Меню сайту
Категорії розділу
Історія української літератури [27]
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0



Форма входу
Головна » Статті » Історія » Історія української літератури

Племінне походження українського народу
Племінне походження українського народу

Арійська раса. Український народ — це член слов'янської родини й разом з іншими слов'янськими народами належить до тої індо-європейської або арійської раси, котра через свої духовні здібності дійшла до всесвітньо-історичного значення і є головна носителька сучасної цивілізації. Індоєвропейська родина мов обіймає собою більшість мов Європи й деякі мови Азії. Вона розпадається на 10 галузей: індійську, іранську, вірменську, албанську, грецьку, італійську, кельтську, германську, литовську та слов'янську.

Спільна слов'янська цивілізація. Від самого виділення з індоєвропейської раси були слов'яни головно хліборобами. Серед них віддавна була поширена годівля худоби. Улюбленим їх зайняттям було бджільництво. Зі збіжжя знали жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, з дерев — дуб, липу, явір, бук, вербу, березу і т.д. Мали слова: орати, сіяти, косити, серп, коса, мотика, лопата, віз, гумно, млин, м'ясо, молоко, овочі, яблуко, груша, вишня, слива, оріх. З напоїв знали мед, а вино перейняли від германців. Хліборобство приневолило слов'ян оселитися й побудувати доми, двори, села, а до цього були потрібні долото, кліщі й сокира. Для оборони служив город, окіп, а зброєю були лук, стріли, меч тощо. Рахували до тисячі. Знали перші правні поняття, як право, правда, закон і суд. Поважали природу, а небесні явища розбуджували їх фантазію, що творила релігійні міфи й уосіблення. Зичливу людям силу називали богом, а незичливу — бісом, який по заведенні християнства покрився з поняттям чорта. Широко розвинене патріархальне життя з владою голови родини або по його смерті вибраного старшини витворило з бігом часу племена та в зв'язку з територіями поселення — землі. Під впливом оборонних, торговельних і державних обставин споріднені племена творили народ з одною спільною мовою

Колиска слов'янської спільноти. Навіть в часі слов'янської спільноти слов'яни не мали ні єдиної культури, ні єдиної мови, не належали до тої самої антропологічної раси. Тому й поданий оце коротко рівень цивілізації за часів слов'янської спільноти різнився в дечім залежно від місця і часу. Для нас цікавий цей рівень цивілізації не тільки тому, що таким робом пізнаємо, що з цивілізації принесли слов'яни в часі розділу на свої нові місця поселення, але й головно тому, що тепер велике число дослідників визначає територію слов'янської прародини в доріччях Вісли та Дніпра, отже, у великій мірі на сьогоднішній українській етнографічній території. Інші учені шукають первісних місць поселення слов'ян далі на півночі, в доріччі Німану й Західної Двіни.

Розчленування слов'ян. Розділ слов'ян на поодинокі народи викликала мандрівка деяких галузей на захід, в доріччя Одри й пізніше Лаби. Повний розпад слов'ян наступив тоді, коли по упадку могутності гунів велика частина слов'янства рушила при кінці V ст. слідом за готами в Подністров'я й долішнє Подунав'я. Так утворилася західна галузь слов'янських мов: польська, мова з кашубською і полабською, лужицька мова й чесько-словацька група. Те слов'янство, котре рушило в Подністров'я, зайняло правдоподібно також доріччя Прута й Бога. Як подають історики VI ст., воно ділилося на властивих слов'ян і антів, розділених бігом Дністра: на заході сиділи слов'яни, на сході анти. Відділившися від антів, слов'яни, предки сьогоднішніх південних слов'ян, рушили на південь в Мізію і Тракію, та на захід, в Ілірію й Послав'я. У віковій боротьбі південні слов'яни зайняли сливе увесь Балканський півострів і з бігом часу утворили дві держави, що об'єднали дві слов'янські народності, на сході — болгарську, на заході — сербську. На північ від сербів, у доріччі Сави, осіли хорвати, а ще далі на північ, в басейнах Драви й Мури, відокремилися в нову народність — словенців.

Розселення східних слов'ян. Східні слов'яни розсілися в доріччях горішнього й середущого бігу Дністра, Бога та Дніпра. На заході відгородили їх міцні слов'янські й германські оселі, на Балкани відтяли їм дорогу південні слов'яни. Через те вони не тільки не покинули басейнів Дністра й Бога, але й посунулися на схід — до Дону, на південний схід — до побережжя Чорного моря і на північний схід, переходячи з дніпрового доріччя в басейни Західньої Двіни, Ладозького озера, Волги й Оки. На північ і північний схід сиділи фінські й тюркські племена, з якими треба було зводити довгі літа завзяті бої. Духовна перевага слов'ян, вплив східно-слов'янської мови, а пізніше також вплив принесеного слов'янами християнства спонукали фіннів мирним шляхом розпуститися в слов'янській течії, яка приплила до їх землі. Одначе зливаючися з переможцями та присвоюючи собі мову й віру східних слов'ян, тубільне фінське населення і з свого боку мало вплив на переможців не тільки щодо фізичного типу, але й щодо культурних прикмет, щодо народного характеру. З того злиття східнослов'янського елементу з фінськими й тюркськими племенами витворилися великороси.

Історія української літератури. У 2 книгах: Навч.вид. — Вид. 2-ге, перероб. Кн.1. — Львів: Світ, 1992. - 696 с.






Категорія: Історія української літератури | Додав: ychitel (23.10.2012)
Переглядів: 1135 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Друзі сайту
Вічне життя
Допомога учням, студентам, учителям...
Для уроків мови і літератури
Методична допомога
Украшения - мой каприз
Copyright MyCorp © 2020 Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz