Типи словників - СУЛМ - Мова - Каталог статей - Філолог України
Меню сайту
Категорії розділу
СУЛМ [170]
Статті з підручника "Сучасна українська літературна мова"
Практикум [44]
Реклама від Google
Статистика

Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0



Форма входу
Головна » Статті » Мова » СУЛМ

Типи словників
ЛЕКСИКОГРАФІЯ

Типи словників

Найбільш поширені в Україні двомовні перекладні словники. Їх створення грунтується на багатих традиціях української лексикографії, відзначається безперервним удосконаленням, поглибленням наукового, мовного опрацювання.

У 1948 р. вийшов «Російсько-український словник» за редакцією М.Я.Калиновича. У словнику вміщено понад 80 000 слів. Повніше, ніж у попередніх словниках, представлена лексика сучасної української мови, враховані різні значення слів і їхні стилістичні варіанти. У 1955 р. вийшло друге видання словника з деякими виправленнями і доповненнями, а в 1961 р. — третє.

«Російсько-український словник» (1968) складається з трьох томів, містить понад 120 000 реєстрових слів. Це найбільш повний сучасний словник такого типу. Здійснено його стереотипне перевидання у 1978, 1980, 1988 роках. У словнику значно розширені словникові статті — за рахунок уведення синонімічних відповідників та варіантів слів.

У словнику 1968 р. набагато глибше опрацьовано значеннєву структуру слова, враховано його різні змістові відтінки, особливості сполучуваності, стилістичних характеристик тощо. Подаються як вільні, так і сталі словосполучення, що переважно мають специфіку в перекладі, потребують особливої уваги.

Однією з визначних праць української лексикографії є шеститом ний «Українсько-російський словник», укладений колективом Інституту мовознавства імені О. О. Потебні і виданий у 1953—1963 рр. Цей словник є широким зібранням лексичних та фразеологічних скарбів сучасної української літературної мови.

Серед однотомних російсько-українських та українсько-російських словників: «Російсько-український словник» Д.І.Ганича, І.С.Олійника (1962); «Російсько-український і українсько-російський словник» цих же укладачів (1984); «Українсько-російський словник» за редакцією В.С.Ільїна (1964); «Українсько-російський словник» за редакцією Л.С.Паламарчука, Л.Г.Скрипник (1975). Перевидано «Російсько-український словник» Д.І Ганича, І.С.Олійника та «Українсько-російський словник» за редакцією Л.С.Паламарчука, Л.Г.Скрипник.

Останнім часом вийшли нові перекладні словники цього типу. Зокрема: академічний
«Російсько-український словник» (за ред. В.В.Жайворонка, 2003); «Новий російсько-український словник» (за ред. С.Я. Єрмоленко, 1996); «Практичний російсько-український словник» (Н. Непийвода, 2000); «Сучасний українсько-російський, російсько-український словник» (уклад. О.Ю. Петраковський, 2002); «Російсько-український словник іншомовних слів» (уклад. Т.П.Мартиняк, 1999); «Сучасний російсько-український, українсько-російський словник» (уклад. І.М.Забіяка, 2004). Великий масив лексики термінологічного змісту зафіксував академічний тритомний «Російсько-український словник наукової термінології» (1994 - 1998), реєстр якого налічує близько 600 тис. назв.

З'явилися також словники універсального, комплексного характеру. Наприклад:
«Універсальний російсько-український словник» А.А.Бурячка, що додатково містить словники географічних назв, чоловічих і жіночих імен та поширених прізвищ; «Російсько-український, українсько-російський словник + граматика» (упорядники О.В.Грушевський, Г.Г. Коляда, 2000); «Російсько-український, українсько-російський сучасний словник + граматика» (упорядник М.А.Тищенко, 2000); «Російсько-український, українсько-російський тлумачний словник» (Л.Г.Савченко, 2003).

Опубліковані російсько-українські словники, які представляють термінологію багатьох галузей знань: гірничий, хімічний, фізичний, математичний, геологічний, гідротехнічний, технічний, ветеринарний, сільськогосподарський, а також словники суспільної лексики — «Русско-украинский словарь юридических терминов» (К., 1985); «Російсько-український словник соціально-економічної термінології» Воробйової С.А. і Молодід Т.К. (К., 1976); «Російсько-український спортивний словник» за ред. С. І. Головащука (К., 1973); «Російсько-український словник для ділових людей» О.О.Тараненка і В.М.Брицина (1992);  «Російсько-український словник ділового мовлення» (С.В.Шевчук, 2001); «Російсько-український словник художніх термінів» (Л.М. Шкаруба та ін., 2004) тощо.

Вийшли в світ термінологічні словники й мішаного типу, так звані перекладно-тлумачні. Так, у «Словнику лінгвістичних термінів» Є.Кротевича та Н.Родзевич (1957) до термінів, поданих українською мовою, наводяться спочатку російські відповідники (для запозичених термінів указується мова-джерело), а далі витлумачується значення терміна. У 1985 р. вийшов друком повніший «Словник лінгвістичних термінів» Д.І.Ганича і І.С.Олійника, укладений на тих же засадах. Крім російсько-українських і українсько-російських, видано також двомовні і багатомовні словники, які охоплюють й інші мови. Серед них «Англо-український словник» і «Українсько-англійський словник» М.Л.Подвезька (1948,1952), «Англо-український словник» за редакцією Ю.О.Жлуктенка (1978, 1984), «Українсько-англійський словник» за редакцією Ю.О. Жлуктенка (1982), «Німецько-український словник» за редакцією І.В. Шаровольського (1948), «Німецько-український словник» за редакцією Е.І.Лисенко (1978,1986), «Українсько-німецький словник» за редакцією Е.І.Лисенко (1983, 1989), «Українсько-французький словник» та «Французько-український словник» О.О.Андрієвської та А.А.Яворської (1955,1963), «Французько-український словник» за редакцією Б.І. Бурбело (1989); «Українсько-французький словник» за редакцією К. М. Тищенка (1986); «Польсько-український словник» у двох томах — головний редактор Л.Л. Гумецька (1958—1960), «Угорсько-український словник» Л.А. Владимира та ін. (1961), «Українсько-угорський словник» Л.Катони (1963), «Англо-український фразеологічний словник» К.Т. Баранцева (1969), «Чесько-український словник» Й.Ф.Андерша та ін. у двох томах (1988—1989), «Болгарсько-український словник» І.А.Стоянова та ін. (1988), «Українсько-чеський словник» А.Куримського, Р.Шишкової та Н.Савицького в двох томах (Прага, 1994—1996),
«Українсько-болгарський словник» (уклад. К.К. Потапенко, 2002); «Українсько-французький і французько-український фразеологічний словник»  М.А.Венгренівської та ін. (2000); «Українсько-словацький словник» (2002); «Словник іспансько-український, українсько-іспанський» (В.Ф.Сахно, С.А.Коваль, 2002); «Словник італійсько-український, українсько-італійський» (уклад. О.В.Дмитрієв, Г.В.Степенко, 2002) та ін.

У наш час видається багато англо-українських і українсько-англійських словників. Серед них: «Англо-український словник» М. Балли в двох томах (1996);
«Новий англо-український словник» цього ж автора (2000); «Великий українсько-англійський словник» (Є.Ф. Попов, М.І.Балла, 2003); «Великий англо-український словник» (автор-укладач М.В.Адамчик, 2002); «Новий англо-український та українсько-англійський словник» (В.М.Малишев, О.Ю.Петраковський, 2000) та ін. Підготовлені також спеціалізовані словники цього виду лексикографічних праць, зокрема: «Англо-український та українсько-англійський словник-довідник з телекомунікацій» (О.Коссак, Р.Кравець, 1996); «Англо-український словник мистецтвознавця» (Л.Герасимчук, 2003); «Бізнес-словник: Економіка. Фінанси. Банки. Інвестиції. Кредити. Англо-український» (уклад. С.Я.Єрмоленко, В.І.Єрмоленко, 2002); «Англо-український словник-довідник інженерії довкілля» (Т.Балабан, 2000); «Українсько-англійський юридичний словник» (В.І.Карабан, 2003); «Англо-український юридичний словник» (В.І.Карабан, 2004).

Багатомовні словники в українській лексикографії представлені такими працями: «Українсько-латинсько-російськпй медичний словник» (1960), «Ботанический словарь. Русско-английско-немецко-французско-латинский» (1962), «Словник фізичної лексики українсько-англійсько-німецько-російський» В.Козирського і В.Шендеровського (1996);  «Українсько-російсько-латинський ентомологічний словник: термінологія і номенклатура» у 2 т. (уклад. О.П.Зінченко, К.Б. Сухомлин, 2002); «Українсько-російсько-англійсько-німецький тлумачний та перекладний словник термінів ринкової економіки» (уклад. А.С.Дяков, 2001).

Деякі з багатомовних словників витримали вже кілька видань:
«Латинсько-українсько-російський і Українсько-російсько-латинський словник» (за ред. А.Г.Ступінської, 1993); «П'ятимовний тлумачний словник з інформатики» (Р.В.Іваницький, Т.Р.Кияк, 1995); «Українсько-латинсько-англійський медичний тлумачний словник»  у 2 т. (уклад. Л.І.Петрук та ін.; ред. - лексикограф Л.Полюга, 1995).

Широко видаються в Україні також специфічні перекладні довідники - розмовники різних мов, наприклад української, англійської, болгарської, німецької, польської, угорської, французької, мови есперанто тощо.


Навіть короткий огляд сучасних перекладних словників, створених українськими лексикографами, свідчить про значну і глибоку інформативність цих видань, їхнє важливе практичне значення.

ТЛУМАЧНІ СЛОВНИКИ
Найвищим досягненням української лексикографії стало видання одинадцятитомного «Словника української мови» — першого тлумачного словника нашої мови, найповнішого й найбагатшого на час його створення зібрання її лексики та фразеології. Словник був виданий протягом 1970—1980 рр., містить близько 135 000 слів. В основному саме на базі цього словника з'явилося ще багато тлумачних словників різного обсягу, розрахованих на певне коло користувачів. Серед таких видань: «Короткий тлумачний словник української мови» (перше видання у 1978 р.); «Новий тлумачний словник української мови» у 4 т. (уклад. В. Єременко, О. Сліпушко, 2000); «Великий тлумачний словник сучасної української мови» (уклад, і голов. ред. В. Т. Бусел, 2002); «Тлумачний словник української мови» (ред. Т. В. Ковальова, Л.П. Коврига, 2002); «Тлумачний словник української мови» (уклад. Л.Г. Боярова та ін., 2002); «Сучасний тлумачний словник української мови» для школярів, абітурієнтів, студентів, викладачів (2002).

Для потреб школи створено «Короткий тлумачний словник української мови» (перше видання вийшло у 1978 р. за ред. Л.Л.Гумецької, друге, перероблене і доповнене, — у 1988 р. за ред. Д.Г.Гринчишина). У словнику близько 6750 слів, які належать до найчастіше вживаних у періодичній пресі, науково-популярній та художній літературі.

Помітним явищем у розвитку української лексикографії стала поява словників, присвячених мові окремих письменників. Першим з них був «Словник мови Шевченка», опублікований у двох томах у 1964 р. — до 150-річчя від дня народження великого Кобзаря.

Колективом мовознавців Харківського університету укладено «Словник мови творів Г. Квітки-Основ'янснка», що в трьох томах вийшов у Харкові у 1978—1979 рр. Назвемо також «Словник поетичної мови Василя Стуса: рідковживані слова та індивідуально-авторські новотвори» (Л. В. Олефіренко, 2003); «Словник епітетів української мови» (за ред. Л. О. Пустовіт, 1998).

Серед словників тлумачного різновиду з'явилися сучасні цікаві праці: «Нове в українській лексиці» (Д.В.Мазурик, 2002), «Короткий словник жаргонної лексики української мови» (Л.О.Ставицька, 2003), «Тлумачно-словотвірний словник оказіоналізмів» (Ж.В.Колоїз, 2003); «Українська мова: короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів» (С.Я.Єрмоленко та ін., 2001). Готуються нові словники, присвячені описові словесних скарбів із творів найвидатніших майстрів українського художнього слова.

Як уже відзначалося, серед тлумачних словників важливе місце посідають словники іншомовних слів. У 1974 р. побачив світ «Словник іншомовних слів» за ред. акад. О.С.Мельничука, підготовлений співробітниками Головної редакції Української Радянської Енциклопедії. Словник дає коротке пояснення слів і термінів іншомовного походження, які перебувають у науковому обігу, вживаються в сучасній українській пресі, художній літературі. У 1985 р. вийшло друге видання цього словника. У подальшому створюються й інші словники чужомовних слів, зокрема: «Словник іншомовних слів» (уклад. Л.О.Пустовіт та ін., 2000); «Словник іншомовних слів» (уклад. С.М.Морозов, Л.М.Шкарапута, 2000); «Тлумачний словник чужомовних слів в українській мові» (О.М.Сліпушко, 1999) та ін.

ЕТИМОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ
Великим здобутком української лексикографії є створення «Етимологічного словника української мови». У 1982 р. вийшов у світ перший, у 1985 р. — другий, у 1989 р. — третій, у 2003 р. — четвертий том цього семитомного Словника, який укладають учені Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні.

У словнику дістали етимологічне висвітлення зафіксовані в XIX і XX ст. слова української літературної мови й українських діалектів, як здавна успадковані, так і запозичені з інших мов.

У Канаді з 1962 р. почав видаватися етимологічний словник української мови Я.Рудницького.

Протягом 1977—1978 рр. видано двотомний «Словник староукраїнської мови (XIV—XV ст.)», підготовлений колективом мовознавців Інституту суспільних наук АН України у Львові. Він охоплює матеріали пам'яток української мови в матковий період її розвитку і, звичайно, містить важливу інформацію про історичні особливості становлення форм і семантики слів. Значною подією стало видання чотиритомного «Етимологічно-семантичного словника» І.Огієнка (митрополита Іларіона). Це є багате зібрання питомих і запозичених слів, фразеологізмів, до яких подано тлумачення й етимологічні довідки. Перший том вийшов 1979 р., другий — 1982, третій — 1988, четвертий — 1995 р. у Вінніпезі (Канада).

У колі етимологічно-історичних словників зазначимо також «Трипільський прасловник української мови» (Ю. Мосенкіс, 2001), випуски «Словника української мови XVI — першої половини XVII ст.», над яким працюють львівські лексикографи.

Комплексним етимологічно-правописним, перекладним є довідник «Власні імена людей» (Л.Г.Скрипник, Н.П.Дзятківська, 2-ге вид., 1996 р.).

СЛОВНИКИ СИНОНІМІВ, АНТОНІМІВ, ПАРОНІМІВ

Ці словники теж значною мірою сприяють піднесенню мовної культури, розвивають навички стилістичної майстерності. Увага до синонімічних, антонімічних засобів допомагає збагачувати вираження думок і почуттів, досягати більшої точності, емоційності мовлення. У 1960 р. вийшов «Короткий словник синонімів української мови» П.М.Деркача. Словник уміщує близько 4279 синонімічних рядів. Укладено також «Синонімічний словник-мінімум української мови» В.С.Ващенка (1972).

За останній період вийшли ще чотири синонімічні словники (С.Караванського, О.Вусика, Л.Полюги та двотомний академічний). Досить зручним є «Практичний словник синонімів української мови» С.Караванського (1993), до «Словника синонімів української мови» Л.Полюги (2001) увійшли синонімічні відповідники найуживаніших слів української мови, подано коротке їх тлумачення. Особливо значущою працею є «Академічний словник синонімів української мови» у 2 т. (А.А.Бурячок, Т.М.Гнатюк, С.І.Головащук та ін., 1999—2000). У ньому з достатньою повнотою подано синонімічне багатство української мови, що дає змогу передати те чи інше поняття з усіма його найтоншими відтінками і пов'язаними з ними емоційно-експресивними та оцінними нюансами.

«Словник антонімів» Л. М. Полюги (1987) вміщує понад 2000 антонімічних пар, що складають понад 250 словникових статей. У цьому виданні ставилась мета не лише дати тлумачення компонентів антонімічних пар та проілюструвати їхнє вживання, а й показати антонімічні слова в живих контекстуальних зв'язках, особливості сполучуваності антонімів, уживання їх у фразеологічних зворотах.

У 1986 р. вийшов «Словник паронімів української мови», укладений Д.Г.Гринчишиним і О.А.Сербенською. Словник є першою спробою в українській лексикографії опису паронімів — близьких за звучанням, але різних за значенням і написанням слів. Описано понад 1000 паронімів, які найчастіше трапляються в шкільних підручниках, у навчальних посібниках, науково-популярних книжках, публіцистиці, художній літературі, побутовому мовленні. 2001 року вийшов у світ перший «Словник російсько-українських міжмовних омонімів» М.Кочергана, в якому дається зіставно-семантична характеристика тих слів української й російської мов, що повністю або частково збігаються за формою, але різняться за змістом.

ОРФОГРАФІЧНІ, ОРФОЕПІЧНІ ТА ІНШІ СЛОВНИКИ ПРАВИЛЬНОСТІ МОВИ

Українські орфографічні словники видавалися досить часто ще в 20-х роках, але зі зміною правопису в 1946 р. постала потреба в нових словниках цього типу. Першим був підготовлений «Словник-покажчик до "Українського правопису"» П.Й.Горецького й І.М.Кириченка (1947). Відомий Український лексикограф І.М.Кириченко згодом представив новий орфографічний словник у двох варіантах. Перший короткий орфографічний словник призначався для шкільного вжитку, а повніший (понад 40 000 слів) — розрахований па кваліфікованих користувачів. Обидва словники багато разів перевидавалися. Колектив науковців Інституту Мовознавства ім. О.О.Потебні створив великий (з реєстром до 114 000 слів) «Орфографічний словник української мови» (1975, 1977).

У зв'язку з деякими змінами в правописі сучасної української мови виникла потреба в нових словниках. У 1994 р. було видано «Орфографічний словник української мови», укладений науковцями НАН України (близько 120 000 слів). «Орфографічний словник української мови» А. А. Бурячка (близько 35 000 слів) вийшов 1995 р. У 1999 р. було здійснено друге видання академічного «Орфографічного словника української мови», у 2002 — третє. Кількість вміщених слів збільшилася до 143 тис. У ньому відображено сучасний стан розвитку всіх сфер літературної мови, включаючи й нові запозичення. Створено також інші орфографічні словники — з урахуванням різних потреб користувачів. «Правописний словник» С. Головащука (1999) широко представляє найменування значних географічних об'єктів та імена людей. До «Нового орфографічного словника української мови» А.Івченка (2002) включено 3000 слів, які з'явилися в українській мові за останні десять років, 2500 географічних назв, уперше вибірково подано широковживану в усному мовленні та літературних текстах просторічну і вульгарну лексику. «Український орфографічний словник» А.О.Свашенко (2003) складається з трьох розділів: «Словник найуживанішої лексики», «Словник власних імен», «Словник географічних назв». Вийшов також «Орфографічний словник наукових і технічних термінів» (уклад. В. Карачун, 1999). Загальний обсяг цього словника — понад 30 тис. термінів, усталених у науковій і навчальній літературі, включено нові слова, які ввійшли до української мови останнім десятиліттям.

Ґрунтовною працею є «Великий зведений орфографічний словник сучасної української мови» за ред. В. Т. Бусла (2003).

До орфографічних за своїм практичним призначенням наближаються словники акцентологічні та орфоепічні, тобто словники нормативного наголошення слова і правильної вимови. «Словник наголосів» уклав добрий знавець живої української мови, диктор Українського республіканського радіо М. І. Погрібний. Цей словник, зазначається у передмові, є першою спробою охопити й зафіксувати літературне наголошення в усіх уживаних словах, у багатьох формах слів та в окремих словосполученнях.

У 1984 р. вийшла нова праця М. І. Погрібного — «Орфоепічний словник». У словнику вміщено близько 44 000 слів. Він подає вимову і наголос слів відповідно до загальноприйнятих літературних норм. Виданню цього словника передував вихід академічного словника-довідника «Українська літературна вимова і наголос» за ред. М.А.Жовтобрюха (1973). Словник уміщує близько 50 000 слів і відбиває українську літературну вимову. У 1995 р. вийшов словник-довідник «Складні випадки наголошення» С.І.Головащука. 2003 року видано «Словник наголосів» (понад 20 000 слів, уклад. С. Головащук), у якому враховано найскладніші випадки наголошування, подаються численні тлумачні й синонімічні пояснення, граматичні форми відмінювання слів.

Надзвичайно актуальним стало видання фундаментального академічного «Орфоепічного словника української мови» в 2 т. (2001). У словникових статтях подано всі словоформи, які становлять бодай якусь вимовну відмінність чи єдність. Такий словник є конче потрібним, життєво необхідним для подальшого утвердження й розвитку української мови.

З'являються словники комплексного характеру, в яких відомості про написання, вимову поєднуються з інформацією про особливості слововживання. Так, у 1989 р. видано
«Словник-довідник з правопису та слововживання» С. І. Го-лбващука за ред. В. М. Русанівського. У ньому вміщено понад 40 000 слів і словосполучень сучасної української мови, передусім тих, відмінювання, правопис і вживання яких викликає труднощі. Широко представлені власні назви, абревіатури.

У 1989 р. вийшов «Словник труднощів української мови» за ред. С.Я.Єрмоленко, в якому пояснюється написання й вимова слів, подано їх граматичну і стилістичну характеристику, особливості словотворення, наводяться приклади сполучуваності слів, зокрема на засадах керування. У словнику зібрано найбільш складні випадки, які викликають труднощі в мовленні. Це перша спроба створення українського словника труднощів, хоч і невеликого за обсягом (близько 15 000 слів), але, безперечно, вдало зорієнтованого реальні потреби мовної практики. До таких практичних комплекних словників належить також довідник «Культура на щодень» (за ред. С.Я.Єрмоленко, 2002, 2-ге вид.) у серії «Словники України». В ньому вміщено практичний матеріал із складних випадків сучасної літературної норми: труднощі вибору слів, утворення граматичних форм, наголошення.

ФРАЗЕОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ

Уживання фразеологічних зворотів збагачує мову, надає їй яскравої емоційної забарвленості, виразності. Чимало фразеологічних довідників присвячено прислів'ям та приказкам — справжнім перлинам народної мудрості.

Надбанням української пареміографії є «Українські приказки, прислів'я і таке інше» М. Номиса (1864); «Галицько-руські народні приповідки» І.Франка — в шести книгах (1901-1910).

За останні десятиліття видано «Українські народні прислів'я та приказки» (1955, 2-ге вид., 1961), «Українські народні прислів'я та приказки» (1963), «Вік живи вік учись» (1961), «Народ скаже, як зав'яже» (1971), «Українські прислів'я та приказки» (1976, 1984), «Шляхами народних приповідок» (1994) та ін.

У серії «Українська народна творчість» Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського НАН України опубліковано фундаментальну працю, в якій широко представлені надбання народної мудрості й охоплені матеріали попередніх розробок у цій галузі. У 1989—1991 рр. було видано найповніше зібрання паремійних одиниць — тритомник «Прислів'я та приказки» (упорядник М.М.Пазяк).

Крім названих праць, широко вживані в наш час довідники, в яких подано крилаті слова, афоризми, ідіоми та інші фразеологічні засоби. Основні з них: «1000 крилатих виразів української літературної мови» (А.П. Коваль, В. В. Коптілов, 1964). Друге, перероблене й доповнене видання цієї книжки вийшло під назвою «Крилаті вислови в українській літературній мові» (1975).

У «Словнику українських ідіом» Г.М.Удовиченка (1968) подано понад 2200 фразеологічних висловів української мови. Перу цього автора належить також «Фразеологічний словник української мови» у 2 т. (1984). У словнику представлено досить багатий матеріал, що охоплює ідіоми, фразеологічні вислови та синтаксично сталі (переважно термінологічні) словосполучення, семантична структура яких мотивується лексичними значеннями їхніх компонентів.

«Словник фразеологічних синонімів»
(1988), авторами якого є М.П.Коломієць та Є. С. Регушевський, містить групи близьких чи однакових за змістом фразеологізмів, при яких подаються короткі відомості про їхні змістові відтінки, емоційно-експресивне забарвлення, стилістичне використання та особливості вживання в сучасній українській літературній мові.

У «Короткому словнику перифраз» (1985) цих самих авторів зібрано перифрази — описові назви різних понять, які особливо активно функціонують у мові засобів масової інформації.

«Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник» (1971) І. С. Олійника та М. М. Сидоренка складається з двох частин: українська містить близько 7000 фразеологічних одиниць української мови та їхні російські відповідники; в російській частині, що налічує 6500 фразеологізмів, подається український переклад заголовних російських одиниць.

1993 року вийшов «Фразеологічний словник української мови» у двох книгах. Це своєрідний підсумок попередніх надбань у систематизації української фразеології, найповніше зібрання загальновживаних сталих словосполучень з їхніми різноманітними функціональними характеристиками. Друге видання цього словника здійснено 1999 р. Ще одна фундаментальна лексикографічна праця з'явилася 2003 р. — академічний «Словник фразеологізмів української мови». У ньому представлено фразеологічне багатство української мови за матеріалами XIX—XX ст. Дуже зручним є покажчик, у якому відбито кожен повнозначний компонент поданих фразеологізмів.

Створення словників нового покоління українські лексикографи пов'язують із комп'ютерним середовищем. Підготовлено лазерні диски в межах масштабної серії «Словники України», започаткованої в державі для сприяння розвиткові національної словникової бази. Зокрема, цифровий словник на лазерному диску містить: Орфографічний словник української мови, Орфоепічний словник української мови, Фразеологічний словник української мови, Словник синонімів української мови, Словник антонімів української мови. Лазерний диск «Словники України» створений авторським колективом у складі В.А.Широкова (керівник), І.В.Шевченко, О.Г.Рабульця, О.М.Костишина, М.М.Пещак. Електронний відповідник нового покоління академічних словників — CD-ROM  «Словники України» забезпечений сучасною інтелектуальною пошуковою системою з інтерфейсом користувача. Ця система забезпечує перегляд вибраного словника, швидкий пошук необхідної лексикографічної інформації.



Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів,
В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. -
4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.




Категорія: СУЛМ | Додав: ychitel (13.04.2012)
Переглядів: 11211 | Теги: словників, типи | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email:
Код *:
Пошук
Друзі сайту
Вічне життя
Допомога учням, студентам, учителям...
Для уроків мови і літератури
Методична допомога
Украшения - мой каприз
Copyright MyCorp © 2014 Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz