Поява літератури на Україні. Як у всіх інших слов'янських народів, так і в українського прийняття християнства творить заразом і початок письменства. Християнство принесло з собою на Україну новий світогляд, замкнений у великім числі словесних пам'ятників. Таким чином, разом з християнством появилася на Україні и писемність і література, в якій найкраще відбився християнський світогляд.
Як у всіх інших слов'янських народів, так і в українського не було писемності перед прийняттям християнства. Тому християнство, приносячи писемність на Україну, було в силі витиснути на ній своє виразне тавро; звідсіль походить переважний духовний характер найдавнішого українського письменства.
З християнством і письменством прийшла на Україну нова культура. Тут вона зустрілася з місцевою і увійшла в довгу й завзяту боротьбу з нею. Протягом цієї боротьби християнська культура придавила або перетворила місцеву й сама поволі підпала змінам в залежності від грунту, де хотіла закорінитися.
Легенда про св. Андрія. На порозі історії заведення християнства на Україні зустрічаємо легенду про проповідь апостола Андрія на київських горах. Такі легенди мають усі народи про початки своєї церковної і державної історії. Наша легенда безумовно українського походження; зберіг її наш Початковий Літопис. Вона оповідає, що з Греції йшов шлях через Україну Дніпром і далі на північ до Балтійського моря, до варягів, а звідти морем до Рима. Проповідуючи Христову віру на чорноморськім узбережжі, апостол Андрій прийшов раз з Синопа до Херсона Таврійського, або Корсуня, де довідався, що недалеко знаходиться гирло Дніпра. Він бажав дістатися до Рима й вибрався над гирло Дніпра, щоб на його хвилях вирушити в дальшу дорогу. Коли на байдаках плив у товаристві своїх учнів вгору Дніпром, раз припадково затримався на нічліг при березі під горами, на яких опісля збудували Київ. Уставши на другий день вранці, апостол вказав своїм учням на гори та сказав: "Чи бачите ті гори? Погляньте, бо на цих горах засіяє ласка Божа, на них буде побудоване велике місто й Бог виставить на них багато церков". Потім апостол вийшов на гори, поблагословив їх, помолився і поставив хрест на тій горі, де пізніше заснували місто.
До цього місця легенда має на меті прославлення Києва. Її продовження й закінчення не вільне від гумористичного елементу. Вона висміює великоруський Новгород з його лазнями, про які в такім самім тоні оповідає св. Андрій в Римі, осягнувши мету своєї подорожі. Оповідаючи як про щось можливе про неприродну й неправдоподібну подорож св.Андрія з Корсуня через східну Слов'янщину до Скандинавії й далі морем до Рима, українська легенда хоче доказати, що українське християнство має свій початок так само від апостолів, як інші церкви, котрі цим хваляться. Правда, апостоли не завели самі християнства на Україні, але один з них, св. Андрій, відвідав і поблагословив нашу рідну землю.
Прийняття християнства. Легендарним матеріалом оповиті також початки християнства на Україні за історичних часів. Згадати б, наприклад, легенди про хрещення св. Ольги в Царгороді, про те, що до Володимира Великого приходили посли від різних народів і пропонували йому прийняти їх віру, або про те, що Володимир посилав своїх послів, щоб на місці ознайомитися з різними вірами. До речі — оповідання з послами правдоподібно грецького походження; воно має на меті доказати, що українці вибрали найкращу віру.
Переходячи від легендарного на науковий грунт, треба сказати, що про поширення християнства в українських землях в доісторичних часах не знаємо нічого певного. Деякі учені припускають, що тоді християнство поширювалося від греків між двома українськими племенами: тиверцями й уличами, які жили над долішнім Дністром і від Дністра до долішнього Дунаю. Менш правдоподібна річ, що воно поширювалося між київськими полянами в доісторичних часах. Після заснування Київської держави на службу до великих князів з'явилися варяги-християни. За Ігоря було їх так багато в Києві, що вони утворили з себе цілу релігійну громаду, збудували церкви й подбали по священиків. Варяги почали проповідувати християнство між князями та їх оточенням і навернули на Христову віру Ігоря та його жінку Ольгу. В договорі Ігоря з греками з 945 р. згадується церква Іллі в Києві; в ній українські християни присягали при підписанні договору. Цей факт показує, що вже за Ігоря християнство здобуло собі визнання київського поганського уряду й вибороло собі рівноправність з поганською релігією.
Таким чином, хрещення Володимира з 988 р. це тільки символ хрещення усієї України, важний і урочистий масовий акт, що притьмив собою попередні поодинокі переходи на християнство. Володимир Великий вів переговори з Візантією в справі прийняття такої форми християнства, яка не грозила б політичною залежністю. Коли переговори з греками розладналися, він звернувся в цій справі до Болгарської держави Самуїла. Остання мала тоді свій власний охридський патріархат і могла запропонувати легші умовини Володимирові, ніж Візантія. Тодішні українсько-болгарські взаємини підтверджуються християнськими іменами тих дітей Володимира Великого, котрі вродилися уже по його хрещенні. Борис і Гліб одержали при хрещенні імена Романа й Давида; Романа — в честь болгарського царя Романа і Давида — в честь його старшого брата Самуїла. Бодай такою є нова гіпотеза.
Постановивши прийняти християнство, Володимир Великий задумав навернути на Христову віру й цілу свою державу. Піддавав йому це його обов'язок як новонаверненого християнина й дійсна державна необхідність диктувала це йому як главі держави. З причини недостачі проповідників нової віри довершував він великого діла поступово. В міру того, скільки знайшлося болгарських і грецьких духовників на Україні, він приступив до охрещення киян і населення інших центрів Київської держави, а потім і місцевостей, далі розташованих від Києва, й інших осередків.
Історія української літератури. У 2 книгах: Навч.вид. — Вид. 2-ге, перероб. Кн.1. — Львів: Світ, 1992. - 696 с.
