До просодичних засобів відносять висоту тону, силу звучання, темп, наголос, паузи, тобто ті характеристики звукового потоку, які використовуються для творення ритмічної, інтонаційної, або мелодійної, ладово-гармонійної організації мовлення.
Висота тону і сила звучання. Ритмічні коливання творять музичні тони, неритмічні — шум. Висота тону залежить, як уже згадувалося, від частоти коливання струменя повітря. Зміна висоти тону під час мовлення лежить в основі створення інтонаційного малюнка фрази. Так, різні типи фраз у різних мовах мають свої особливості зміни висоти тону в процесі мовлення, тобто мають свою інтонацію. Сила звучання регулюється переважно ситуацією мовлення і залежить від характеру, темпераменту, стану мовця.
Темп мовлення буває швидким або повільним. Він залежить від стилю мовлення — повного, витриманого чи швидкого — й індивідуальних особливостей мовців. Темп регулюється тривалістю голосних, наявністю пауз. Збільшення ж тривалості, наприклад приголосних, зовсім не впливає на сповільнення темпу, воно використовується переважно як один із засобів емфази, тобто наголосу, за допомогою якого посилюється виразовість, експресивність слова.
Про наголос уже йшлося вище. Необхідно додати, що просодичним засобом виступає більшою мірою так званий логічний наголос. Він є компонентом інтонаційної, ритмічної будови висловлювання. Причиною виникнення логічного наголосу є той факт, що будь-яке висловлювання має найважливіші щодо змісту слова, які виділяються сповільненням темпу, посиленням голосу, зміною висоти голосу (тону), паузою перед словом і після нього. Ці способи виділення слів лежать в основі творення логічного наголосу. Як правило, наголошуються слова, що виражають нові для співбесідника поняття.
Пауза. Мовний потік членується на окремі відрізки, синтагми. Синтагматичне членування може бути зумовлене різними факторами: комунікативними, пов'язаними з членуванням мовного потоку на відрізки, що виражають дане й нове, відоме й невідоме, визначене й невизначене тощо; логіко-психологічними, пов'язаними з вираженням емоцій, володінням мовою, орієнтацією в темі тощо. Паузи відіграють важливу роль у створенні ритму мовлення, інтонаційного малюнка висловлювання.
Ритмічна організація звукового потоку виступає важливим засобом створення експресії, настрою. Так, поряд із поетичним існує ритмізоване прозове мовлення, наприклад, у вигляді періодичного мовлення. Період же — фігура експресивна, пов'язана з функцією переконання, впливу на слухача, читача. Основними засобами створення певного ритму є чергування наголошених і ненаголошених складів, відповідний темп мовлення, що регулюється як швидкістю вимови звуків, так і наявністю пауз у звуковому потоці. Так, уповільнення темпу, а значить, і зміна ритму можуть здійснюватися паузами після кожного слова.
Інтонація як мелодичний лад мовлення визначається співвідношенням тонів. Так, наприклад, для питальних речень властиве підвищення тону в кінці речення. У даному випадку інтонація виконує розрізнювальну функцію. Структурна функція інтонації полягає у членуванні звукового потоку на частини, об'єднанні частин у ціле. Інтонація відіграє важливу роль у створенні так званої логічної перспективи висловлювання, тобто через інтонацію слухач відчуває, чи мовець закінчив розмову, думку, чи збирається її продовжувати, де головне, а де другорядне в розповіді.
Одним із важливих моментів, пов'язаних із комунікативними і виражальними можливостями інтонації, є те, що інтонаційні криві в літературній мові нормовані, а мовці повинні дотримуватися тих норм; їхня інтонація має бути адекватною мовній ситуації. Неадекватність інтонації часто веде до зміни самої ситуації. Наприклад, інтонація, що виражає нетерпіння, може перетворити ситуацію обміну думок у конфліктну ситуацію. Неадекватність інтонації ситуації мовлення може бути запрограмована мовцем із метою повернути розмову в потрібне русло.
Цікавим моментом у користуванні інтонацією є вираження підтексту. Якщо фраза вимовляється з не властивою їй і ситуації мовлення інтонацією, то слухач реагує на зміст фрази не адекватно змістові, вираженому, словами, а шукає в почутій фразі підтекст.
Кілька слів про ладово-гармонійний бік мовлення. О. Єсперсен писав, що мовлення, як і музика, має тональності: по-данському говорять майже завжди в мажорі й тільки іноді в мінорі. Безперечно, співвідношення тонів у звуковому потоці може відповідати одному з музично-гармонійних ладів.
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.
