Односкладні речення - СУЛМ - Мова - Каталог статей - Філолог України
Меню сайту
Категорії розділу
СУЛМ [170]
Статті з підручника "Сучасна українська літературна мова"
Практикум [44]
Реклама від Google
Статистика

Онлайн всього: 0
Гостей: 0
Користувачів: 0



Форма входу
Головна » Статті » Мова » СУЛМ

Односкладні речення
СИНТАКСИС

Односкладні речення

ОЗНАЧЕНО-ОСОБОВІ РЕЧЕННЯ

Означено-особовими називаються односкладні речення, головним членом яких є особова форма дієслова, що визначає особу, яка виконує дію.

Головним членом у таких реченнях можуть виступати тільки дієслова у формі першої та другої особи однини й множини теперішнього й майбутнього часу, а також дієслова першої й другої особи однини й множини наказового способу: «Бери Орисю! Рятуй її! Ховай!» (М. Старицький) — підметом у цих реченнях може виступати лише займенник ти й ніяке інше слово; «З нудного себе знову вислизаю, як равлик із палаючої хати» (І. Малкович) — можливий підмет — тільки я; «Не дуже тут затишно. Як думаєш, Чумаченко?» (О. Гончар) — можливий підмет — ти.

Односкладні означено-особові речення, хоча й не мають підмета, за своєю структурою є повними, оскільки підмет їм не потрібен, а значення особи передається закінченням дієслова.

Увага! Не є означено-особовими речення, присудки яких виражені дієсловом у третій особі або дієсловами минулого часу й умовного способу, оскільки підмет у них точно встановити неможливо Порівняймо: Піду в кіно (я), Підеш в кіно (ти); Піде в кіно (він, вона, воно, брат, сестра), Пішов у кіно (я, ти, він, брат). Ці речення є неповними контекстуальними чи ситуативними.

Усі односкладні означено-особові речення можуть бути перетворені на двоскладні: Піду в кіно — Я піду в кіно; Піди в кіно — Ти піди в кіно. Ці речення є синтаксичними синонімами й не розрізняються за значенням. Відмінність є тільки в стилістичному забарвленні.

Для речень із присудками в дійсному способі нейтральною є двоскладна структура. Односкладні речення широко вживаються в діалогічному мовленні, яке тяжіє до максимального скорочення кількості слів у репліках: «М а р і я: А хата? З а р у д н и й: Добудуємо самі. Стару тільки завтра ламайте. Два дні даю — і марш... До побачення» (О. Довженко).
 
У художньому й публіцистичному стилях односкладні означено-особові речення, порівняно з двоскладними, виглядають більш енергійними, динамічними, піднесеними: «Чи пам'ятаєш дні ті гарні, ясні, Коли сміялось сонце, грало море» (М. Вороний). У наказовому ж способі нормою є односкладне речення, двоскладний варіант уживається при наголошенні, підсиленні прохання чи наказу: Принеси книжку!— Ти принеси книжку! — Принеси ти книжку!

УЗАГАЛЬНЕНО-ОСОБОВІ РЕЧЕННЯ

Узагальнено-особовими називаються односкладні речення, головний член яких означає дію, що може стосувалися будь-якої особи в будь-який момент часу: «Багато будеш знати - швидко постарієш» (нар. творчість); «До кого пристанеш, такий і сам станеш» (нар. творчість); «Вік живи — вік учись» (нар. творчість).

Головний член таких речень, як правило, виражений дієсловом другої особи однини теперішнього чи майбутнього часу або наказового способу. Хоча рідше у значенні узагальненості можуть уживатись і деякі інші форми дієслова:
1) перша особа однини й множини: «Як робимо, так ходимо, як дбаємо, так маємо» (нар. творчість); «Чужого не хочу, свого не дам» (нар. творчість);
2) минулий час: «Продав — загубив, купив — знайшов» (нар. творчість);
3) третя особа множини: «За одного битого двох небитих дають» (нар. творчість).
Якщо речення із другою особою дійсного й наказового способів вживаються у фольклорі, розмовному, художньому, публіцистичному стилях, то речення з першою й третьою особою використовуються також у діловому та науковому стилях. За їхньою допомогою, зокрема, даються інструкції, рецепти, позначаються закономірності: «Насіння виймають зі зрілих плодів, сушать на повітрі, але не смажать» (журн.).

За своїм значенням узагальнено-особові речення поділяються на дві групи:
1. Речення, що означають загальне судження, правило, пораду, закономірність. Вони стосуються не якоїсь конкретної, а будь-якої, точніше — кожної особи. Узагальненість тут максимальна. До цієї групи належать:
а) численні приказки та прислів'я: «Сном не прогодуєшся» (нар. творчість); «Не родися красна, а родися щасна» (нар. творчість);
б) речення, що описують типовий перебіг процесу чи виконання дії: «Страву варять півгодини, потім подають на стіл» (журн.);
в) речення, що означають можливість/неможливість виконання дії: «Роботи там — і за рік не зробиш» (журн.);
г) підрядні речення допусту: «Хоч проси, хоч не проси, нічого не дасть» (газ.); «Таке незрушне все — куди не глянь» (В. Стус).
Багато таких зворотів фразеологізувалися: хоч убий, хоч криком кричи; хоч стій, хоч падай, хоч вовком вий.

2. Речення, що означають конкретну дію або стан самого мовця. Це найчастіше спогади, перекази, описи душевних станів, думок, переживань: «Ідеш отак у доброму косарськім товаристві і бачиш, ідучи, й вечірнє небо, і ясну зорю» (О. Довженко).

Узагальнено-особові односкладні речення можуть мати й двоскладні аналоги з підметом ти. Двоскладні речення є синтаксичними синонімами до односкладних і мають те ж узагальнене значення.

НЕОЗНАЧЕНО-ОСОБОВІ РЕЧЕННЯ

Неозначено-особовими називаються речення, головний член яких виражений дієсловом у формі третьої особи множини теперішнього чи майбутнього часу або у формі множини минулого часу й умовного способу: Завтра до вас подзвонять; Мені принесли листа; Уже збирають урожай.

Виконавець дії в реченні не називається — вся увага зосереджується на самій дії та її результаті: Дивись, усе вже розкупили.

Хоча виконавець дії в неозначено-особовому реченні не називається, мовна традиція передбачає, що ним може бути лише людина. Так, із речення У селі співають випливає, що співають обов'язково люди. Це не можуть бути, наприклад, півні.

Виконавець дії може бути:
а) невідомим мовцеві й адресатові мовлення: Через сотні років нас пам'ятатимуть;
б) відомим їм або тільки одному з них: Мені це вчора розказали.

Хоч головний член речення завжди має форму множини, але виконавцем дії може бути й одна особа: Мені потисли руку. Цією особою може бути й сам мовець: Вас же по-людськи просять не заважати!

Синонімами до неозначено-особових речень часто можуть виступати безособові речення на -но, -то або двоскладні пасивні речення: Будинок побудували — будинок побудовано — будинок побудований.

Якщо в неозначено-особовому реченні наголос робиться більше на дію, то в безособовому та двоскладному варіантах — на її результат.

Неозначено-особові речення слід відрізняти від їхніх синтаксичних омонімів:
а) узагальнено-особових речень: Подарунок назад не беруть — узагальнено-особове речення, яке формулює правило. Виконавцем дії може бути будь-яка особа: Мені подарували подарунок. Я намагаюсь його повернути, але подарунок назад не беруть — неозначено-особове речення. Дія має цілком конкретного виконавця, хоч не названого, але відомого мовцеві;
б) від неповних речень із присудком у третій особі множини та з пропущеним підметом: Я хотів повернути подарунок друзям — не беруть назад подарунок.

БЕЗОСОБОВІ РЕЧЕННЯ

Безособовими називаються односкладні речення, говний член яких називає дію або стан, котрі не мають викоавця чи носія або реалізуються незалежно від них.

Безособові речення надзвичайно різноманітні, поділяються на велику кількість структурних та семантичних груп. Але ядро їх складають ті речення, головні члени яких називають дії й процеси, котрі, в принципі, не можуть мати виконавця. Ці речення означають переважно зміну станів природи: Надворі веноріє; Уже світає.

В іншій групі, що також описує явища природи, суб'єкт дії наявний — це різні природні стихії: Вітром звалило дерево; Снігом замело вулиці. Такі речення легко трансформуються в двоскладні: Вітер звалив дерево; Сніг замів вулиці. Але якщо двоскладні речення подають ці стихії як повноцінних виконавців (що само по собі умовне, бо ні вітер, ні сніг не є особою, яка свідомо виконує дію), то безособові, навпаки, подають їх лише як інструмент якоїсь невизначеної сили. Дія чи ознака, таким чином, відриваються від виконавця чи носія.

Цей же прийом «відриву» застосовується, коли наявна конкретна особа — виконавець дії: Я хочу — Мені хочеться; Я сумую — Мені сумно; Я не сплю — Мені не спиться. Головні члени безособових речень подають дії й стани виконавця як незалежні від його волі самостійні прояви певних сил, почуттів тощо.

В інших випадках безособова конструкція допомагає змістити акцент з виконання дії на її результат: Досягли великих успіхів — Досягнуто великих успіхів.

У будь-якому випадку, отже, безособові речення означають дію чи стан, які не можуть мати виконавця, або ж подають дію чи стан як незалежні від виконавця.

За способом вираження головного члена безособові речення поділяються на такі групи:
1. Речення, в яких головний член виражений безособозим дієсловом. Кількість таких дієслів обмежена. Вони означають: а) природні явища: Смеркає; Сутеніє; Розвидняється; б) фізичні и психічні стани істоти: Мені кортить їсти; Мене нудить; в) наявність чи відсутність чогось: Води вистачає; Бракує хліба; г) дії невизначених сил чи обставин: Мені поталанило; Йому щастить.
 
Безособові дієслова активно творяться від особових за допомогою частки -ся. Речення з такими дієсловами означають: а) стан, настрій особи: Щось мені не їсться; Тут легко пишеться; б) конкретні дії осіб, частіше групи осіб, що подаються як прояви стихії: «Пилося й гулялося до ранку» (журн.); в) необхідність виконати дію: Доведеться мені їхати.

Специфічною рисою безособових дієслів є те, що вони не здатні мати при собі підмет, уживаються тільки в третій особі однини, а в минулому часі завжди набувають форми середнього роду.

2. Речення, в яких особові дієслова вживаються в ролі безособових. У таких випадках особові дієслова набувають усіх граматичних ознак безособових (третя особа однини, середній рід), часто зазнає змін і їхня семантика. За значенням речення цієї групи схожі з попередньою: Надворі темніє; Мене всього трусило; Мені завжди щастить; Де тебе носило? У цих реченнях, як і в реченнях із безособовим дієсловом, реального виконавця дії бути не може.

Близькими до цих речень є такі, де суб'єктом дії мислиться містична сила: Його покликало (суб'єкт не людина, а містична сила).

Головним членом безособового речення може виступати й дієслово є (було, буде): Нам буде про що поговорити.

У реченнях з особовим дієсловом у ролі безособового суб'єкт дії може існувати в реальній дійсності, але він подається як невизначений: «Убило лейтенанта Номоконова» (О. Гончар); «Мене добре труснуло» (газ.).

Дія може подаватись і як незалежна від виконавця, навіть відомого. Суб'єкт дії, як правило, також природна сила або неживий предмет: пахло травою (пахла трава); градом побило врожай (град побив).

3. Головний член безособового речення може бути виражений безособово-предикативними словами:
а) прислівникового походження: Надворі вогко й холодно. Головний член може мати при собі допоміжне дієслово (було, буде, стало, стає, стане), яке передає граматичні значення часу й способу; головному членові може підпорядковуватись і залежний інфінітив: Приємно було сидіти й милуватися краєвидом;
б) іменникового походження, кількість таких слів в українській мові незначна: страх, жаль, сором, шкода, гріх, охота, час, пора та ін. Вони теж можуть мати залежні допоміжне дієслово та інфінітив: Сором було брехати людям; Пора пакувати валізи;
в) модальним предикативним словом типу треба, потрібно, можна, необхідно, доцільно: Було б доцільно розглянути й це питання;
г) заперечними предикативними словами нема, нікому, ніде, ні з ким та ін.: Ні з ким навіть поговорити; Нема в мене грошей. Різновидом цієї групи є заперечні речення із повторюваним сполучником ні... ні...: Ні хліба, ні води в цьому домі. У таких реченнях завжди можна відновити слово нема;
ґ) предикативними словами, утвореними з інфінітива. Таких слів кілька: чути, знати тощо: Було чути, як він щось шепоче;
д) безособовими формами на -но, -то: Багато людей урятовано; Місто відбудовано. Було прийнято закон.

ІНФІНІТИВНІ РЕЧЕННЯ

Інфінітивними називаються речення, головним члеом яких є синтаксично незалежний інфінітив: Завтра мені їхати до Львова; Підняти вітрила! Де б знайти гарне пальто? Піти б зараз на річку.

Ці речення виражають різноманітні модальні значення: необхідність, неминучість, бажання, нездатність виконати дію, спонукання.

Виконавець дії позначається в реченні додатком у формі давального відмінка: Тепер мені йти по воду (Я мушу йти по воду); Тепер бути скандалу! (Тепер буде скандал).

Інфінітивні речення зрідка можуть мати допоміжне дієслово бути, яке переносить дію в площину минулого часу: А чекати мені було ще п'ять років (газ.); Було б мені йти з вами!
За структурою виділяється дві групи інфінітивних речень:
а) без частки би: Цієї ваги йому не підняти; б) із часткою би: Пожити б тут іще місяць.

Щодо значення можна виділити такі основні групи:
а) речення, що означають неминучість, приреченість на щось, упевненість у виконанні дії, тобто її обов'язковість, виражену з більшою чи меншою категоричністю: Йому не жити; Завтра мені їхати в гості;
б) із часткою не інфінітивне речення може означати фізичну нездатність суб'єкта виконати дію: Цей камінь мені не зрушити; в) категоричний наказ, заклик, інструкція, різні види спонукання: Каструлю поставити на вогонь і варити дві години (журн.); Всім устати!
г) сумнів, вагання щодо доцільності виконання дії (суб'єктом дії в такцх випадках є сам мовець): Піти й собі послухати? Купувати чи не купувати?
ґ) бажання мовця, його побажання іншим: Не спізнитися б на поїзд; Хоч кого-небудь побачити.

Увага! Не слід плутати з інфінітивними безособові речення з безособово-предикативним словом і залежним від нього інфінітивом. Такі речення, наприклад, будуть безособовими: Мені треба їхати на вокзал; Холодно було спати на цементі; Пора варити обід.

НОМІНАТИВНІ РЕЧЕННЯ

Номінативними називаються односкладні речення, головний член яких виражений іменником у формі називного відмінка. Ці речення, називаючи предмет, повідомляють також про його буття, наявність, що, власне, й робить їх реченнямии відрізняє від інших видів номінативних утворень у синтаксисі: Ніч. Місячна доріжка; Спокійне море.

Головний член таких речень може бути виражений також займенником: Ось і ми!; кількісно-іменним сполученням: Троє коней.
 
Від інших типів односкладних речень номінативні відрізняються тим, що в них нема й не може бути дієслова. У зв'язку з цим у них не виражаються такі категорії, як модальність і час, але буття предметів, позначених номінативом, як правило, відноситься мовцем до теперішнього часу. Якщо ж із контексту чи з самого речення випливає, що існування предмета належить минулому, то ми все одно сприймаємо його так, як сприймаємо теперішній історичний час дієслова: Зима 1918 року (порівняймо: Іде зима 1918 року).

Номінативні речення бувають як поширеними, так і непоширеними: «Хаос, гуркіт невгомонний» (Г. Чупринка); «Світлая, дивная ніч» (Г.Чупринка); «Прекрасна осінь 1935 року, тиха й суха» (Ю.Яновський).

Поширювати номінативне речення може також і підрядне речення: «Вітер і дощ. Ніч, якої ніхто з живих не забуде» (О. Довженко).
 
Номінативне речення, поширене означенням, може мати синтаксичний омонім — двоскладне речення: Темна ніч — номінативне; Ніч темна — двоскладне, де темна є іменною частиною складеного присудка. Розрізняти номінативні й двоскладні
речення допомагає порядок слів, інтонація і контекст. Номінативні речення не можуть поширюватись обставинами, оскільки обставина передбачає наявність дієслова. Через це речення типу Під горою село. День надворі є неповними двоскладними з пропущеним дієслівним присудком.

Щоправда, номінативне речення може бути поширене неузгодженим означенням із обставинним відтінком: Місто над Дніпром (місто яке?, а не де?).

За значенням номінативні речення поділяються на такі групи:
1. Власне буттєві, або екзистенційні. Це основний тип номінативних речень. Називаючи предмет, вони стверджують факт його існування: «Вечір. Степ. Заходить сонце» (А. Головко).
2. Вказівні речення. Вони не лише означають існування предмета, але й фіксують момент його появи в полі зору мовця. У таких реченнях мають бути вказівні частки ось, от, он: «І ось він — Київ» (Л. Костенко); «Он якась хатка» (Марко Вовчок).
3. Оцінно-буттєві речення . Називаючи предмет, вони дають йому найрізноманітніші емоційно-експресивні оцінки. Цьому служать наявні в реченні частки: Яка красуня!; От тобі й свято!; Ну й місто!; От дурень!; Теж мені герой!; Що за нахаба!
 
З номінативними реченнями не слід плутати такі синтаксичні  утворення:
1. Назви організацій, установ, книжок, газет, написи на вивісках і т. ін.: «Літературна Україна», «Кобзар», «Інком-банк»,
«Перукарня». У даному випадку іменник тільки називає предмет, але не має значення буттєвості, що притаманне номінативним реченням.

2. Імена людей при рекомендації, в підписах і т. ін.: «Дозвольте відрекомендуватися: Федюрко Іван Семенович» (газ.); «Жди, писатиму на полк. Саша Сіверцев» (О. Гончар). Такі речення є, по суті, неповними двоскладними з пропущеними присудками: Писав Саша Сіверцев; Я є Федюрко.

Не є номінативним реченням і називний відмінок уявлення, тобто іменник у називному відмінку, що вживається ізольовано, але тематично пов'язаний із наступним реченням: «Щастя! Воно прийшло, як завжди, неждано-негадано» (О. Гончар); «Шовкун! Хороший, милий Шовкун з підв'язаною щелепою!Як вона раніше не помічала, що в нього таке симпатичне обличчя, такі добрі, лагідні очі!» (О. Гончар).

Називний відмінок уявлення не передає значення буття, він лише викликає в уяві читача образ предмета, про який ітиметься далі, задає тему. Називний уявлення, отже, хоч і вживається окремо, не є самостійним. Як правило, він продубльовується в наступному реченні тим чи іншим його членом: Щастя — воно.

Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів,
В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. -
4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.



Категорія: СУЛМ | Додав: ychitel (15.05.2012)
Переглядів: 4031 | Теги: називні., безособові, речень, означено-особові, односкладних, узагальнено-особові, інфінітивні, неозначено-особові, види | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email:
Код *:
Пошук
Друзі сайту





Copyright MyCorp © 2014 Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz