Служебна місячна Минея. Близько до Святого Письма стоять богослужебні книги. Богослужебне письменство було в нашій давній літературі доволі широке. З кінця XI ст. збереглися списки місячної служебної Минеї, себто збору служб і вказання їх порядку на увесь рік церковного календаря по місяцях. Але в дійсності вона швидше була відома на Україні. Богослужебні книги мають велике літературне значення, бо деколи підносяться до високої поетичності, наприклад в церковних співах Романа Солодкопівця, Івана Дамаскина, Андрія Критського й інших талановитих християнських поетів. Такі церковні співи вривалися в свідомість народних мас і впливали сильно на народну поетичну творчість і щодо форми й щодо змісту. З шкільного ужитку "Часослова" бачимо, що богослужебні книги відіграли й ширшу освітню роль.
Минея-четья. Від служебної місячної Минеї треба відрізнити Минеї-четьї. Це цілий літературний пам’ятник — збірник житій святих, розложених по місяцях та призначених для читання на кожен день. На Україні Минея-четья була відома вже з початку XI ст.
„Пролог". З нею споріднений щодо змісту "Пролог". Одначе він різниться від Минеї-четьї розміром і складом житій, ступенем заповнювання календаря житіями по місяцях і відмінною історією свого постання. Коли житіє Минеї виносить десятки й сотки сторін, "Пролог" складається з ряду переважно коротких житій святих, головно мучеників, розложених на кожен день місяця в приложенні до днів церковної пам’яті кожного святого. Первісним змістом „Пролога" були оповідання про мучеників, розташовані в календарному порядку. Та далеко не весь календар був заповнений ними. З другого боку, в християнській літературі нагромадилася маса житій святих. З цих причин ці останні знайшли для себе місце в Пролозі; за мучениками йшли ісповідники, за ними щодо ступеня святості й важності пішли святителі, вкінці преподобні пустинники, стовпники тощо.
Діставшись на Україну правдоподібно в ХШ ст., "Пролог" став тут однією з улюбленіших книжок. На українському грунті він одержав швидко український матеріал, наприклад, оповідання про посвячення церкви св. Юрія в Києві перед воротами св. Софії, уложене в другій половині XI ст. Доповнений новими матеріалами, "Пролог" уже в XIV ст. втроє перевищив принесений на Україну переклад, бо тут мав він не тільки історичне й богослужебне, але також одержав, без сумніву, дидактичне значення. Тому й не дивно, що мав великий вплив на давню українську літературу й усну словесність, передовсім на набожні пісні й народні легенди.
Патерики. Крім цих збірників житій святих прийшли на Україну Патерики: Синайський, Скитський, Афонський, Єрусалимський Патерик або Духовний Луг і ін. Це збірники оповідань і житій святих ченців і подвижників-аскетів якогось одного краю. Деякі були відомі на Україні вже в передтатарських часах. Ось зразок одного оповідання з "Синайського Патерика":
Отець Герасим ішов пустинею коло ріки Йордану та стрінув раз хорого лева, що показував йому ногу. Дійсно, в ногу заліз терен, від чого вона напухла й набралася гною; і благаючими очима молив лев старушка вилічити його. Бачачи лева в такій біді, старушок сів, узяв його ногу й витягнув з неї терен, вичистив рану, обв’язав ногу своєю шматкою і відпустив лева. Вилічившись, лев ніколи не лишав старушка та всюди ходив за ним немов його ученик так, що усі дивувалися і старушкові й розумній звірині. Старушок усе сам годував лева. А був у лаврі осел, на якім возили воду на потребу отцям від святого Йордану. Герасим звелів левові пасти цього осла на березі тої ріки. Коли раз лев пас осла, осел відійшов від лева на велику відцаль. Припадково переходив туди один чоловік, що йшов з Арабії з верблюдами, й, побачивши осла, взяв його та повів з собою. Тимчасом лев довго шукав надаремне осла, зажурився і сумний вернув до отця Герасима. Старушок подумав, що осла з’їв сам лев, і говорить йому: "А де ж осел?" Одначе лев стояв мовчки та глядів униз. "Ти з’їв його, — говорив далі старушок — так ось тобі: як службу робив осел, тепер роби ти сам". І дійсно, протягом довгого часу монахи возили воду на леві. Раз прийшов до них якийсь вояк і, змилосердившися над левом, дав їм три золоті, щоб купили собі осла й визволили лева від такої праці. Потім знову притрапилося купцеві, що взяв осла, проходити попри це місце. Перейшовши через Йордан, знову бачить він того лева й, сильно перестрашений утікає, лишивши верблюдів і монастирського осла. Побачивши свого осла, лев підбіг до нього, взяв його по-давньому ротом за вуздечку та втішений повів його разом з трьома верблюдами з тихим ревом. Тоді старушок побачив, що надаремне обмовив лева, увільнив його від труду й дав йому ім’я Йордан. Після того жив той лев у лаврі більше п’яти літ, не розлучаючись з старушком. І умер вкінці Герасим і був похований в такий час, коли лева не було. А коли він вернув, сказав йому ученик отця Герасима Савватій: "Йордане, наш старушок позіставив нас сиріт і відійшов до Господа". І давав йому їжу, але лев не хотів їсти; тільки сюди й туди водив очима, шукаючи свого старушка, й сильно ревів і тужив. А отець Савватій й інші старушки гладили його по хребті та говорили: "Відійшов наш старушок до Господа й нас лишив" і цими словами не могли вони погамувати його лементу й рику. Скільки не потішали його словами, лев усе більше видавав плач і ричання, висловляючи очима смуток, що не бачить свого старушка. Тоді сказав йому отець Савватій: "Коли й нам не віриш, підеш з нами й ми покажемо тобі, де лежить старушок". І привели лева до могили старушка. Савватій сказав леву: "Ось тут лежить наш старушок похований", і нагнув свої коліна, стоячи на могилі. Тоді лев нахилився і, вдаряючи головою об землю, сильно заревів та зараз випустив свій дух.
Окремі житія. Були відомі на Україні й окремі житія святих, напр. велике житіє Сави Освященого, популярне житіє Миколи Чудотворця й ін.
Возняк М.Історія української літератури. У 2 книгах: Навч.вид. — Вид. 2-ге, перероб. Кн.1. — Львів: Світ, 1992. - 696 с.
