Слово й мова як творчість. Література народу — це внутрішнє духовне життя, народу, наскільки воно відбилося в творах народного слова, мови. Словом називаємо сполуку звуків, за допомогою яких одна людина переказує другій все те, що вона бачить, чує, почуває, бажає, думає. Для первісної людини слова не були, як для нас тепер, тільки знаками, котрі нічого не говорять, себто символами. Такими стали слова наслідком їх частого уживання, наслідком забуття їх первісного поетичного значення, наслідком зміни самих поглядів народу на ті чи інші явища й факти. Для первісної людини кожне слово було живим проблиском думки, почування, висловом того враження, котре викликали предмети та явища у первісної людини. Мова була повна образів, поетичних метафор, які для первісної людини творили цілий світ живих, реальних істот. Збагачуючи себе словами, народ творив. Поетична, немов живими істотами наповнена мова, була першим фактом духовної діяльності народу, відбивала в собі ціле початкове духовне життя первісної людини, діяльність її розуму, почувань і фантазії, — словом, мова стала першим фактом поетичної творчості, першою пам'яткою народної літератури, поезії.
Усна словесність. Слово послужило засобом збереження громадського досвіду в окремих творах, які мають назву словесних. Словесні твори, зразу короткі, потім довші, переказувані з уст до уст, утворили групу творів, яку називаємо усною словесністю. Твори усної словесності протягом багатьох віків переходять з покоління у покоління і записуються щойно тоді, коли серед освічених шарів народу пробудиться зацікавлення минулим. Вихідну точку усної народної творчості творить міфологія народу, яка витворює ту духовну атмосферу, в котрій виростають перші пуп'янки майбутньої національної літератури: пісні, перекази, народні поетичні казки.
Писемність. В міру того, як життя стало складніше й пам'ять не була в силі зберегти щораз більший громадський досвід, зайшла потреба окремих засобів збереження і передавання досвіду. Цю потребу задовольнили писемні знаки. Прикріплені записом, словесні твори могли вже легше зберігатися і передаватися з далеко більшою докладністю і незмінністю, ніж при уснім передаванні. Цілість таких творів одержала назву писемності.
З появою писемності у народу настає різка границя між його давнішою усною словесністю й дальшою писемною літературою. Писемність дуже впливає на дальший хід національної літератури. На грунті писемності починає розвиватися і особиста, суб'єктивна творчість. Правда, зразу писемність стає набутком тільки невеличкої частини народу, його найкультурніших шарів. Наслідком цього цілість літературної творчості народу немов роздвоюється: поруч усної словесності зароджується і розвивається писемна література.
Серед нормальних обставин історичного життя народу писемна література творить продовження, дальший розвиток усної літератури в найближчім тіснім зв'язку з нею. На Україні не було мови про нормальні обставини історичного життя і письменні шари українського народу ставилися довгі віки не тільки байдуже, але навіть вороже до народної усної словесності.
Історія української літератури. У 2 книгах: Навч.вид. — Вид. 2-ге, перероб. Кн.1. — Львів: Світ, 1992. - 696 с.
