Звук [а]. Неогублений (нелабіалізований). Утворюється при великому ротовому й малому фарингальному резонаторі шляхом відтягнення язикового тіла, зокрема задньої частини язика, помітно назад. При цьому язик займає найнижче положення у ротовій порожнині.
Звук [о]. Лабіалізований. Язик займає трохи вище положення, ніж при артикуляції [а]. Спинка язика спрямована більше до м'якого піднебіння. Кінчик язика відтягнений від нижніх зубів сильніше, ніж при [а]. Ротова порожнина зменшується в діаметрі, а фарингальна збільшується, утворюється порожнина між губами й зубами внаслідок лабіалізації.
Звук [у]. Дуже лабіалізований. Положення язика високе. Язикове тіло спрямоване вгору до м'якого або навіть до задньої частини твердого піднебіння. Кінчик язика відтягнений від передніх зубів і загнутий униз та назад. Загальна довжина резонатора (порожнини) між губами й зубами більша, ніж для [о], але вужча.
Звук [е]. Куточки губ трохи розтягнені на боки. Язикове тіло спрямоване до передньої частини ротової порожнини при одночасному піднятті передньої і середньої частини язика вгору, але дещо нижче, ніж при артикуляції [и], [і]. Кінчик язика відтягнений від нижніх зубів. Корінь язика відсунений назад більше, ніж при вимові [и], [і]. Ротова порожнина майже така, як при вимові [а].
Звук [и]. Куточки губ розтягнені на боки трохи більше, ніж при вимові [е], й притиснені до зубів. Положення язика вище, ніж при вимові [е], але трохи нижче, ніж при вимові [і]. Передня частина спинки язика опукла, основною своєю масою просунена вперед. Ротовий резонатор у передній частині дуже вузький. Порожнина глотки значно ширша, ніж ротова порожнина.
Звук [i]. Губи, утворюючи вузьку щілину, розтягнені на боки значно більше, ніж при артикуляції [и] та [е]. Уся маса язика подається виразно наперед, до передньої частини твердого піднебіння або до верхніх зубів та альвеол. Тіло язика, зібране спереду, має опуклу форму. Кінчик язика спадає круто вниз безпосередньо за нижніми зубами або ж упирається в нижні зуби. Ротова порожнина подібна до тієї, яка буває при вимові [и], але ще більш звужена в передній частині. Вимовляється напружено.
У мовному потоці звуки не ізольовані один від одного, їхні артикуляції взаємодіють, накладаються одна на одну. З мовного потоку ми виділяємо лише певні звукові типи (звукотипи) на основі типових для цих звуків ознак. Люди не могли б порозумітися, якби у їхній пам'яті не існували звукотипи, бо реальний звуковий потік завжди індивідуалізований, ускладнений нетиповими параметрами. Сприймання звуків здійснюється таким чином: звукові еталони (звукотипи) під час сприймання «накладаються» на звуковий потік до тих пір, поки не відбудеться збіг звукотипу з певним відрізком потоку. Цей збіг і є фактом сприйняття, упізнавання звука.
Взаємодія звуків у мовному потоці має не довільний характер, вона підпорядкована певним правилам, порушення яких веде до того, що слухач не може виділити із звукового потоку певний звукотип.
Розглянемо випадки найбільш типової взаємодії описаних вище звуків.
АРТИКУЛЯЦІЯ НЕНАГОЛОШЕНИХ ГОЛОСНИХ
Традиційно вважається, що голосні звуки в ненаголошеній позиції змінюються, редукуються якісно й кількісно, тобто скорочується їхня тривалість у часі. З погляду артикуляції це можна пояснити так: скорочуючи своє звучання в часі, ненаголошені голосні не встигають повною мірою сформуватися як звук наголошений. Крім того, на редукцію голосних упливає й те, що ці звуки артикулюються ненапружено, нечітко.
Дослідники відзначають, що особливо помітна редукція ненаголошених [е] і [и], які мають нахил до звуження, підвищення артикуляції.
Ненаголошений [е]. Язикова спинка піднімається трохи вище, ніж при артикуляції наголошеного [є], і якоюсь мірою наближається до ненаголошеного [и]. У кінці слова ненаголошений [е] має звужену вимову порівняно з наголошеним, але кінцевий ненаголошений [е] завжди відкритий (наприклад, у слові бýде).
Ненаголошений [и]. Має дещо обнижену артикуляцію, наслідком якої є наближення вимови ненаголошеного [и] до [е].
Ненаголошений [і]. Язик у задній частині і в корені значно відсувається назад. Куточки губів менш відтягнені назад. Ненаголошений [і] — звук переднього ряду, трохи нижчий і більш задній від наголошеного [і], менш напружений.
Ненаголошений [а]. Порівняно з наголошеним має трохи вище підняття язикової спинки та більшу просуненість її наперед. У цілому цей звук не піддягає будь-яким помітним для слуху змінам.
Ненаголошений [о]. Порівняно з наголошеним утворюється при значно вище піднятій спинці язика, що веде до зближення з артикуляцією [у]. Це зближення відчувається на слух тільки поряд із наступним наголошеним [у] (наприклад, у слові кожýх).
Ненаголошений [у]. Це звук більш переднього й нижчого творення проти наголошеного. Лабіалізація помітно зменшується. В цілому різниця в артикуляції ненаголошеного й наголошеного [у] не дуже значна.
Нижче в таблиці показані місце й спосіб творення наголошених і ненаголошених (у дужках) звуків.
Ступінь підняття
Ряд
Ряд
Ряд
передній
середній
задній
високий
і (і) и
(у)
у
середній
(и) (е) е
(о)
(а)
о
низький
а
ТРИВАЛІСТЬ АРТИКУЛЯЦІЇ НАГОЛОШЕНИХ І НЕНАГОЛОШЕНИХ ЗВУКІВ
Тривалість артикуляції наголошених і ненаголошених звуків розподіляється у слові більш-менш рівномірно. Особливістю української вимови є те, що ненаголошений голосний абсолютного кінця слова має значно більшу тривалість, ніж ненаголошені всіх інших позицій.
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.
