слово може перебувати в складі кількох синонімічних рядів. Отже, синоніми, взаємозамінні в одному значенні, втрачають цю властивість при співвіднесенні з іншими значеннями.
Українська синоніміка, як і синоніміка будь-якої мови, створювалася впродовж історичного розвитку мови. Насамперед виникнення синонімів пов'язане з ходом пізнання людиною навколишнього світу, з дедалі глибшим осягненням ознак, властивостей, рис предметів і явищ. У процесі пізнання виникає потреба не тільки назвати якесь явище, а й висловити свою думку про нього, виявити ставлення до нього. Так виникають синоніми ідеографічні й стилістичні. Синоніміка збагачується також словами іншомовного походження (атеїст — безбожник, унікальний — рідкісний, екземпляр — примірник, біном — двочлен, дисперсія — розсіяння). Синонімічні ряди зростають і внаслідок розвитку багатозначності: пильний (уважний), пильний (терміновий, невідкладний), пильний (старанний), пильний (наполегливий). Уміле й доречне використання синоніміки — один з найважливіших показників майстерності письменника, публіциста, оратора. На основі синонімії будуються такі стилістичні явища, як перифраза (перифраз) — описовий зворот мови, за допомогою якого передається зміст іншого слова не прямо, а через характерні ознаки: чарівниця українського кону (Марія Заньковецька), хитрюща згубниця курей (лисиця) та евфемізм— слово або вислів, що пом'якшує або завуальовує зміст сказаного: ви помиляєтеся, ваші слова не зовсім відповідають істині (замість ви брешете); заснути навіки замість померти; міні-зачіска (жарт.)замість лисина.
Синонімія якнайкраще репрезентує лексичне багатство мови і є невичерпним джерелом стилістики.
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.