Дієприкметник — це неособова дієслівна форма, яка поєднує в собі ознаки дієслова і прикметника. Він виражає ознаку предмета за виконуваною ним дією або тією дією, яка на нього спрямована: «Прибулих друзів він притис до себе» (М. Бажан); «Весь степ червонів проти сонця, ніби вкритий червоним туманом» (І. Нечуй-Левицький).
Як і дієслова, дієприкметники мають категорію часу, виду і стану. Дієприкметник зберігає вид того дієслова, від якого він утворений (виконувати — виконуючий, написати — написаний), і керування, властиве цьому дієслову (написати пером — написаний пером, пошити із шкіри — пошитий із шкіри).
Як і прикметник, дієприкметник має категорію роду й відмінка і узгоджується з іменником, який пояснює, в роді, числі, відмінку.
За ознакою стану дієприкметники поділяються на активні і пасивні. Кожна із цих груп має теперішній і минулий час (майбутнього часу дієприкметники не мають).
АКТИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ
Активні дієприкметники вказують на ознаку дійового предмета: люблячий батько, зів'яле листя, осиротілі діти. В теперішньому часі вони виражають таку ознаку дійового предмета, яка розвивається одночасно з дією дієслова-присудка: «У темніючому небі яскраво сяяла вечірня зірка» (А. Шиян).
Утворюються рідковживані в сучасній українській мові активні дієприкметники теперішнього часу від основи теперішнього часу перехідних і неперехідних дієслів недоконаного виду додаванням суфікса -уч- (-юч-) для дієслів першої дієвідміни і -ач- (-яч-) — для дієслів другої дієвідміни і родових прикметникових закінчень: правл-ять —правл-яч-ий, відпочива-ють — відпочива-юч-ий, догоря-ють — догоря-юч-ий, леж-ать — леж-ач-ий, рев-уть — рев-уч-ий. Від дієслів, які не мають форм теперішнього часу, активні дієприкметники теперішнього часу не творяться.
Активні дієприкметники минулого часу виражають таку ознаку дійового предмета, розвиток якої закінчився раніше дії дієслова-присудка: «Перегоріле вугілля тліло, та вже не давало того світу» (Панас Мирний); «Це був величезний старий орел, злинялий од сонця й негоди» (О.Довженко). Утворюються активні дієприкметники минулого часу від основи неозначеної форми префіксальних неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л- і родових прикметникових закінчень: одерев'яні-ти — одерев'яні-л-ий, збідні-ти — збідні-л-ий, дозрі-ти — дозрі-л-ий.
Активні дієприкметники з суфіксом -ш- (-вш-) в українській літературній мові тепер не вживаються. Як правило, ці дієприкметники замінюються описовою формою: той, що переміг; той, що допоміг.
ПАСИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ
Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета, на який спрямована дія, закладена в самому дієприкметнику: «На лісовій галявині стояла крита очеретом хата. Біля хатини прихилився зроблений із хворосту і обмазаний глиною сарайчик» (О. Довженко). Творяться пасивні дієприкметники тільки від перехідних дієслів.
Пасивні дієприкметники в сучасній українській мові мають форму тільки минулого часу. Творяться вони від основи неозначеної форми:
1. За допомогою суфікса -н-, якщо основа закінчується на -а(-я): писа-ти — писа-н-ий, вія-ти — вія-н-ий, різа-ти —різа-н-ий.
Якщо інфінітивна основа має тематичний суфікс -ува-(-юва-) або -ва-, то цей суфікс зберігається і в утвореному дієприкметнику, який у наголошеній позиції початкове у змінює на о. Пор.: бетонува-ти — бетонова-н-ий, адресува-ти — адресова-н-ий, але переписува-ти — переписува-н-ий, розмальовува-ти — розмальовува-н-ий.
2. За допомогою суфікса -ен- (-єн-) від основи неозначеної форми на -и- (-і-), де суфікс -ен- (-єн-) виступає на місці суфікса основи -и- (-і-), та на приголосний: вари-ти — вар-ен-ий, загої-ти — заго-єн-ий, велі-ти — вел-ен-ий, при-нес-ти — принес-ен-ий, привез-ти — привез-ен-ий. При творенні дієприкметників цього типу відбуваються морфонологічні чергування: д/дж: попереди-ти — попередж-ен-ий; зд/ждж: заїзди-ти — заїждж-ен-ий; г, з/ж: зберег-ти — збереж-ен-ий, вирази-ти — вираж-ен-ий, с/ш: заноси-ти — за-нош-ен-ий; к, т/ч: спек-ти — спеч-ен-ий, закрути-ти — закруч-ен-ий; ст/щ: вимасти-ти — вимащ-ен-ий; б, п, в, м, ф/бл, пл, вл, мл, фл: послаби-ти — послабл-ен-ий, покропи-ти — покропл-ен-ий, забарви-ти — забарвл-ен-ий, оформи-ти — оформл-ен-ий, розграфи-ти — розграфл-ен-ий.
3. За допомогою суфікса -т- від односкладних інфінітивних основ, що закінчуються наи(і), а(я), у, ер: ми-ти —ми-т-ий, грі-ти — грі-т-ий, жа-ти — жа-т-ий, ду-ти — ду-т-ий, дер-ти — дер-т-ий. Від основи інфінітива, яка закінчується на о або має в своєму складі суфікс -ну-, можуть творитися дієприкметники з суфіксами -ен-(-єн-) і -т-: коло-ти — коло-т-ий і кол-ен-ий, поро-ти — поро-т-ий і пор-ен-ий, гор-ну-ти — гор-ну-т-ий і горне-н-ий.
Пасивні дієприкметники в реченні часто виконують роль присудка: «Вихід на масштабне вирішення соціальних проблем, що нагромадилися у суспільстві, пов'язаний з докорінними перетвореннями нашої економіки» (газ.); «У цій програмі буде сформульована вся сутність умов, необхідних для втілення в практику Закону про мови» (газ.).
Проте пасивні дієприкметники можуть виступати і в ролі означення: «Переглядаємо колекції писанок, відтворених художницею і переконуємося, що не знайти і двох сіл, писанки яких повторювалися б» (газ.).
Дієприкметники вживаються переважно в книжній писемній мові, зокрема в науковому та діловому стилях, де вони виконують роль уточнення: «До текстурних ознак осадових порід належать особливості будови природи, набуті нею під впливом механічних причин» (В.Бондарчук). Використовують їх для лаконічного й чіткого оформлення думки.
Уживаність активних і пасивних дієприкметників у текстах неоднакова. Подвійна функція пасивних дієприкметників (означення і присудок) зумовлює їх більшу частотність. Вони співвідносяться з активними як 5 : 1.
ПЕРЕХІД ДІЄПРИКМЕТНИКІВ У ПРИКМЕТНИКИ ТА ІМЕННИКИ
Дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки часу, виду, стану, а також здатність керувати іменниками. У цьому випадку вони виражають постійну, сталу ознаку предмета і нічим не відрізняються від прикметників: родючі поля, блискучий оратор, пекучий біль, сіяне борошно, колючий дріт, вихована людина. Це явище називається ад'єктивацією дієприкметників. Здебільшого переходять у прикметники пасивні дієприкметники. Якщо дієприкметник, виконуючи функцію присудка, втрачає здатність керувати іменником, то це є свідченням його переходу в розряд прикметника. Напр.: «Очі в Маланки стали налякані, круглі» (М. Коцюбинський); «Очі в усіх видющі, вуха чуйні» (М.Коцюбинський).
Дієприкметники від прикметників відрізняються також наголосом. У дієприкметниках наголос здебільшого на корені, в прикметниках — на суфіксі: пéчена картотя — печéна картопля, вáрений — варéний, ýчений — учéний. Дієприкметники, як і прикметники, можуть переходити в іменники, субстантивуватися. У таких випадках вони втрачають прикметникові ознаки і виражають не ознаку предмета, а сам предмет: «Гріх не гріх, а береженого й бог береже, Маковею» (О. Гончар).
ПРЕДИКАТИВНІ ФОРМИ НА -но (-ено), -то
Окрему групу пасивних дієприкметників становлять предикативні форми на -но (-ено), -то: завдання виконано, лист написано, фільм показано.
Утворюються предикативні дієприкметникові форми, як і пасивні дієприкметники, від основ неозначеної форми перехідних дієслів додаванням суфіксів -н-, -ен-, -т- та суфікса -о: прочита-ти — прочита-н-о, сказа-ти — сказа-н-о, зби-ти — зби-то.
Як і дієслова, форми на -но (-ено), -то керують іменниками. Будучи утвореними від перехідних дієслів, вони керують здебільшого іменниками у формі знахідного відмінка: «Маланка, заклавши руки, побожно слухала оповідання про те, скільки привезено цегли, яке й чому забраковано дерево» (М. Коцюбинський).
Предикативні дієприкметники на -но (-ено), -то — невідмінювані форми, в реченні вживаються тільки в ролі присудка: «На засіданні було заслухано доповідь підкомісії. Затверджено розроблені нею пропозиції» (газ.).
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.