Категорія способу — це граматична категорія, що виражає відношення дії до дійсності, встановлюване тим, хто говорить. Категорія способу містить форми дійсного способу, наказового і умовного.
Дійсний спосіб. Дієслова дійсного способу означають реальні дії, які відбуваються чи відбувалися, або ірреальні, які відбуватимуться в майбутньому і не мають модального значення: «Цілий загін зупинився біля цього озера, дехто промивав рани, дехто хотів напитися, коні стиха іржали» (Ю. Яновський); «А йому байдуже; сяде собі, заспіває: "Ой не шуми, луже!» (Т. Шевченко).
Категорія дійсного способу тісно пов'язана з категорією часу, вона існує тільки в його формах: у теперішньому й майбутньому часі — в особових, у минулому — в родових.
Наказовий спосіб виражає наказ, заклик, прохання, спонукання до виконання якоїсь дії: «Любіть Вітчизну, єдину у світі» (П. Тичина); «Ростіть, ростіть, огірочки, в чотири листочки» (нар. пісня); «Розвернися ж на всі боки, ниво-десятино, та посійся не словами, а розумом, ниво» (Т.Шевченко). Ці модальні відтінки передаються в усному мовленні інтонацією.
Дієслова наказового способу не мають категорії часу, але мають категорію особи: 2-гу особу однини, 1-шу й 2-гу особу множини — прості форми; 1-шу й 3-тю особу однини, 3-тю особу множини — описові форми. Творяться прості особові форми наказового способу від основ теперішнього часу. Залежно від характеру основи теперішнього часу ці форми наказового способу можуть бути трьох видів:
1. Форми наказового способу, які в 2-й особі однини закінчуються на -й. Вони збігаються з основою теперішнього часу: чита(й-у)ть — читай, ши(й-у)ть — ший, співа(й-у)ть — співай, б(й-у)ть— бий, ми(й-у)ть — мий.
2. Форми наказового способу, які в 2-й особі однини мають закінчення -и. Вони творяться від основи теперішнього часу на приголосний. Це буває тоді, коли: а) основа теперішнього часу ненаголошена (нес-уть — неси, бер-уть— бери, береж-уть — бережи) і б) основа теперішнього часу закінчується збігом двох приголосних (стисн-уть — стисни, притягн-уть — притягни).
3. Усі інші дієслова наказового способу, утворені від основ теперішнього часу на приголосний, у 2-й особі однини мають чисту основу: сяд-уть — сядь, вір-ять — вір, клич-уть — клич, сипл-ють — сип.
Форми 1-ї і 2-ї особи множини дієслів наказового способу закінчуються на -імо (-ім), -іть (-іте): ходімо, сядьмо, несіть, беріте.
Деякі безпрефіксні дієслова наказового способу з флексією -и в 2-й особі однини у співвідносних префіксальних формах мають чисту основу. Пор.: вези — привозь, неси — принось, мовчи — замовч, держи — подерж. Такі префіксальні форми властиві переважно розмовному стилю.
Дієслово їсти має такі прості форми наказового способу: їж, їжмо, їжте.
Описові форми 1-ї та 3-ї особи однини і 3-ї особи множини творяться від дієслів 1-ї та 3-ї особи однини й 3-ї особи множини теперішнього або доконаного майбутнього часу за допомогою частки хай (нехай): хай побачу, хай побачить, хай побачать.
Таким чином, утворюється парадигма наказового способу, в якій 2-га особа однини, 1-ша й 2-га особа множини творяться синтетично, а 1-ша й 3-тя особа однини і 3-тя особа множини — аналітично:
Однина 1-ша особа хай (нехай) побачу, зроблю, напишу 2-га особа побач, зроби, напиши 3-тя особа хай (нехай) побачить, зробить, напише
Множина 1-ша особа побачмо, зробімо (-м), напишімо (-и) 2-га особа побачте, зробіть, напишіть 3-тя особа (нехай) побачать, зроблять, напишуть.
Як правило, всі особові форми наказового способу вживаються в нейтральному значенні. Модальне значення наказового способу по-різному виявляється в дієсловах недоконаного й доконаного виду. Дієслова недоконаного виду наказ спрямовують на досягнення результату, й тому він категоричніший, ніж наказ, переданий дієсловами доконаного виду. ГІор.: Виходьте раніше — Вийдіть раніше. У заперечній формі дієслово доконаного виду наказового способу виражає застереження, в недоконаному виді — наказ. Пор.: Не стійте на дорозі.— Не станьте на дорозі.
Загалом форми наказового способу можуть виражати різний ступінь наказовості — від категоричної вимоги до побажання. Найбільшим ступенем категоричності наділені форми 2-ї особи, якщо наказ, виражений ними, стосується багатьох осіб: «Вставай, хто серцем кучерявий» (П. Тичина); «Знесіть і труд, і спрагу, й голод, бо вам призначено скалу сесю розбить» (І. Франко).
Найменшим ступенем наказовості наділені форми 1-ї особи множини. Вони є формами заохочення, бажання ще когось залучити до дії: «Берімось краще до роботи, змагаймось за нове життя» (Леся Українка).
Для пом'якшення наказу при дієсловах наказового способу вживаються частки бо, но, ну, ану. Таке використання форм наказового способу властиве усному мовленню: «Ану, пане дозорцю, віддай-но дідові щучку» (І. Нечуй-Левицький).
Для пом'якшення або посилення наказовості в мові часто використовуються синонімічні конструкції Так, з метою пом'якшення наказу в реченнях замість форм наказового способу вживаються форми минулого доконаного виду: «Ви б, тітко, самі пішли у двір, упали панові в ноги, може, він змилується і відпустить Миколу...» (І. Тобілевич).
Щоб надати вислову з дієсловом наказового способу, яке виражає прохання, більшої ввічливості, це дієслово можна замінити аналогічним у формі умовного способу: «О, і ви вже встали? Чого так рано? Полежали б ще» (І. Тобілевич).
Для вираження категоричності наказу, команди форми 2-ї особи однини і множини наказового способу можуть бути замінені формами інфінітива: «І щоб усяк боявся так робити — у річці вражу Щуку утопити» (Л.Глібов).
Умовний спосіб виражає дію ірреальну, тобто не ту, що вже відбулася або відбудеться, а лише бажану або можливу за певних умов: «Я жив би двічі і помер би двічі, якби було нам два життя дано» (М. Бажан); «Немає такої людини, дорослої чи малої, яка б не любила лісу» (О. Довженко).
Утворюється умовний спосіб поєднанням форм минулого часу з відокремленою часткою би (б). Частка би вживається після слів, що закінчуються на приголоснии звук; після дієслів, що закінчуються на голосний, ставиться частка б: читав би, ходив би, знав би, читала б, ходила б, знала б; читали б, ходили б, знали б.
Частка би (б) може стояти після дієслова, перед ним, може бути відділена від дієслова іншими словами: «Без людської праці вся земля від краю до краю заросла б бур'янами» (О.Довженко); «Коли б рибачки розчаровувалися при кожній невдачі, давно б вони перевелись на світі» (Ю.Збанацький).
Дієсловам умовного способу категорія часу не властива. Значення умови їм характерне тільки в реченні. Умовний спосіб дієслів може виражати значення спонукальне і бажальне.
Спонукальне значення дієслів умовного способу — це своєрідне поєднання умовності й наказовості. Пор.: ти напиши — ти написав би; ви послухайте — ви послухали б. Дієслова із цим значенням виражають спонукання пом'якшено, не так, як дієслова наказового способу, їхньою додатковою ситуаційною ознакою є властивість поєднуватися з 2-ю особою однини і множини та 1-ю особою множини в реченнях із звертаннями: «Таточку, голубчику, ви б краще лежали» (І. Тобілевич); «Мамо, а чи не принесли б ви мені мисочку узвару» (О. Довженко).
Форми умовного спонукального можуть утворюватись описово — додаванням до форм умовного способу наказової частки хай (нехай): Нехай би вони самі це зробили. Хай би він заспівав нам.
В особових реченнях дія, виражена дієсловом у формі умовного спонукального, стосується, як було зазначено, особи, вираженої займенником у формі 2-ї особи однини і множини та 1-ї особи множини.
У безособових реченнях умовний спонукальний виражається інфінітивом з умовною часткою би (б), який керує давальним відмінком іменника (займенника): Мені б книжку цікаву купити; «І тільки думки, як би то йому погуляти весело» (Марко Вовчок).
Бажальне значення умовного способу передається поєднанням дієслова минулого часу, що виражає ввічливе прохання, побажання, з неозначеною формою дієслова. Речення з цими формами не мають паралельних відповідників з дієсловами наказового способу, як це, наприклад, мають конструкції з умовним спонукальним. Пор.: 1. Речення з умовним бажальним: «Тебе б я слухала довіку, куме мій, аби бхотів співати» (Л. Глібов). 2. Речення з умовним спонукальним: «Краще б ви поїхали нашими кіньми» (І. Тобілевич).
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.
