Меню сайту
Категорії розділу
Історія української літератури [27]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0



Форма входу
Головна » Статті » Історія » Історія української літератури

Мова церковно-слов'янської літератури й письмо
 Мова церковно-слов'янської літератури й письмо



Що таке церковно-слов'янська мова? Інакше стояла справа з болгарською мовою. Вона була зрозуміла для українців і різниця між нею й тодішньою українською мовою була далеко менша, ніж тепер. Солунські брати переклали святі книги на ту мову, котру знали. А вони знали саме солунський говір болгарської мови. їх слідами пішли й їх учні. В самій Болгарії в міру того як вздовж і вшир Болгарії поширювалася болгарська культура, ця мова зазнала змін; ще більшими були ці зміни на сербському або східно-слов'янському грунті.



Вплив живої мови на церковно-слов'янську. Під пером українських переписчиків вдиралися в церковно-слов'янські пам'ятники риси української мови Бачачи в церковно-слов'янськім тексті, наприклад, слово рѫка з старо-болгарським носовим самозвуком о, український переписчик мимоволі під впливом своєї вимови робив помилку проти старо-болгарської орфографії й писав замість ѫ — своє у (рука). Так бачимо, що церковно-слов'янська мова переймала на Україні відразу елементи живої української мови й рівночасно тратила все, що було чуже для українського вуха, а її вимова пристосувалася до живої місцевої вимови. З поширенням писемності, з появою українських оригінальних творів український елемент в церковно-слов'янських пам'ятках скріпився. Так принесена в Україну чужа мова поволі українщилася в своїй фонетиці, хоч як пильнувало духовенство заховати незмінним характер перейнятої для потреб церкви чужої мови. Виліїв народної фонетики на книжну мову бачимо вже в найдавніших українських пам'ятках, наприклад в Збірниках Святослава з 1073 й 1076 рр., де змішуються букви: ѣ  і и, ы з и, в і у та де після шиплячих співзвуків виступає о замість е (жона, чоловіка).

Східно-слов'янський тип церковнослов'янської мови
. Різниці болгарського типу церковно-слов'янської мови від східно-слов'янського типу такі. На місці носових звуків болгарського типу так званого великого юса (
Ѫ) й малого юса (ѧ) виступили в східно-слов'янськім типі чисті самозвуки: у, ю, я, а (рѪчка-рука, гадаѪ — гадаю, рѧса ряса). Глухі ъ і ь вимовлялися в болгарськім типі як о й коротко стиснене е; в східно-слов'янськім типі вони перейшли на кінці слів у прості знаки, що означали твердість або м'якість попереднього співзвука, а в середині ъ перейшло в о, ь в е (сънъ — сонъ, дьнь — день). Замість ра, ла, рѣ, лѣ, в болгарськім типі маємо в східнослов'янськім типі оро, оло, ере, еле. (браздна — бороздна, класъ — колосъ, брѣза — береза, жлѣза — железа). Це так званий перший повноголос для відрізнення від другого повноголосу, який полягає в тім, що складам ръ, лъ, рь, ль в болгарськім типі відповідали в східнослов'янськім склади: ор, ол, ер, ел (бръзо — борзо, блъгаринъ — болгаринъ, зрьцало — зерцало, срьдьцевѣдьць — сердьцевѣдець). Замість ѥ на початку слова в болгарськім типі прийшло о в східнослов'янськім типі (ѥдинъ — одинъ, ѥлень — олень). Перед j мягчилося д, в болгарськім типі в жд, в східнослов'янськім в ж; г перед j давало в болгарськім типі шт (щ), в східнослов'янськім ч (виждѪ — вижу, свѣшта — свѣча). Болгарська мова різнилася від східнослов'янських і багатшим засобом деклінадійних і кон'югаційних форм, а крім того відмінною складною, яка підпала під сильний грецький вплив.



Український тип церковно-слов'янської мови. Але й на східнослов'янськім грунті церковно-слов'янська мова не була однакова на всій території східного слов'янства. Відразу, як тільки почали тут поставати свіжі списки, з готових перекладів, продерлися в неї на Україні характеристичні прикмети української мови, у великоросів їх мови, а дещо пізніше в білорусів прикмети білоруської мови. Українські пам'ятки церковно-слов'янської мови ХІ-ХУ ст. відрізняються тим, що тут маємо змішування букв ѣ і и (въ вѣри — в Збірнику Святослава з 1073 р.), змішування и з ы (неправьди — там же), змішування в і у (оучиненъ і вхчиненх — в Збірнику Святослава з 1076 р.), нахил до усилювання пня зъл в зол (золоба — там же), заміну звука е в о по шиплячих і j перед твердим складом (чоловѣка — в Збірнику Святослава з 1073 р.), нахил твердого р до пом'якшення і м'якого р до ствердіння (Навъходоносорю, цару); крім того маємо жч замість жд, о замість е, тобѣ, собѣ замість тебѣ, себѣ, ю, я, є по ж, ч, ш, щ, закінчення 1 відм. мн. іменників на -ове, окінчення приказового способу на -ѣмъ, -ѣте зам. -имъ, -ите, закінчення 1 ос. мн. на -мо й таке інше.

Український тип церковно-слов'янської мови зберігся в таких найдавніших пам'ятках: двох Збірниках Святослава з 1073 й 1076 рр., в 13 словах Григорія Богослова кінця XI або початку XII ст., в Галицькім Євангелії з 1144 р., в Кристинопільськім Апостолі XII—XIII ст., в Галицькім Євангелії 1283 р. поповича Евсевія в Галицькім Євангелії з 1266 — 1301 рр., в Холмськім Євангелії з XIII—XIV ст., в Пандектах Антіоха з 1307 р., в Бучацькім Євангелії XIV ст., в Луцькім Євангелії ХІ
V ст., в Путенськім Євангелії ХІV ст. й багатьох інших наших пам'ятках, тим численніших, чим вони пізніші.



Письмо. З болгарською літературою прийшла на Україну й тут загально прийнялася та слов'янська азбука, котра дістала назву кирилиці. Для випадкових цілей уживали, правда, і глаголицю; головно служила вона в ролі криптографії — тайнопису. Найдавніша форма кирилиці на українському і взагалі східнослов'янському грунті є уставне письмо. Його характеристичною рисою є квадратовність, себто кожну букву, написану таким уставним письмом, можна обвести квадратом. З огляду на дорогий матеріал та зростання потреби в книжках букви цього письма почали витягатися догори та звужуватися з боків. Так постало пізнє уставне письмо. Від XIV ст. датується нова доба письма, так зване півуставне письмо, менше довершене, з буквами над рядками та з титлами. В змаганні до щораз більшої швидкості виробився в Х
V ХVІ ст. скоропис. В попередніх стадіях розвитку кириличного письма кожна буква писалася окремо. В скорописі букви заокруглюються, щоб було легше писати, зближуються і сплітаються, бо писар, щоб виграти час, не відриває пера від паперу й пише букву за буквою. Опісля через світське (гражданське) письмо, орієнтоване на західноєвропейське, доходимо до теперішнього скоропису.



Окраси рукописів. Наші предки дуже дбали про красу своїх рукописів і прикрашували їх вставками, розмальованими початковими буквами (ініціалами) й мініатюрами. Орнамент заставок з бігом часу змінився. В звіринім орнаменті сплітаються фантастичні звірята й птахи, геометричний орнамент перейняли ми від греків, а в XVI ст. з'являється рослинний орнамент під західним, головно італійським впливом.

Возняк М. Історія української літератури. У 2 книгах: Навч.вид. — Вид. 2-ге, перероб. Кн.1. — Львів: Світ, 1992. - 696 с.




Категорія: Історія української літератури | Додав: ychitel (31.10.2012)
Переглядів: 3324 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Друзі сайту
Вічне життя
Допомога учням, студентам, учителям...
Для уроків мови і літератури
Методична допомога
Украшения - мой каприз
Copyright MyCorp © 2020 Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz