Русь. У чужих письменників з ІХ-Х ст., в арабів і Костянтина Пурпурородного, земля купців-вояків, що мали в своїх руках торгівлю та свою систему торговельних шляхів зв'язали в державну систему, одержала назву Русь, бо таку назву мала Київська земля, огнище купецько-вояцького стану. Київські князі зброєю підкорили собі сусідні племена, тому й уся система племен і земель, які входили в склад Київської держави, перейняла первісну назву самої Київщини — Русь.
Суперництво півночі з полуднем. Київська держава мала притягаючу силу не тільки для українських племен, але вона набула великого значення і для варязької, фінської та східно-слов'янської півночі, що сплавляла свої товари Дніпром на полуднє. Коли Київська держава визволилася з-під влади хозарів, тоді стала вона особливо небезпечна для півночі. Для оборони життєвих інтересів північних міст утворився союз північно-східно-слов'янських племен: словен і кривичів, до котрого прилучилися й східні фінни. Щоб протиставити українським бойовим силам свої рівносильні організації, цей протикиївський союз прикликав з-за моря варязьких найманців, за допомогою до яких і пізніше не раз зверталися новгородці, коли їм грозила небезпека від українського полудня. А що й варяги мали свій інтерес в тім, щоб шлях Дніпра не опинився виключно в руках українців, варязький князь повів своїх, войовників і північні племена на Київ і заволодів цим містом. Так спільна династія об'єднала й український Київ і великоруський Новгород і Київська держава обняла не тільки українські землі, але й сколонізовану східними слов'янами північ і північний схід.
Великороси. Об'єднання решти східного слов'янства з Київською державою під проводом Києва мало велике культурне значення для півночі. Новгород усіма своїми інтересами тягнув до українського Києва, бо там знаходив збут для своїх товарів, а з України одержував хліб для себе. Тимчасом безупинно відбувалася колонізація північного сходу східними слов'янами. В міру об'єднання України й решти східного слов'янства під владою київської династії цей колонізаційний рух набрав іншого характеру. В нім були сильно зацікавлені самі князі: в одних пунктах треба було захистити населення перед нападами ворогів, у другім завоювати нову землю, щоб поширити торговельний рух і придбати нові землі для данини.
Християнство було тою новою силою, котра дала східним слов'янам значну перевагу над тубільними фіннами: фінський елемент почав швидко тонути серед східнослов'янських колоністів і переймати їх культуру, мову й релігію. Коли ж половці завдякй своєму великому числу, дикості й войовничості, з одного боку, та завдяки роздробленню київської держави на князівства й боротьбі між князями — з другого раз-у-раз руйнували своїми нападами Україну, її населення широкою течією поплило XII ст. в північно-східні землі з їх невдячним грунтом і холодним кліматом. Лишали свою урожайну, благословенну країну й відкривали для історичного життя нові краї, куди несли з собою з' українського полудня свій культурний, зокрема літературний, доробок і свій народний епос — билини. Останні й збереглися до наших днів тільки на Московщині.
Що більше, на нових місцях поселення переселенці воскрешали імена дорогих для них міст своєї Батьківщини й за аналогією до Переяслава на Україні постав Переяславль Рязанський і Переяславль Заліський. А що український Переяслав лежить над рікою Трубежом, в обох нових одноіменних містах з'явилися також Трубежі. Появилися в Московщині й інші одноіменні з українськими містами, як Галич, Ярослав, Володимир, Стародуб і т.д., але їх населення, вже не було те саме, що в українськім Галичі й Переяславі, бо 1) змінилася його мова, приймаючи велику силу чужих елементів, 2) наслідком змішання з фіннами наступила також деяка зміна фізичного типу й 3) змінився розумовий і моральний склад нового населення. Наслідком злиття переселенців з фінськими й тюркськими елементами витворилися такі сильні окре-мішності у нового населення,, що воно відокремилося в нову народність — великоросів (москалів, москвинів, руських).
Що великороси — це окремий народ, ворожий українцям, відчула Україна дуже швидко. Наслідком того, що широкі хвилі переселенців поплили в XII ст. з України в Суздальське князівство, найбідніше з усіх, воно стало, протягом 50 літ одним з найбільпіе цвітучих. Його столиця Суздаль стала суперницею Києва щодо політичного значення й щодо зверхньої краси. Тим не обмежилося суперництво Суздаля з Києвом. В 1169 р. війська Андрія Боголюбського взяли Київ не для того, щоб Андрій міг засісти на київськім престолі, але щоб понизити та зруйнувати столицю України. Що тяжкий ворог знищив Київ, відчував це наш літописець, коли писав, що такого знищення ще ніколи не бувало в Києві, а чей же за Київ була не одна кривава битва.
Білоруси. Напади східних кочівних орд на Київську державу мали між іншим в наслідку те, що українське населення, котре оселилося за Прип'яттю і в горішнім Подніпров'ю, відпало від українського народу. Українські говори цих земель увійшли в життя тих мовних елементів, котрі здавна зводили боротьбу в межах Полоцького та Смоленського князівств — увійшли від XIII ст. в творення білоруської мови й народності.
Витворення її стоїть в тіснім зв'язку з об'єднанням дреговичів і радимичів під литовською владою. Литовська держава була під культурним оглядом білоруська: не тільки білоруська мова була державною мовою литовської Русі, але й білоруські елементи запанували щодо освіти та правових понять. Одначе говорячи про білоруськість тих елементів, треба зробити те застереження, що ця білоруська урядова мова, як і культура, витворилася на українській основі — Київської й Галицько-Волинської держави. Цим і легко пояснити, що культурний вплив білоруської народності обхопив ті східно-слов'янські землі на північ від Прип'яті та в доріччі горішнього Дніпра, котрі не попали ще під вплив великоросів.
Історія української літератури. У 2 книгах: Навч.вид. — Вид. 2-ге, перероб. Кн.1. — Львів: Світ, 1992. - 696 с.
