Відсутність писемності. Заки болгарське письменство прийшло на Україну, не було тут писемності; для практичних цілей користувалися, правдоподібно, грецьким письмом або "черт і різ". Останнє можна припускати на підставі того, що болгарський письменник X ст. монах Храбр оповідає у своїм "Сказаніи о письменехъ словенскихъ". З оповідання виходить, що воно написане за життя солунських братів. Заки Кирило винайшов азбуку, говорить Храбр, слов'яни не знали письма, але як погани "чертами и рѣзами читаху и гадаху". І так було багато літ, аж Кирило винайшов слов'янську азбуку. Далі Храбр захищає права слов'ян на свою азбуку й літературу. Усна словесність. Не знаючи писемності, створили, проте, наші прапрадіди твори свого розуму й фантазії, що в них виявили свою духовну діяльність. Це була традиційна, усна словесність, що не потребувала писемності, бо передавалася від уст до уст, від покоління до покоління. Була у нас тоді дуже багата скарбниця народної поезії: обрядові пісні на честь коляди, так звані колядки — з містичним змістом, веснянки, русальні, купальні, обжинкові й інші побутові пісні, зокрема: весільні, родинні, похоронні й інші, були замовляння, казки, загадки та приповідки. 3 появою християнства усна словесність мусила увійти у стосунки з християнським письменством. Наслідки цього взаємного зв'язку і пізніших впливів представляє та усна словесність, твори котрої маємо в теперішніх часах закріплені письмом. Текстів тої усної словесності, котра була в українського народу перед прийняттям християнства, не збереглося. Одначе знаємо, що в ній були ті форми, котрі й тепер є в нашій усній словесності. Докази цього подає нам наше найдавніше письменство. Вказівки на весільні обряди в Поученні Володимира Мономаха; він просить прислати невістку, жінку першого сина, щоб разом з нею оплакати смерть улюбленого сина, немов замінивши цим весільні пісні. В Несторовім Житії преподобного Теодосія є оповідання про те, що Теодосій бував у гостині у князя. Кожен раз як Теодосій приходив, переривалися пісні і музика. В канонічних писаннях були вказівки для священиків виходити з весілля, як тільки починалися світські пісні і музика.
Народний світогляд. Народні твори зберегли нам останки того світогляду, котрий мали українці в хвилі прийняття християнства. Робити висновки про тодішній світогляд українського народу з його теперішньої усної словесності допомагають візантійські й арабські джерела з початків історичного життя України та найдавніші пам'ятки нашої літератури. Релігійні повчання, літописи та "Слово про похід Ігоря" зберегли імена таких поганських богів, як Перун, Велес, Дажбог, Стрибог, Хорс та ін. Одначе в нашій усній словесності ці імена не згадуються зовсім, хоча є згадки про лісовиків, водяників, домовиків; вірили тоді також в русалок, опирів, вовкулаків та ін. До того ж такі імена, як Хорс, далекі нашій мові і незрозумілі народові. Тому вчені припускають, що ці боги не є наслідком поступального розвитку українських місцевих вірувань, а перейняті від сусідів. Швидше всього це є наслідком іранського й германсько-скандинавського впливу на верхні шари українського народу — на його аристократію. Тільки вона дійшла до вищого ступеня релігійних вірувань, до антропоморфізму, себто до зближення обличчя бога з обличчям людини. Маси народу лишилися на попередньому щаблі розвитку — на щаблі анімізму, себто представляли собі сили природи свого роду уосібленнями, а окремі сили та явища природи могутніми живими істотами.
Сучасна українська усна словесність, поезія, перекази й обряди містять багато оповідань про такі істоти, як домовики, водяники, лісовики, польовики, русалки, опирі й ін., про уосіблення долі, щастя, лиха, горя, злиднів, хвороб і смерті, про уосіблення небесних, атмосферних і земних явищ, трави та дерев. З опирями тісно пов'язані вовкулаки, а чарівниці й відьми мають за основу широко розповсюджені перекази про переміну людей у звірят, птахів і риб. Такі переміни часто відбуваються у казках, піснях і замовляннях. Що ж торкається пісень, в них замітна переміна в тура або в оленя, наприклад, в українських колядках приходить "чорний тур" або "тур-олень".
Возняк М.Історія української літератури. У 2 книгах: Навч.вид. — Вид. 2-ге, перероб. Кн.1. — Львів: Світ, 1992. - 696 с.
