Меню сайту
Категорії розділу
Методика мови [43]
Статті з підручника Пентилюк М.І.
Методика літератури [0]
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0



Форма входу
Головна » Статті » Методика » Методика мови

Особливості вивчення лексикології
Особливості вивчення лексикології

Шкільний курс лексики має свої наукові основи, що містять лінгвістичні, психологічні й методичні чинники. Лексикологія є наукою не про окремі слова, а про лексичну систему мови в цілому. Зважаючи на те, що сучасна методика особливу увагу приділяє практичній спрямованості навчання лексики, удосконаленню комунікативних умінь і навичок на основі вже засвоєних лексичних понять, слова вивчаються з точки зору: 1) їх смислового значення; 2) місця в загальній системі лексики; 3) походження; 4) вживаності; 5) сфери застосування в процесі спілкування; 6) їх експресивно-стилістичного характеру. Як розділ науки, лексикологія має свій об'єкт дослідження і володіє своєю системою понять, що тісно пов'язані з граматичними, фонетичними й словотвірними формами і значенням. А відтак, вивчати лексикологію необхідно одночасно з іншими науками, розділами про мову, щоб учні засвоїли мову як систему знань, тобто, вивчаючи лексику, школярі знайомляться із системою понять на рівні лексики, усвідомлюють зв'язки між лексикою і граматикою, орфографією, стилістикою.
Незважаючи на те, що словникова робота та вивчення лексики мають той самий об'єкт — слово, на уроках із лексикології слово вивчається як одиниця лексичної системи і завдання збагачення словникового запасу хоча і стоїть, проте не є головним. У зв'язку з цим необхідно враховувати різницю між методикою вивчення лексикології й методикою словникової роботи.
Вивчення лексики здійснюється поетапно: пропедевтичний (початкові класи), систематичне вивчення, розгляд лексичних явищ під час вивчення словотвору і граматики, функціонально-стилістичний етап. Таке засвоєння теоретичного матеріалу має суттєве значення, адже дає можливість вивчати граматику на лексичній основі, практично показувати взаємозв'язки між розділами шкільного курсу мови, вільно оперувати словом, правильно, доцільно вживати в мовленні, залежно від мети висловлювання і ситуації мовлення.
Курс української мови в початкових класах не тільки важлива складова загального змісту початкової освіти, він одночасно виступає основним засобом опанування інших шкільних дисциплін. Тому, як і для середніх і старших класів, будується за комунікативною, лінгвістичною (мовною) та лінгвокраїнознавчою змістовими лініями. А відтак набуває пропедевтичного спрямування щодо забезпечення розвитку, вдосконалення усного мовлення, формування певного кола знання про мову і мовні уміння, забезпечує мотивацію навчання рідної мови.
Усі аспекти навчання мови пронизано роботою над збагаченням словникового запасу, що однозначно передбачає елементарні лексикографічні вправляння. Так у період "Навчання грамоти" (1 кл.) передбачається формування умінь на слух відрізняти українські слова від інших близьких мов; вибрати з-поміж 2-3 слів те, якому відповідає тлумачення, що дає вчитель. У 2 класі в межах роботи з аудіювання передбачено вибір учнями з даного ряду слів подібного за значенням до першого слова, поділ прослуханих слів на дві групи за поданою учителем чи обраною самостійно ознакою.
У 2 класі починається систематична робота над спостереженням за лексичним значенням слова, формуються вміння розподіляти слова на тематичні групи; виявляти слова, близькі та протилежні за значенням. У 3-4 класах ця робота передбачає спостереження за значенням слів, прямим і переносним значенням, випадками багатозначності, найуживанішими омонімами (без терміна); дається термінологічне поняття про синоніми та антоніми.
Спостереження ролі зазначених понять у тексті проводяться протягом усього навчального часу початкової ланки освіти на спеціальних уроках з розвитку зв'язного усного та писемного мовлення та в межах усіх навчальних тем.
У середніх та старших класах методика вивчення лексики ґрунтується на вченні про слово як мовну реальність, що являє собою основну, центральну функціонально-структурну одиницю мови. Як одиниця мови, слово виконує номінативну функцію. Воно розглядається як сукупність значень, котрі неоднаково виявляються в мовленні.
Слова служать для називання явищ дійсності, їх матеріальну оболонку становить комплекс звуків або один звук. Значення слова - це зв'язок, що історично склався у певному суспільстві, між звучанням слова і тим відображенням предмета, що з'явилося й закріпилося у свідомості людини.
Розрізняють три типи лексичних значень слова: номінативне, фразеологічне зумовлене і синтаксично зумовлене. Номінативне супроводжується додатковими експресивними і стилістичними значеннями. З типами лексичних значень учні безпосередньо не знайомляться, але практично з'ясовують залежність слова від контексту. Семантичні відношення слів - синонімічні, антонімічні, лексико-семантичні, тематичні. У шкільний курс лексикології включено такі лексико-семантичні поняття: лексичне значення, однозначні й багатозначні слова, пряме і переносне значення, омоніми, синоніми, антоніми. Також учні знайомляться з лексичною системою мови з погляду походження, активного та пасивного запасу, сферою вживання.
Послідовність засвоєння лексичних понять, що пропонується програмами, у цілому узгоджується з науковими уявленнями сучасної лексикології. Так, у 5 класі (9 год.) вивчення лексики починається з поняття "лексичне значення слова", потім послідовно учні знайомляться з поняттями, що характеризують семантику слова (однозначні й багатозначні слова, пряме й переносне значення слова); з основними лексико-семантичними розрядами слів (омоніми, синоніми, антоніми), у б класі (7 год.) - з функціонально-стилістичним розмежуванням словникового складу мови (загальновживана лексика, діалектизми, професійні слова), з історичними змінами, наявними мові (власне українські слова, запозичені слова, застарілі, неологізми).
Знати мову - означає опанувати її структуру і лексику. Тому оволодіння рідною мовою значною мірою залежить від засвоєння лексики, одного з аспектів мови, який вивчається в школі. Однак саме цей пласт викликає у школярів значні труднощі, спричинені тим, що перед ними стоїть завдання оволодіти не тільки мовною, але й комунікативною компетенцією - вмінням співвідносити мовні засоби з умовами спілкування.
Комунікативна мета засвоєння української мови, що передбачає засвоєння мови як функціональної системи, вимагає під час організації процесу навчання орієнтуватися на принципи системності (системна організація мовного матеріалу, взаємозв'язок усіх аспектів мовної системи) і комунікативності (сфера застосування мови, тема, ситуація, функціонування мовних явищ у мовленні).
Такий взаємозв'язок комунікативних і власне мовних системних принципів засвоєння мови найбільш доцільним вбачається саме в лексиці та є найнеобхіднішим через те, що лексика пов'язана з позамовною дійсністю, зі світом предметів, явищ, понять, з культурно-історичним досвідом народу - носія мови.
Із самого початку вчитель має чітко уявляти, що в більшості випадків будь-яке, найпростіше висловлювання лише коротко ілюструє результат складної розумової діяльності, є її заключним моментом. Навіть якщо репліка ніби миттєво злітає з уст, шлях її від думки до завершеного повідомлення довгий. Початком слугує мотиваційно-спонукальний рівень мовленнєвої діяльності, тому вчителеві треба знати і зважати на основні психологічні чинники, на які спирається методика лексикології: мислення (функціонує в єдності з мовленням); пам'ять (попередження забування); сприймання (навчання ґрунтується на поєднанні наочності й слова вчителя, конкретних характеристик і узагальнень); увага (стимулює та активізує засвоєння лексичних одиниць); мотивація (зумовлює своєрідність способів і засобів навчання).
Для вчителя також важливо уявляти загальну схему породження мовлення, яку треба розуміти в принциповому, а не лінійному смислі (див. схему).



Наведена схема яскраво ілюструє, що процес породження висловлювання на всіх етапах спирається на два види зв'язку: парадигматичний (ліва частина таблиці) й синтагматичний (права частина).
У парадигматичних операціях під час пошуку слів відбувається вибір з багатьох імовірних, гальмуються неістотні зв'язки, виділяються головні й завершується цей процес моментом "прийняттям рішення".
Синтагматичні операції керують зв'язками лексичних одиниць у складі мовленнєвого цілого. Ці ж операції можуть брати участь і в доборі лексичних одиниць. Відомо, що різні слова пов'язані між собою по-різному: деякі є відносно вільними, наприклад, дієслова мовчати, говорити, інші ж - залежними, так що поява одного неминуче вимагає появи іншого: зацікавитися - чим? учити - що? У тісному зв'язку зі сказаним перебуває поняття валентності слів. Синтагматичні засоби регулюють правильність лексичних комбінацій, що дозволяє визначати кінцеву форму всіх слів у висловлюванні. З іншого боку, для того, щоб сформувати лексичні навички, вчителю насамперед треба знати, що це таке, на основі яких механізмів вони функціонують. Так, для використання слів у відтворюваних видах мовленнєвої діяльності необхідно:
- знайти слово в пам'яті, відповідно воно спочатку має бути туди закладено;
- вимовити його, що передбачає володіння його фонетичною формою;
-  включити у сполучення на основі смислової узгодженості й відповідно до граматичних норм;
-  включити словосполучення в речення, текст.
Для творчих видів мовленнєвої діяльності треба:
- асоціювати графічний або звуковий образ слова з лексичним значенням; - визначити граматичну форму слова, зв'язки з іншими словами, що зумовлює розуміння змісту.
Проте у всіх випадках необхідно засвоювати словникову сторону мовленнєвих видів діяльності в такий спосіб, щоб учні постійно відчували напругу комунікативного завдання, тобто те, що слова потрібні для вираження думок та їх розуміння.
Тільки чітка мовленнєва перспектива зумовлює мотивованість і успішність оволодіння словником. Робота із накопиченням словника супроводжує весь процес навчання. Майже на кожному уроці відбувається знайомство з новими словами і робота над їх засвоєнням.
Ознайомлення зі словом є відповідальним моментом у роботі над його засвоєнням: від оптимальної організації більшою мірою залежить - залишиться воно в пам'яті чи ні. Предметом ознайомлення має бути семантика слова в єдності з його звуковою чи графічною формами. У методиці існує певний арсенал засобів семантизації, тобто тлумачення значень слів: контекст, дефініція, добір синонімів, антонімів, переклад іншою мовою. Всі зазначені засоби семантизації можуть супроводжуватися використанням наочності, що впливає на сприймання образу слова разом з його предметним значенням, окрім цього, наочність активно сприяє засвоєнню, оскільки слова і предмети (явища, події), що ними позначаються, сприймаються на фоні відображеного відрізка дійсності.
Вибір прийому семантизації в кожному окремому випадку визначається характером слова, етапом навчання і рівнем підготовки учня.
Поряд із семантизацією, яку здійснює вчитель, варто спонукати учнів до самостійного знайомства зі словом. Адже з'ясування значення - це природна операція, яку учням доведеться робити постійно, через це залучати до неї варто з перших уроків. При цьому слід забезпечити школярів раціональними прийомами роботи. Вони повинні, знати, зокрема, що спочатку треба вичерпати всі можливості певного тексту, використати аналіз слова за будовою, лише після - звертатися до словника.
Робота над словом передбачає формування лексичних навичок, серед яких виділяють такі компоненти:
- слухові й мовленнєві відбитки від самого слова (у їхній співвідносності): враховуючи останнє, здійснюється слуховий контроль за "формальною" правильністю слова;
- асоціативні зв'язки слова з іншими словами. У мовленні це виражається в стійких і вільних словосполученнях;
- зв'язки слів, що утворюють його смислову будову. Таких зв'язків у кожного слова багато, оскільки вони виражають функцію предмета, що певне слово позначає, якість предмета, його зв'язки з іншими словами тощо;
- співвіднесеність слухових і мовленнєвих відбитків слова із зоровим образом предмета (прямо або опосередковано). Це означає, що слово пов'язане з уявленням, функціонує на його основі;
- співвіднесеність слова із ситуацією як системою взаємостосунків співрозмовників.
Підкреслимо, що ситуативність слова зумовлена не окремими зв'язками, які відрізняються від тих, котрі забезпечують формальну і семантичну правильність слова. Інакше кажучи, форма, значення і призначення слова є поліфункціональною системою. Причому провідним виступає призначення слова, бо саме воно несе основне комунікативне навантаження, тому і в мовленні воно виражає ставлення того, хто говорить, його емоційний стан, завжди використовується для вирішення певного мовленнєвого завдання. Тобто "форма" слова і ного "значення" марковані "призначенням" (функцією).
Спираючись на викладену вище структуру лексичних навичок, звернемо увагу на недоліки, притаманні традиційній методиці їх формування.
По-перше, нові лексичні одиниці ніби "нав'язуються" учням, бо подані для засвоєння слова меншою мірою в значеннєвому, більшою - в емоційному плані не актуальні для школярів, оскільки не потрібні зараз, у цей момент. Тому лексичні одиниці сприймаються як незначні. По-друге, учні при цьому пасивні. Вони, звичайно, запам'ятовують, але запам'ятовування для них самоціль, в основу якої покладена стратегія: спочатку треба запам'ятати, а потім використовувати. За усієї, здавалося б, логіки вона хибна (на цьому останнім часом наголошують провідні психолінгвісти), бо треба не запам'ятовувати, а потім використовувати, а запам'ятовуючії використовувати, тобто запам'ятовувати в процесі діяльності, мимовільно. По-третє, семантизація - це лише повідомлення значення, у слововживанні ж головним є Іи-лише значення слова, а його зв'язки. Знання значення слова є лише знанням слова. володіння словом вимагає засвоєння його призначення, його функції.
Таким чином, стратегія - "спочатку поза ситуацією, потім у ситуації", або "спочатку форма і значення, потім функція призначення" - неефективна, бо вимагає багато часу. Це зрозуміло, оскільки співвіднесеність будь-якої лексичної навички із ситуацією саме тому і є дійовою під час процесу говоріння, що набувається вона разом зі словом, тобто коли слово засвоюється як функціональна одиниця. Ситуативна співвіднесеність не надається слову, а засвоюється з ним, точніше слові; (його форма і значення) засвоюється завдяки ситуативній співвіднесеності й потребі використання певного слова для вираження думок і почуттів.
Пропонуємо таку методику засвоєння лексичної одиниці. Цілісний процес оволодіння значенням здійснюється через функцію, з'ясування значення слів є лише супровідним компонентом процесу засвоєння, він ніби розчиняється в цьому процесі.
Для розв'язання першої проблеми можна використати цікаві сюжетні малюнки, оповідання тощо, будь-який екстралінгвістичний об'єкт, який задовольняє дві вимоги: він має бути достатньо проблемним, щоб викликати бажання брати участі, у спілкуванні, обговоренні, відповідати віковим інтересам учнів.
Наступна проблема вирішується за допомогою функціонально-змістових таблиць, побудованих у такий спосіб, щоб учень легко знаходив потрібне йому слово. Слова в таблиці має бути об'єднано у вигляді тематико-функціональних груп, оскільки комунікативній меті засвоєння мови найбільше відповідає тематичний принцип організації лексичного матеріалу. Перевага цього принципу в тому, що він зберігає природну для мовлення ситуативно-тематичну організацію мовного матеріалу і зумовлені нею зв'язки мовних елементів.
Тематичний принцип є провідним в організації словникової роботи. Засвоєння тематичних зв'язків помітно полегшує запам'ятовування в зв'язку зі створенням асоціативних зв'язків між ними і сприяє виробленню вміння правильно вживати слова відповідно до ситуації спілкування. Саме тому тематична організація лексики
є вихідною, в рамках якої виявляються групування слів, що ілюструють мовну системність. Принципи комунікативності й системності при цьому виступають в органічній єдності, а відтак учителям різних шкіл, особливо гуманітарного напряму, під час формування лексичних навичок варто спиратися на основні види власне мовних зв'язків лексичних одиниць: парадигматичних, синтагматичних і словотворчих як основи методики засвоєння лексичної системи української мови.
Парадигматичні зв'язки. Лексико-семантичні групи (ЛСГ) - одна з яскравих ілюстрацій системної організації лексики. На відміну від тематичних груп, ЛСГ - власне мовні об'єднання слів за їх лексичним значенням.
Слова, що входять до однієї ЛСГ, поєднуються спільною семантичною ознакою й протиставляються за якоюсь відмінною ознакою. Наприклад, дієслова руху об'єднуються в одну групу спільним значенням пересуватися, але протиставляються способами пересування (іти - рухатися, пересуватися ногами, їхати - рухатися за допомогою будь-якого засобу пересування), за середовищем, в якому здійснюється рух (іти - пересуватися по землі, летіти - пересуватися в повітрі, пливти - пересуватися по воді), за швидкістю (бігти - пересуватися швидко, брести - пересуватися повільно).
У ЛСГ об'єднуються слова однієї частини мови. (У межах культурологічної змістової лінії 5 класу: тема 83. Перлини народної творчості, 84. Казки. Легенди, у 6 класі: тема 4. Рослинний світ України. 6. Професія моїх батьків). Вони мають складну внутрішню будову і поділяються на підкласи і підгрупи. У рамках ЛСГ виділяються більш тісні змістові групи слів-синоніми і антоніми. І якщо тематична група охоплює в основному іменники, то лексико-семантична група - переважно дієслівний словник, тобто лексико-семантичний принцип лежить в основі збагачення насамперед дієслівного словника.
Синоніми. Ознайомлення учнів із синонімічним багатством мови, формування навичок безпомилково добирати синонім залежно від мовленнєвої ситуації - ефективний засіб збагачення словникового запасу і основа формування їх мовленнєвих навичок.
Синонімічні зв'язки слів є одним із видів лексико-семантичних зв'язків, що базуються на близькості лексичних значень, хоча близькість синонімічного ряду вужча, ніж взагалі семантична близькість.
Синонімічний ряд розглядається як мікросистема, члени якої пов'язані відношеннями подібності й розбіжності.
У процесі опрацювання синонімів учителю необхідно враховувати дві сторони: момент тотожності або близькості значення і момент різниці (смислові відтінки, різне емоційне й стилістичне забарвлення). Синоніми, що різняться значенням або стилістичним забарвленням (їх у мові найбільше), заміщають один одного далеко не в усіх мовленнєвих ситуаціях. Так, ми можемо сказати: "Учитель задоволений роботою (а не працею) своїх вихованців" і навпаки "Праця хліборобів була відзначена" (але не робота).
Тренування учнів у засвоєнні слів реалізується вправами, які закріплюють семантику слів і словосполучень, утворених на основі смислової узгодженості. Відповідно всі лексичні вправи поділяються на два блоки, спрямовані на:
1) запам'ятовування слова, його семантики в єдності з вимовою і граматичною формою;
2) формування сполучень слів смислового характеру.
У свою чергу з метою вдосконалення мовлення школярів розмежовують і використовують лексичні, лексико-граматичні, лексико-стилістичні та лексико-орфографічні вправи.
Наведемо приклади завдань до вправ першої категорії:
- назвати намальовані предмети;
- вибрати з ряду слів одне, що відповідає певній ситуації (темі);
- вилучити з ряду слів таке, що неадекватне певній ситуації (темі);
- утворити з виділеним словом інші речення за зразком;
- доповнити речення (або заповнити пропуски в реченні) словами, що підходять (слова подаються під рискою або наводяться по пам'яті);
- вжити в певному реченні синонім до виділеного слова;
- поставити питання до висловлювання, з'ясувавши... (у питанні передбачається вживання нового слова);
- дати відповідь на питання, вживши нове слово.
Наступну категорію тренувальних вправ складають вправи на побудову словосполучень. Для розвитку мовлення побудова словосполучень - важливий крок, бо в мові немає однакових слів. Словосполучення будуються за законами смислової узгодженості в тісній взаємодії з граматичними нормами.
Самостійне групування слів - це активна робота над опорами для майбутнього висловлювання, під час якої діти вчаться керувати семантикою свого висловлювання. Така робота пов'язана з підготовленою формою мовлення.
Після цього учням пропонуються вправи підготовленого мовлення, без опор. З цією метою створюються ситуації, які мотивують висловлювання. Коло замикається: школярі створюють власні тексти для вирішення комунікативного завдання на основі засвоєного словника.
Подвійна природа синонімів (тотожність і різниця) призводить до того, що поряд із спільною сполучуваністю вони мають індивідуальну. Тому ступінь синонімічності слів тим вищий, чим більше подібності у їх лексичній сполучуваності. Так, наприклад, синоніми сміливий і хоробрий, вступаючи у велику кількість однакових сполучень (сміливий, хоробрий - солдат, воїн тощо), разом з тим володіють й індивідуальною сполучуваністю (смілива думка, сміливе рішення, але не хоробре). Ця особливість синонімів надзвичайно ускладнює їх засвоєння учнями.
Синонімічні зв'язки слів краще усвідомлюються і запам'ятовуються учнями, якщо враховується тематичне коло слів, що утворюють широкий мовленнєвий фон для використання синонімів.
Якщо слово багатозначне, то його значення може розподілятися за декількома тематичними групами. Покажемо це на прикладі значень слова свіжий.
Таким чином, одиницею засвоєння синонімії може бути не тільки слово, але й окреме значення багатозначного слова, оскільки у мовну свідомість учня вводиться ціла група слів, пов'язаних системними відношеннями. Кожен член синонімічного ряду засвоюється як член мікросистеми, легше запам'ятовується і відтворюється.

Антоніми. Антонімія - яскраве виявлення системних відношень у лексиці. Логічною основою антонімії є протилежність співвідносних понять. Антоніми окреслюють логічно полярні, але співвідносні один з одним поняття в межах одного родового поняття або однієї тематичної групи. Це можуть бути поняття часу (спочатку - потім), кількості (багато - мало), кольору (світлий - темний) тощо.
Ураховуючи наявність різних поглядів на питання антонімії, зазначимо, що потреби у глибокій диференціації антонімічних пар немає. Оскільки антоніми протиставляються в межах спільного смислового змісту, вони пов'язані один з одним тісними смисловими зв'язками: називання одного члена антонімічної пари викликає у свідомості інший член (солодкий - гіркий, гострий - тупий). Створити ці тверді зв'язки асоціації між протилежними, але співвідносними за смислом словами - одне із завдань під час вивчення антонімів.
Засвоєння антонімів розвиває логічне мислення, збагачує словниковий запас учнів, сприяє кращому розумінню відтінків значень слів, виразності мовлення.

Синтагматичні зв'язки. Слова, як і інші мовленнєві одиниці, функціонують у сполученні між собою, утворюючи лінійні, горизонтальні, рядкові об'єднання. Такі рядкові об'єднання утворюються на основі синтагматичних зв'язків.Синтагматичні зв'язки належать мовленню, в той же час вони властиві й мовній системі, оскільки елементи сполучаються один з одним за певними правилами (синтаксичними, лексичними та ін.).
Різний характер словосполучень буде передбачати різний методичний підхід до їх засвоєння, одні з них, зокрема сталі словосполучення, але лексично обмежені, заучуються як готові мовленнєві одиниці - штампи (взятися за розум, викликати лікаря), інші, вільні словосполучення використовуються як моделі, за зразком яких можуть бути утворені подібні сполучення слів, скажімо, у випадку розмежування значень багатозначних слів (приклад багатозначного слова свіжий і парадигми його сполучуваності). Окрім цього, пропонуємо розглядати сполучуваність як засіб розкриття значення слова, бо синтагматичні зв'язки, притаманні слову, входять до характеристики його семантики і значення слова виявляється у всій сукупності його синтагматичних зв'язків - і синтаксичних, і лексичних.
Отже, підхід до засвоєння української лексики як системи, що є комплексом взаємопов'язаних елементів, вбачається найважливішим принципом під час засвоєння рідної мови. На підтвердження цього наводимо зразки вправ, завдань, де слова, словосполучення, речення і текст розглядаються в системі й всебічно - у лексичному, граматичному і стилістичному аспектах.
Зважаючи на останні досягнення методики, соціальний запит одне з першочергових завдань курсу української мови вбачається в навчанні школярів користуватися всіма багатствами мовних засобів, а тому текстовий матеріал на уроках має широко пропагувати і відображати її національну специфіку, а активний словник школярів має включати характерні для української мови слова, що "поверне" мові її природність.
У зв'язку з цим робота вчителя - формування таких умінь учнів: розпізнавати в тексті власне українські слова; тлумачити їх лексичне значення; правильно вживати слова залежно від умов і завдань спілкування; визначати смислове навантаження слів у тексті, використовувати у своєму мовленні нові слова і вирази: оцінювати своє і чуже мовлення.
Робота така проводиться на спеціально дібраному текстовому матеріалі, багатому власне українськими словами. Пропонуються різностильові тексти, що допомагає прослідкувати функції слів, зміну смислового та стильового навантаження.
Ефективним є спостереження над функціонуванням у мові художніх творів, шо вивчаються на уроках літератури, власне українських слів.
Доречним є поєднання методів спостереження над мовою та роботи з підручником, оскільки дидактичний матеріал підручника багатий власне українською лексикою і слугує важливим джерелом. Одним із видів роботи з підручником є складання схем, наприклад, схеми "Лексика української мови за походженням".
Міцному і глибокому засвоєнню матеріалу сприяють елементи проблемного навчання.
Передумовою успішного засвоєння нових слів є робота зі словниками різного типу, довідковою літературою. Це пояснюється насамперед необхідністю тлумачення лексичного значення незрозумілих слів, добору синонімів, зіставлення з російськими лексемами.
Лексична робота обов'язково проводиться із застосуванням методів бесіди та розповіді вчителя. Адже є необхідність знайомити учнів з походженням української мови, особливостями її лексичного складу, красою і багатством. Через розповідь учитель презентує поняття "корінна лексика", "власне українські слова", повідомляє ознаки таких слів.
Виділяють 4 типи вправ на усвідомлення лексикологічних особливостей власне української лексики.
І.  Пояснення значень слів
Пропонуючи завдання, пов'язане з визначенням лексичного значення; враховуємо два аспекти словникового тлумачення: лінгвістичний і логіко-семантичний.
Як відомо, лінгвістична сторона передбачає категоріально-граматичну відповідність слова, що тлумачиться, і стержневого слова тлумачення (наприклад: гайворон - перелітний птах з блискучим чорним пір'ям; кволий - слабкий, фізично нерозвинутий, немічний; майоріти - невиразно видніти вдалині), з урахуванням спорідненого слова, якщо слово, що тлумачиться, входить до словотворчого гнізда (припічок - виступ біля печі; осоння - місце, освітлене сонцем; галасувати - здіймати галас), використання синонімів чи антонімів (огрядний - дебелий, кремезний; завірюха -метелиця, хуртовина).
Логічний аспект вимагає, щоб тлумачення було логіко-семантичним аналогом лексичного значення слова, що тлумачиться.
Відповідно до цих використовують такі прийоми пояснення значень нових слів:
1) показ малюнка, фотографії чи самого предмета;
2) синонімізація, антонімізація (бентежити — хвилювати, тривожити, непокоїти; тьмяний — слабий, неяскравий, погано освітлений, невиразний, затуманений, розпливчатий; баритися — не поспішати; занехаяний — не упорядкований);
3) контекстуальне пояснення (глузливий - Тонкі губи скривилися у глузливу посмішку (Ю.Мушкетик));
4) логіко-семантичне пояснення (родичі - це бабуся, дідусь, сестри, брати, дядько, дядина тощо; жоржина - трав'яниста рослина з великими різнобарвними квітками; стельмах - ремісник, який виготовляє вози, сани чи деталі до них);
5) переклад російською мовою (стрімчак - утес; призьба - завалинка; втручатися - вмешиваться);
6) описовий - (огида - деякі речі, явища, вчинки, люди викликають погані відчуття, зневагу; їх неприємно бачити, відчувати, спостерігати, користуватися ними. Наприклад, огиду виникають брудна чашка чи стіл, неохайна людина, грубість, обман, лицемірство);
7)  конкретизація абстрактних понять (страва — це куліш, юшка, борщ, вареники);
8) пояснення за словником (узбіччя - 1. Бокова частина дороги, шосе. 2. Край дороги. 3. Схил гори, височини, насипу).
Роботу над тлумаченням значень слів полегшить групування слів у словнику: синонімічні, дериваційні ряди та словникові статті.
II.Семантичне групування слів
Вправи такого типу сприяють уникненню тавтології, розширенню активного словника, кращому розкриттю теми творчої роботи. Тематичні групи складають основні слова майбутнього твору, до нього ж обов'язково повинні входити синонімічні ряди.
III. Аналіз лексичних засобів тексту
Важливість вправ цього типу полягає в тому, що учні вчаться виділяти слово в тексті, визначати його стилістичне та емоційне навантаження, пряме чи переносне значення і в цілому оцінювати лексичне багатство тексту.
Лексичний аналіз є важливим компонентом лінгвістичного аналізу. Питання значення слова набуває найбільш актуальне в структурно-семантичному дослідженні лексики. В сучасній лінгвістиці аналіз слова здійснюється в трьох аспектах: 1) сутність значення слова; 2) співвідношення слова і поняття; 3) смислова структура слова. Вихідними положеннями цього виду аналізу є:
- залежність стилістичної своєрідності тексту насамперед від лексики;
- опосередкування значення слова контекстом;
- єдність лексичного й граматичного значень;
- здатність слова утворювати семантичні поля, входити до лексичної парадигми;
- своєрідність сполучуваності слів у різних функціональних стилях.
Таким чином, зміст лексичного аналізу тексту вбачається в з'ясуванні ролі лексичних засобів. Завдання вчителя полягає в тому, щоб показати, як добирається лексика для створення текстів певного стилю, жанру, типу мовлення, як впливають лексичні одиниці на розкриття теми, головної думки, авторського ставлення до висловлюваного.
IV. Складання словосполучень, речень, тексту
Активізації нової лексики у мовленні учнів сприяють завдання, пов'язані з утворенням словосполучень, речень, текстів. Такі вправи реалізують одне із завдань словникової роботи — формувати уміння вільного володіння системним об'єднанням слів, доцільного слововживання, сполучення слів за смислом.
Добираючи вправи, завдання, спрямовані на збагачення мовлення власне українською лексикою, ми передбачили і застосування засобів навчання. Перш за все принцип наочності пов'язувався із використанням окремих речень, художніх текстів, тематичних словників, необхідних для спостереження над мовою, виховання інтересу до незнайомих та малознайомих слів, зміцнення їх у пам'яті учнів. Такий підхід до наочності у роботі над збагаченням мовлення учнів є виправданим і відповідає вимогам сучасної дидактики. Однак реалізація принципу наочності цим не обмежувалась. У процесі роботи широко застосовувались таблиці, плакати, схеми.
З урахуванням того, що робота над збагаченням мовлення учнів відбувається у кілька етапів, прийоми розподіляються на 4 групи, що охоплюють сприйняття, осмислення, запам'ятання і застосування набутих знань і умінь.
I. На сприйняття лексичних одиниць: постановка запитання; читання тексту з виписуванням власне українських слів; визначення лексичного значення; відшукування в тексті власне українських слів; лексичний аналіз слова; складання словникової статті; розмежування лексичних шарів української мови за походженням; використання додаткової літератури у роботі з незрозумілими словами; зіставлення власного тлумачення смислу слова зі словником.
II. На осмислення нових лексичних одиниць: тематичне групування слів; зіставлення лексем, різних за походженням; синонімізація; розмежування значень багатозначних слів; добір власних прикладів.
III. На запам'ятання нових лексичних одиниць: визначення функції власне українських слів у текстах різних стилів; з'ясування сполучуваності власне українських слів з іншими словами; аналіз лексики тексту за походженням; порівняння, зіставлення, протиставлення власне українських слів з російською лексикою; вичленування суттєвих ознак українських слів; обґрунтування висновків; виділення смислових відтінків, що виникають у контексті; заміна у тексті мовних одиниць; поширення тексту новими мовними одиницями.
IV. На застосування словникових умінь учнів: конструювання словосполучень і речень за опорними словами; самостійне складання речень; виконання завдань творчого характеру: за малюнком чи серією малюнків, за опорними словами, з використанням літературних джерел, конкретних лексичних груп (синонімів, антонімів); підготовка висловлювань на лінгвістичні теми. Зауважимо, що такий перелік прийомів є умовним, оскільки послідовність застосування того чи іншого з них може змінюватися.

Вправа І. Користуючись тлумачним словником, з'ясуйте значення виділених автором слів.

Ти зумій з'єднати воєдино
Зло й Добро, і полум'я, і тлінь,
Тишу Божу й ревище звірине,
І молитву й грім палахкотінь! (Олесь Бердник)

Вправа II. Перепишіть текст, визначте слова з близьким і протилежним значенням. Доберіть до них синоніми.

У нас є прекрасні взірці, що сяють маяками серед мороку дальніх і ближніх часів.
Ми сформуємо свою душу і душі своїх дітей так, щоб Великі Українці минулого освятили ті душі на творення Небувалої Небесної України - невмирущої і життєдайної - віднині і довіку.
Ми візьмемо нерушиму сміливість і мужність від славетного козацтва запорізького, дух якого стукає у наші дрімаючі серця!
Ми приймемо дитячу віру і полум'яну непохитність від духа Невмирущого Кобзаря!
Ми нап'ємося з невичерпної криниці мудрості і посвяти від космічного велета Сковороди!
Ми осяємось вічним болем і тривогою Лесі, щоб байдужість до горя жодної живої істоти не торкнулась нашого серця!
Ми візьмемо до вічнодіючих рук і розуму громову потугу Каменярського молота! (Олесь Бердник)

Спробуйте продовжити авторський перелік, уживаючи синоніми й антоніми.

Програмою передбачено, що школярі на практичному рівні усвідомлюють поняття лексична помилка. Учителю треба зважати на те, що у вітчизняній лінгводи-дактиці на сьогодні утвердилася думка про чітке розмежування лексичних й стилістичних помилок (використання мовного засобу, недоречного в даному контексті). Лексична ж помилка - порушення лексичних норм (уживання слів у невластивому йому значенні; невдалий добір синонімів; сплутування різних за значенням, але близьких за звуковим оформленням слів (паронімів); уживання зайвих слів (плеоназми); лексичні анахронізми, тобто слова, що не відповідають нормам певної епохи; порушення лексичної сполучуваності слів; повторення спільнокореневих слів (тавтологія); сплутування українських і російських слів; калькування російських слів і словосполучень (дослівний переклад їх українською мовою); неправильне вживання міжмовних омонімів).
Більшість лексичних помилок спричинені бідністю словникового запасу учнів та низьким рівнем сформованості мовленнєвих умінь і навичок.

Методика навчання української мови в чередніх освітніх закладах / Колектив авторів за редакцією М.І.Пентилюк: М.І.Пентилюк, С.О.Караман, О.В.Караман, О.М.Горошкіна, З.П.Бакум, М.М.Барахтян, І.В.Гайдаєнко, А.Г.Галетова, Т.В.Коршун, А.В.Нікітіна, Т.Г.Окуневич, О.М.Решетилова. - К.: Ленвіт, 2004. - С. 172 - 184.




Категорія: Методика мови | Додав: ychitel (13.11.2012)
Переглядів: 18384 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Друзі сайту
Вічне життя
Допомога учням, студентам, учителям...
Для уроків мови і літератури
Методична допомога
Украшения - мой каприз
Copyright MyCorp © 2017 Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz