Національна окремішність українців. Розвиток історичного життя українських племен витворив з них одну націю з одною спільною мовою, бо ж мова це одна з найважніших ознак усякої народності. А що кожна народність є продуктом історичного життя, і мова в її історичнім розвитку тісно зв'язана з історією того народу, котрий нею говорить. Як продукт історії українці творять окремий етнічний тип, який відрізняється від типів найближче споріднених з ними слов'янських народів: білорусів і великоросів. Форма черепа, зріст і відношення поодиноких частин тіла до себе визначають окрему будову тіла українця. Своєю народною вдачею, психологією, складом родинних і суспільних відносин, своїм фольклором і етнографією, формами особистого та громадянського життя український народ відрізняється від усіх інших слов'янських народів, бо відзначається окремими психофізичними рисами та взагалі багатьма характеристичними окремішностями.
Торгівля як чинник згуртування. Відокремлення української нації виходить далеко поза межі історії. До стирання різниць, якими відрізнялися одні українські племена від інших, причинилася дуже в першій мірі торгівля, що розвинулася на нашій території ще задовго перед розселенням слов'ян. Ця торгівля відбувалася в трьох напрямах: на полуднє з грецькими містами й Царгородом, на схід і на захід. Постало кілька торговельних шляхів, найважнішим з котрих був водний шлях Дніпра, „путь із варяг у греки", як читаємо в нашім найдавнішім літописі. З полудня привозили купці шовкові й інші матерії, скляні вироби, коріння й полудневі овочі, а вивозили хутра, віск і невільників. На захід ішов шлях через Галицьку землю і Чехію до південної Німеччини. І тут, як і при попереднім торговельнім шляху, українські купці були посередниками в торгівлі середньої Європи з Візантією і передньою Азією. На схід їздили українські купці над Каспійське море або возили товари на верблюдах до Багдада.
Київська держава як вирішальний чинник згуртування українських племен. Вирішальним чинником згуртування українських племен в українську націю було створення першої Української держави під проводом Київщини й Києва як столиці. Київ був осередком, де сходилися головні торговельні шляхи й інші другорядні на сході Європи. А що він був збірним пунктом і складом для усього того, що йшло з Наддніпрянщини, тут кипів торговельний і промисловий рух, тут слідом за товарами нагромаджувалися капітали й засоби. В тих часах розвиток торгівлі вів за собою як неминучу необхідність і розвиток військової сили. З огляду на велику небезпеку подорожуванню тодішній купець ставав заразом вояком, що зі зброєю в руці боронив свою торгівлю. Для охорони торгівлі конче потрібна була військова сила. Не диво, що одне арабське джерело IX ст., зазначивши, що одиноким промислом наших предків була торгівля соболями, написало таке: "Коли у русина родиться син, батько народженого кладе перед дитиною голий меч і говорить: Я не лишу тобі жодного маєтку; ти матимеш тільки те, що здобудеш цим мечем".
Серед таких обставин витворився стан багатих купців-вояків, який, поширюючи простір своїх торговельних зносин, змагав до політичної організації для кращої оборони торговельних інтересів. Ставши вояком, купець осаджувався з своєю дружиною або своїм родом в тій місцевості, котра йому видавалася пригіднішою і безпечнішою. Охороняючи мечем торговельні зносини, купці-вояки покорювали племена, котрі оселилися при торговельних шляхах, і збирали контрибуцію-данину. А що Київ був серцем торговельного руху на сході Європи, він став осередком також військових дружин і княжої влади.
Створення Київської держави мало величезний вплив на згуртування українських племен в одну націю. Влада київського князя об'єднала племена, що ворогували давніше між собою, і вони почали жити спільним державним і громадським життям. Не тільки спільні торговельні інтереси, але й потреба спільних воєнних виправ задля оборони перед спільним ворогом пособляли щораз більшому зближенню українських племен до себе й щораз тіснішому їх спільному життю.
Історія української літератури. У 2 книгах: Навч.вид. — Вид. 2-ге, перероб. Кн.1. — Львів: Світ, 1992. - 696 с.
