Сполучником називається службова частина мови, що вживається для поєднання слів, словосполучень і частин складного речення.
Сполучник є важливим граматичним засобом вираження узагальнених понять про різні зв'язки між предметами і явищами навколишньої дійсності. Чим людство глибше пізнає ці зв'язки, тим більше уточнюються, увиразнюються і збагачуються семантико-граматичні відношення в реченні. Це відбивається на розвитку й оновленні граматичної будови речень. Сполучники допомагають зрозуміти такі граматичні відношення в реченнях.
Розрізняються сполучники однозначні і багатозначні. Однозначні виконують лише функцію зв'язку слів, функцію сполучення —бо, якщо, якби, так що, доки, поки, хоч: «І якщо пісня вийде в люди, то пломінь серця не вгашу» (А. Малишко); «Загинув би, напевно, люд нещасний, якби погасла та маленька іскра любові братньої» (Леся Українка); «Хоч мороз і припікає, зате комарів немає» (присл.).
До багатозначних належать такі слова у сполучниковій функції, які можуть виступати то як сполучник, то як сполучне слово, то як повнозначне слово. У цій ролі найчастіше вживаються сполучники підрядності що, як, коли, чим. Вони ж і багатофункціональні. Напр.: «Я думаю, що ми з тобою знов стоїмо біля основ життя» (О. Довженко); «А там, на ланах, пшениця коливається, що безмежне море хвилюється» (газ.); «Навколо лежала рідна земля, що мусила ожити» (С. Скляренко).
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.