Меню сайту
Категорії розділу
Історія української літератури [27]
Статистика

Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0



Форма входу
Головна » Статті » Історія » Історія української літератури

Українські племена
Українські племена

Група українських племен. Розселення східних слов'ян відносять учені до VII-VIII ст., коли Україна була під владою хозарів. Цю владу чи не найтяжче відчули наші предки, бо могли далеко поширити свої оселі: захопили увесь басейн Дніпра, хіба за винятком найдалі на північ висунених його частин, скріпили свої оселі над Богом та Дністром і усадовилися в чорноморських степах і на морськім побережжі. В склад тих племен, котрі, з'єднавшись, витворили українську націю, входили такі: тиверці сиділи коло Чорного моря, уличі між Дніпром і Богом, далі на північ були поляни, що на сході перейшли за Дніпро й зайняли оселі над Сулою, Пслом і Ворсклою; на північ від полян сиділи з західного боку волиняни, давніше ім'я котрих було дуліби, а далі на схід від волинян в доріччях лівих допливів Прип'яті жили деревляни, сьогоднішні поліщуки. На північ від деревлян з лівого боку Дніпра над Десною і Сеймом оселилися сіверяни, найдалі на північ висунене українське плем'я.

Одначе тодішню північну українську межу треба посунути далеко на північ від Деревлянської й Сіверської землі, бо деревляни й сіверяни переходили на Прип'ять і Сож та врізувалися в землі неукраїнських племен — дреговичів і радимичів. Крім того, українська колонізація заволоділа Прикарпаттям і правдоподібно доріччями Прута й Серета.

Рівень цивілізації. Культурний рівень тих давніх українських племен був досить високий. Вони займалися головно хліборобством, яке вповні розвинули; навіть в найменше культурних землях, напр. у деревлян, хліборобство було звичайним заняттям. Збирали сіно, плекали городництво й садівництво. Наслідком того добре розвинені лови, випас худоби й рибальство почали щораз більше відсуватися на другий план. Займалися годівлею домашніх птахів, а в лісистій смузі велику роль відігравало бджільництво. З меду робили широкий ужиток: пили його дуже багато, всі — від найбідніших до найбагатших і князів. Не диво, що київський книжник XI ст. вкладає в уста Володимира Великого таке крилате слово: „Руси є веселля пити, без цього не можемо жити". Мед, віск, хутра й риба були головними предметами багатства й торговельного обміну українських земель. Що доторкається ремесел і промислу, обробляли шкіру й волокно, дерево, глину й метал, було відоме теслярство, гончарство й ковальство. Металічні вироби з заліза, міді, бронзи, срібла, навіть з золота, часто стрічаються в українських могилах з часів слов'янської колонізації.

Літописне оповідання про давні племена. Ось що оповідає наш найдавніший літопис про звичаї українських і інших східно-слов'янських племен:
Дуліби жили по Бугу, де сьогодні є волинці, а уличі і тиверці сиділи по Богу та Дніпру й прилягали до Дунаю. І була їх велика сила, бо сиділи по Богу й по Дніпру аж до моря. І їх городи існують і до сьогодні, а називали їх греки Великою Скитією. Мали бо вони свої обичаї і закони своїх батьків і перекази, і кожний мав свій звичай. Поляни бо мали звичай своїх батьків; а мали вони лагідний обичай і соромливість супроти своїх невісток і супроти сестер і супроти своїх матерів, і невістки супроти своїх свекрух і супроти братів мужа мали велику соромливість. І мали весільні звичаї; не приходив жених сам по дівчину, але її приводили увечері, а на другий день приносили те, що давали за нею. А деревляни жили звірським робом, живучи по-худоблячому. І вбивали один другого, їли все нечисте, і весіль у них не було, але поривали дівчата у води. А радимичі й в'ятичі й сіверяни мали один обичай: жили в лісі, як усяке звір'я, їли все нечисте, і були в них розмови про сороміцькі речі перед батьками й перед невістками, і не було у них весіль, лиш ігрища поміж селами. І сходилися на забави, на танці та на всякі бісовські пісні й тут поривали собі жінок, як хто з якою порозумівся. Бо мали по дві й по три жінки. А коли хто вмер, справляли над ним тризну, потім розкладали великий костер, і клали на костер мерця, і спалювали його, а потім збирали кості та вкладали в малу посудину і ставили на стовпі при дорозі, як це й до сьогодні роблять в'ятичі. Такі обичаї мали й кривичі й інші погани, що не знали Божого закону, а самі творили собі закон.

Історія української літератури. У 2 книгах: Навч.вид. — Вид. 2-ге, перероб. Кн.1. — Львів: Світ, 1992. - 696 с.





Категорія: Історія української літератури | Додав: ychitel (23.10.2012)
Переглядів: 1798 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
0
1 Владислав   [Матеріал]
Маловато написано, но впрочем так неплохо...

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Друзі сайту
Вічне життя
Допомога учням, студентам, учителям...
Для уроків мови і літератури
Методична допомога
Украшения - мой каприз
Copyright MyCorp © 2020 Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz