Основні напрями у методиці навчання граматики - Методика мови - Методика - Каталог статей

1 логіко-граматичний (Ф.Буслаєв, К.Ушинський, І.Срезневський, В.Шереметьєвський та ін.)
2    психологічний (О.Потебня, Д.Овсянико-Куликовський)
3    елементарно-практичний (М. Кульман)
4    формально-граматичний (П.Фортунатов, Д.Ушаков, О.Пєшковський)
5    семантико-граматичний (А. Загребський, С.Чавдаров, В.Масальський)
6 структурно-семантичний (О.Біляєв, І.Олійник, М.Пентилюк, С.Караман)
7 комунікативно-діяльнісний (М.Вашуленко, С.Караман, О.Караман, М.Пентилюк, О.Горошкіна)

Основоположником логіко-граматичного напряму був Ф.Буслаєв, який наполягав, щоб учень практичним шляхом дізнавався про всі форми мови в постійних органічних зв’язках з думкою, ним вираженою, тому радив під час знайомства з граматичними законами особливу увагу приділяти спостереженню за мовними явищами на матеріалі кращих літературних творів, зразках живої народної мови.

Представниками логіко-граматичного напряму були також і І.Срезнєвський, К.Ушинський, В.Шереметьєвський. Не можна не помітити, що залежність граматики від логіки в їхніх працях помітно послаблюється.

Основні принципи у підході до вивчення граматики, що склалися в працях К.Ушинського, - зв’язок теорії і практики (використання граматики в роботі над орфографією і розвитком мовлення учнів), свідоме, а не формальне засвоєння граматики, розвиток логічного мислення учнів у процесі засвоєння граматичного матеріалу - знайшли свій розвиток у дальшому становленні методики вивчення граматики.

Психологічний напрям у вивченні граматики знайшов своє відображення в працях О.Потебні і Д.Овсянико-Куликовського.

Наголошуючи на зв’язку мови і мислення, на єдності змісту і форми в мові, О.Потебня категорично заперечував ототожнення логіки і граматики. Мовні категорії у трактуванні вченого - це насамперед форма. Він цілком справедливо відзначав, що судження як одиниця логічна - вужче поняття, ніж речення - категорія граматична, що правила побудови думки і побудова речення - поняття не тотожні.

О.Потебня, а за ним і Д.Овсянико-Куликовський правильно підкреслювали, що слово має два значення: матеріальне і формальне; правильно визначали завдання граматики - вивчення граматичного значення слова і речення.

На противагу логіко-граматичному і психологічному напрямам у 1903 р. на І з’їзді викладачів мови військових навчальних закладів офіційно оформився елементарно-практичний напрям вивчення граматики. У перших трьох класах відбувалося лише елементарно-практичне ознайомлення з граматичним матеріалом, потрібне для розвитку орфографічних і пунктуаційних навичок; вивчення ж теоретичного матеріалу з граматики відкидалося. Представником цього напряму був М.Кульман.

Під час практичного вивчення частин мови М.Кульман рекомендував звертати увагу на особливості словозміни. Ознайомлення з граматичним матеріалом проходило на зразках художньої літератури, народної поезії. Основним методом вивчення матеріалу визначався метод спостережень, коли учні самі під керівництвом учителя досліджують факти, групують їх, роблять самостійні висновки, якими керуються потім і під час розбору, і під час виконання письмових вправ.

Для старших класів вважалося доцільним запровадження історичного нарису розвитку мови.

Незважаючи на окремі прогресивні сторони, елементарно-практичний напрям у цілому був помилковим, оскільки заперечував вивчення основ науки про мову.

Формально-граматичний напрям визнавав вивчення форми слова і словосполучення своїм основним об’єктом. Основні положення цього напряму знайшли відображення в працях П.Фортунатова, Д.Ушакова, О.Пєшковського. Відповідно до формально-граматичного напряму, щоб визначити приналежність слова до певної частини мови, треба брати до уваги тільки те, як воно змінюється: наявність форм відмінків була достатньою підставою, щоб вважати це слово іменником, змінюваність за родами - підставою для виділення прикметників. Ігноруючи значення слова, визначаючи єдиним критерієм характер словозміни, П.Фортунатов та його послідовники не визнавали окремими частинами мови числівник і займенник, оскільки вони змінюються так само, як іменники або прикметники. Синтаксисом визнавалася та частина граматики, що вивчала форми словосполучень, навіть речення розглядалося як вид словосполучення.

У 30-ті роки вивчення граматики стало розглядатися з погляду загальноосвітніх завдань, засвоєння граматичних фактів пов’язувалося з розвитком мислення учнів, з навичками аналізу мовного матеріалу. У методиці утверджується семантико-граматичний напрям. При вивченні граматичних явищ ураховувалась єдність змісту й форми, учні мали усвідомлювати, то за кожною граматичною формою слова неодмінно виступає певний зміст, певний відтінок значення. У вивченні граматичних категорій на основі їх семантичних і формальних ознак на перше місце висувалася семантична ознака. Вивчення граматики проводилося в єдності з іншими видами роботи над мовою. Знання з граматики стали основою для орфографічної і пунктуаційної грамотності учнів. Для формування практичних умінь і навичок вивчення теорії тісно поєднувалося з практикою.

При вивченні граматичного матеріалу застосовувалися різноманітні методи і прийоми з урахуванням того, що вивчається, ішла орієнтація на розвиток дедуктивного та індуктивного підходів до усвідомлення явищ, застосовувався аналіз і синтез, організовувалася самостійна робота учнів.

Семантико-граматичний напрям у вивченні граматики знайшов свій широкий вияв у шкільних програмах і підручниках (А.Загродського, В.Ващенка, Й.Кудрицького, Б.Кулика, А.Медушевського), теоретично був обґрунтований у методичних працях С.Чавдарова, В.Масальського.

Структурно-семантичний напрям у вивченні граматики утверджується на початку 60-х рр. Його характерною властивістю є вивчення структури граматичних одиниць у нерозривній єдності з їхнім значенням, установлення взаємозалежності складових частин цілого (слова, словосполучення, речення).

Структурно-семантичний підхід до вивчення граматичних явищ дозволяє ґрунтовніше ознайомити учнів з граматичною будовою мови, посилити їхню увагу як до семантичної сторони граматичних явищ, так і до відношень, що вони виражають, до різноманітних способів вияву граматичних значень. Це дозволяє наблизити шкільне тлумачення граматичних понять до наукових, удосконалити шкільний курс граматики.

Комунікативно-діяльнісний підхід до вивчення граматичних явищ забезпечує формування мовної і мовленнєвої компетенції. Мовна компетенція визначається загальноприйнятими нормами: орфоепічними, лексичними, словотворчими, граматичними, стилістичними. Мовленнєва - чотирма видами компетенції: в аудіювання, говорінні, читанні, письмі.

Комунікативна діяльність має здійснюватися під час розв’язання учнями системи усних і письмових мовленнєвих завдань і закласти міцний ґрунт лінгвістичної підготовки; виробити в учнів уміння самостійно поповнювати і творчо застосовувати набуті знання в різних ситуаціях, пов’язаних із змістом предмета; розкрити невичерпні скарби рідного слова, сформувати особистість, яка відзначалася б свідомим ставленням до рідної мови.

Методика навчання української мови в чередніх освітніх закладах / Колектив авторів за редакцією М.І.Пентилюк: М.І.Пентилюк, С.О.Караман, О.В.Караман, О.М.Горошкіна, З.П.Бакум, М.М.Барахтян, І.В.Гайдаєнко, А.Г.Галетова, Т.В.Коршун, А.В.Нікітіна, Т.Г.Окуневич, О.М.Решетилова. - К.: Ленвіт, 2004. - С. 197 - 201.