Меню сайту
Категорії розділу
Історія української літератури [27]
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0



Форма входу
Головна » Статті » Історія » Історія української літератури

Болгарська література
Болгарська література

Учні Мефодія в Болгарії. Приневолені опустити Панонію і Моравію, найближчі учні Мефодія перенесли свою діяльність до Болгарії, де радо прийняв їх цар Борис. Болгари — кочовий народ тюркського походження; завоювавши тубільне слов'янське населення, вони самі зслов'янщилися і створили свою державу ще в другій половині VII ст. Близько 865 р. прийняли вони за царя Бориса християнську віру з Візантії з грецьким духовенством і богослужінням. Побоюючися слідом за культурною перевагою Візантії і політичної, болгарський цар пробував зв'язати болгарську церкву з західною, але його зусилля були марними.
З тим більшою радістю прийняв Борис моравських вигнанців: Горазда, Климента, Саву, Наума й Ангеларія, Вони принесли туди слов'янське богослужіння на противагу грецьким впливам на болгарів. Завдяки їх праці запанувало в Болгарії слов'янське письменство. їх писання завершили вироблення офіційної форми церковно-слов'янської мови й письма.

Золотий вік Симеона. Учні Мефодія взялися з такою прихильністю до праці, що вже за Борисового наслідника Симеона (893-927) наступила золота доба болгарської літератури. Симеон жив у молодості як закладник при візантійськім дворі. Там одержав добру освіту, вивчив грецьку мову й риторику. А коли вступив на трон, доклав усіх зусиль, щоб під культурним оглядом зрівняти болгарів з греками. Тому щиро опікувався літературою і сам брав участь у ній, заснував бібліотеку й зібрав коло себе гурток перекладачів, правдоподібно під проводом Івана Ексарха. Тут перекладалися з грецької мови на болгарську писання візантійської літератури. Звідусіль виходили доручення в справі перекладів намічених писань до тих учнів Мефодія, котрі жили далі від столиці або й поза межами Болгарії. Симеон винагороджував перекладачів за їх працю і здобував для них найвправніші списки.

Перекладне письменство. Не всі перекладачі знали однаково добре мову, на яку перекладали, себто балгарську, та з якої перекладали, себто грецьку. Крім того, вони жили в різних місцевостях Болгарії і навіть поза її межами. Звідсіль походить різниця в їх перекладах. Найбільше число перекладів довершив гурток при Симеоні. Число перекладених творів на церковно-слов'янську мову було наприкінці X ст. дуже велике. В кращім або новім перекладі появилося Святе Письмо. Для ліпшого зрозуміння його перекладено ряд тлумачень. З церковних співів і молитв перекладено всі ті, котрі були в ужитку візантійської церкви, а крім того й деякі їх тлумачення. В дуже великім числі перекладено тексти церковних проповідей та християнських повчань. Зокрема, перекладено оригінальні, перероблені й наслідовані слова Івана Золотоустого, що їх частина містилася в збірниках: "Учительне Євангеліє", "Златоструй" й "Андріятіс", — далі проповіді й повчання Григорія Богослова з одним їх тлумаченням проповіді Василія Великого, Івана Дамаскина, Епіфанія Кіпрського (деякі по два рази), Кирила Єрусалимського, подані в збірнику, дуже популярнім на Україні ("Паренезіс", або "Паренетікон"), Єфрема Сирина, Антіоха (Пандекти) й інших. Іван Ексарх переклав у скороченні Богословіє Івана Дамаскина. Появилися переклади: Ліствиці Івана Ліствичника — про монаше життя, Номоканона в чотирнадцятьох розділах — зі збірки церковних законів, більшої частини з житій святих, всіх дванадцяти книг Четій-Міней, багатьох апокрифічних творів, щонайменше трьох патериків: Синайського, Скитського й Римського, хроніки Гамартола й Малали — з хронографів, відомої у нас під назвою "Збірника Святослава" хрестоматії, всяких пророцтв про кінець світу і т.д.

Оригінальна література. Крім перекладів, одержала тоді болгарська література також оригінальні твори. Великим літературним талантом для молодої болгарської літератури був Іван Ексарх Болгарський. Назву Болгарського одержав від того, що як намісник грецького архієпископа управляв церковними справами в східній частині Балканського півострова, де жив болгарський цар. Збереглося найменше шість його слів, написаних не для народу, а для царя, вельмож і взагалі свічених людей. Цілий ряд віків тішилися його проповіді пошаною православного світу, а болгарська церква зачислила його до святих. Менш талановитим, зате більш плодовитим був найвизначніший з Мефодіївих учнів слов'янин Климент, що жив у західній Болгарії в Охриді, далеко від осідку болгарських царів. Там заснував він монастир, де лежать його мощі. Свої проповіді писав для простого народу, а коди зближався до способу писання Івана Ексарха, ставав менш самостійним. Доля була ласкава до його писань. Його проповіді дійшли до нас у величезнім числі списків, що називають його звичайно єпископом, або єпископом словенським. Як Климента, так і третього письменника золотої доби болгарської літератури Костянтина Болгарського зачислила болгарська церква між святих. Це був учень Кирила й Мефодія; зразу став священиком, потім єпископом на полудні в Македонії. Переклав у 898 р. "Учительне Євангеліє" Золотоустого, де пододавав свої вступи й закінчення, наслідком чого цей переклад довго уважали його оригінальним твором. В 906 р. довершив перекладу слів Атанасія Олександрійського на аріян. Учені догадуються, що він писав і проповіді, які не дійшли до наших часів.

Характер болгарської літератури. І перекладне письменство й оригінальне надають болгарській літературі X ст. переважно духовний характер. Такі твори класичної грецької літератури, як твори Гомера, Софокла, Платона, Арістотеля і т.д., не були тоді відомі болгарам. Тільки невеличкі уривки класичної літератури перейшли тоді до південних слов'ян. Переклад "Богословія" Івана Дамаскина знайомив болгар з філософією, переклад "Шестиднева" Івана Ексарха з класичною астрономією й іншими науками. Оригінальне письменство було далеке від самостійності. Багата скарбниця болгарської народної поезії, пісень, казок і легенд не встигла навіть залишити слідів у болгарському письменстві. Тут не згадується ні словом про поганський світогляд болгар і немає жодних оригінальних історичних творів, повістей, житій тощо.
Зате за прикладом греків перші болгарські письменники писали вірші. З них найбільше поширений був 12-складовий політичний вірш, оснований не на чергуванні довгих і коротких складів або на чергуванні наголошених і ненаголошених звуків, а тільки на числі складів. Римування не було, зате широко уживався акростих і подібні зовнішні прикраси.

Занепад болгарської літератури. Відомі були у нас два болгарські письменники з найближчого часу рісля віку Симеона: Петро Чорноризець і Козма Пресвітер. Першому не можна відмовити в таланті. Полишив по собі кілька проповідей: про піст і молитву, про спасіння душі, про дочасне життя. Їх пильно читали на Україні й поза нею в різних збірниках у переробках і скороченнях. Другий — Козма Пресвітер написав "Слово на еретиковь и поученіе оть божественныхь книгь", звернене проти єретиків богумилів і проти сумних явищ церковного життя тодішньої Болгарії. Воно також находило собі читачів у нас, і витяги з нього увійшли в збірники: "Пролог" і "Ізмарагд". Одначе розквіт болгарської літератури не тривав довго. Вже за Симеонового наслідника Петра візантійський вплив узяв гору в Болгарії, а з початку XI ст. підпала Болгарія під владу Візантії також під політичним оглядом — болгарська церква втратила свою незалежність.

Болгарська література як підстава української. Політичну самостійність Болгарії підірвали походи Святослава на грецькі міста на Дунаї й на придунайську Болгарію, коли він зайняв столицю болгарських царів Переяславець. Святослав переміг болгар збройною силою, а Болгарія Україну культурною. Ще заки Україна офіційно прийняла християнство, навернені на християнство групи на Україні користувалися правдоподібно церковно-слов'янськими богослужебними текстами та при їх допомозі відправляли у себе богослужіння. По прийнятті християнства з Болгарії болгарське перекладне й оригінальне письменство попливло широкої хвилею на Україну. Можна з певністю сказати, що більшість усього того, що написали солунські брати і їх учні церковно-слов'янською мовою в Моравії, Чехії й Болгарії, більшість того, що дала золота доба болгарської літератури в найближчий час по пануванні Симеона, прийшла на Україну й тут стала підставою української літератури. На українському і взагалі східно-слов'янському грунті церковно-слов'янська література стала своєрідною. В ній українці шукали зразків для своїх творів: Це було тим природніше, що мало хто знав грецьку мову, наслідком чого грецькі твори не мали вільного доступу на Україну.

Історія української літератури. У 2 книгах: Навч.вид. — Вид. 2-ге, перероб. Кн.1. — Львів: Світ, 1992. - 696 с.





Категорія: Історія української літератури | Додав: ychitel (31.10.2012)
Переглядів: 1632 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Друзі сайту
Вічне життя
Допомога учням, студентам, учителям...
Для уроків мови і літератури
Методична допомога
Украшения - мой каприз
Copyright MyCorp © 2020 Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz