Меню сайту
Категорії розділу
Методика мови [43]
Статті з підручника Пентилюк М.І.
Методика літератури [0]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0



Форма входу
Головна » Статті » Методика » Методика мови

Особливості навчання української мови у школах з російською мовою викладання
Особливості навчання української мови у школах з російською мовою викладання

Користування двома мовами в житті та діяльності значної частини населення України ставить перед учителями ряд суттєвих завдань. Ці завдання зачіпають не тільки проблеми культури мовлення, але й проблеми структури і змісту шкільного курсу української мови, її контактів з іншими мовами, форм і методів роботи вчителя тощо.
Проблема навчання споріднених мов ґрунтується на дослідженні контактів і зв'язків російської та української мов, які мають у мовознавстві давні й міцні традиції, спираються на фундаментальні щодо постановки проблем і залучення широкого фактичного матеріалу праці О.Потебні, О.Шахматова, П.Житецького, А.Кримського та інших.
В основі міжмовних зв'язків лежить спільність сфери комунікації, співвіднесеність з одним і тим ж денотативним (одного змісту) контекстом, у якому функціонують співвідносні одиниці двох мов. Міжмовні зв'язки бувають дистантиі і контактні. Дистантні міжмовні зв'язки виникають між мовами за відсутності безпосереднього контакту їх носіїв і двомовності.
Контактні міжмовні зв'язки встановлюються при етнічному зіткненні носіїв цих мов і наявності двомовності. Зв'язки української і російської мов належать до контактних, бо обидва народи протягом всієї історії свого розвитку перебувають у тісних взаємовідносинах, а мови їх споріднені.
Спорідненість двох мов слід розглядати як генетичну, так і функціональну (близькість їх структур, сфери використання в побуті й суспільному житті).
Для методики вивчення української мови як державної необхідно враховувати такі чинники: а) функціональне навантаження двомовності (визначення обсягу комунікативних сфер і суспільних ситуацій, у яких використовуються дві мови); б) характер диференціації і взаємодії соціолінгвістичних систем у різних сферах і ситуаціях мовлення; співвідношення українсько-російського і російсько-українського типів білінгвізму; в) виявлення масштабів поширення двомовності, тобто співвідношення білінгвів і монолінгвів (наприклад, у районах, населення яких швидко зростає за рахунок приїжджих), активних білінгвів (які постійно використовують обидві мови) та пасивних (можуть уживати обидві мови, але в переважній більшості ситуацій користуються однією); білінгвів, що розуміють обидві мови, а також говорять і пишуть ними, та білінгвів, які вільно сприймають обидві мови, але говорять і пишуть тільки однією; осіб, що можуть використовувати обидві мови лише в деяких сферах, та тих, що володіють обома мовами нарівні, що дозволяє користуватися ними в повному обсязі функціонального навантаження білінгвізму; г) ступінь двомовності (з погляду динаміки процесу) з урахуванням діалектики кількісно-якісних змін.
Урахування цих чинників дає багатий матеріал для побудови наукової методики вивчення двох слов'янських мов у школах України, і насамперед навчання української мови в школах з російською мовою викладання.
Учитель, який працює в школі з російською мовою викладання, обов'язково зважає на те, що двомовність пов'язана з піднесенням культури міжнаціонального спілкування.
Учнів, які вивчають українську мову як державну, можна поділити на дві групи: російськомовні й українськомовні. Але ознаки двомовності наявні і в тих, і в інших. У перших тому, що вивчали українську мову в молодших класах, а в інших тому, що користуються нею в побуті. Основна маса російськомовних учнів розуміють українську мову, сприймаючи її через радіо- і телепередачі, твори художньої літератури та мовне середовище.
Для засвоєння української мови першочергове значення мають вихідні положення мовознавства про мову як суспільне явище, засіб спілкування, систему певної структури, що включає різні рівні (фонетичний, лексичний, словотвірний, граматичний, стилістичний) і має в своєму складі звуки, слова, словосполучення, речення, з яких складається мовлення. Все це знаходить своє відображення в змісті шкільного курсу української мови. Учнів необхідно ознайомити із спільними теоретичними відомостями, що наявні в обох мовах, і специфічними, які становлять національну своєрідність української мови. Особливості взаємодії і взаємовпливів української і російської мов в Україні зумовлюються, як відомо, їх спорідненістю. Історичний контакт визначив близькість, подібність їх структур на всіх рівнях. Процес навчання державної мови розпочинається з початкової школи.
Успіх засвоєння мовної системи в усіх її структурних виявах і формування комунікативних умінь залежить від правильного добору лінгвістичного матеріалу, необхідного для розвитку мовлення і доступного для учнів на певному етапі навчання.
Матеріал для занять повинен відповідати цілям навчання, містити достатньою мірою найбільш яскраві, типові мовні факти і явища, що служать предметом вивчення на уроці. Залежно від навчальних цілей і потреб цей матеріал можна взяти у вигляді окремих слів, словосполучень, речень і текстів, достатньо насичених фактами виучуваних тем.
Лінгвістичний матеріал з української мови повинен мати практичне спрямування, забезпечувати прагматичний напрям її викладання, повністю співвідноситися з лінгвістичною теорією та одночасно забезпечувати формування комунікативних умінь і навичок. Відбір лексичного мінімуму є важливим для забезпечення усіх видів роботи над словом і засвоєння словникового складу української мови. Такий відбір необхідний і для засвоєння фонетики, графіки, орфоепії, словотвору, граматики. Так, наприклад, для ознайомлення учнів з африкатами дз, дж необхідно дібрати слова типу дзвін, дзеркало, дзвеніти, дзижчати, бджола, джерело, джміль, ходжу і т.д. Поряд з лексичним важливе значення має граматичний мінімум, розподілений за розділами програми кожного класу. Лексика і граматика не тільки сприяють вивченню відповідних розділів, а й забезпечують засвоєння літературних норм і допомагають дітям конструювати тексти українською мовою.
Завдання вчителя полягає в тому, щоб на основі лінгвістичного мінімуму, правильно дібраного мовного матеріалу зробити учнів носіями української мови, домогтися, щоб лінгвістичний мінімум працював на формування їхніх комунікативних умінь.
Вільне володіння мовленням означає уміння самостійно добирати і творчо вживати в певній ситуації відповідні мовні засоби. Механізм мовлення може удосконалюватися тільки в процесі мовленнєвої діяльності, обміну повідомленнями під час мовленнєвої комунікації. Він формується у кожної окремої людини на основі вроджених психофізіологічних особливостей організму і під впливом мовленнєвого спілкування.
Головним завданням у вивченні української мови учнями шкіл з російською мовою викладання є розвиток і формування мовленнєвих умінь і навичок із попереднім засвоєнням її теоретичних основ. Цей процес буде ефективним за умови, якщо він будуватиметься на основі знань, умінь і навичок з рідної мови.
Подібність систем двох мов спричиняє їх змішування і викликає труднощі в засвоєнні української мови. Тому слід враховувати ті труднощі, які виникають в учнів, що гальмують процес формування комунікативних умінь, бажання спілкуватися українською мовою.
Відомо, що засвоєння мовного матеріалу проходить три етапи: 1) сприймання, розуміння, запам'ятовування і відтворення виучуваного матеріалу; 2) кількаразове повторення матеріалу, відтворення його за певним зразком на основі усвідомлених знань; 3) засвоєння знань і формування умінь і навичок шляхом використання проблемних завдань, коли учні набувають досвіду творчої діяльності, комунікативних умінь і навичок. Ці три етапи характеризують процес вивчення і рідної, і другої мови. На перших двох етапах засвоєння другої мови відбувається порівняно легко, бо тут вимагається від учнів розуміння й відтворення (повторення почутого й прочитаного). Полегшує вивчення української мови і велика кількість спільних рис у двох споріднених мовах.
На третьому етапі засвоєння матеріалу, який передбачає активне володіння українською мовою, учні зустрічають певні труднощі, подолання яких вимагає від них не тільки переносу знань, умінь і навичок рідної мови на вивчення української, але високого рівня самосвідомості і самоконтролю, розуміння необхідності вивчати і знати державну мову.
Для вивчення української мови, засвоєння її системи і формування комунікативних умінь важливим є стимулювання, заохочення учнів до її засвоєння. Учитель має створювати сприятливі умови для навчання своєю доброзичливістю, духом співробітництва, що панує на уроці, і тими позитивним оцінками, які ґрунтовно мотивуються. Тут необхідні індивідуальний підхід до учнів, диференціація їхніх знань, умінь і навичок з української мови.
Засвоєння другої мови супроводжується додатковими психічними навантаженнями - настроєм на сприйняття і засвоєння її системи, необхідністю продукувати тексти двома мовами, що зумовлює дію принципу взаємозв'язку у викладанні двох мов, добір методів навчання - зіставлення, порівняння, аналогії тощо. Оскільки в процесі вивчення української мови постійно діють явища переносу - інтерференції, то виникає необхідність переносити й уникати інтерферування фактів, явищ двох мов.
Загальновідомо, що взаємодія української і російської мов породжує типові помилки в мовленні учнів, об'єктивні причини яких закладені у відмінностях, наявних у системах цих мов. Інтерференція є однією з основних причин появи типових помилок. Але не всі помилки у мовленні учнів зумовлені нею. Тут впливають і аналогія мовних явищ, і звичайна неуважність учнів. Узагальнений досвід учителів та аналіз наявної літератури з цього питання дозволяє зробити висновок, що на засвоєння української мови впливає рідна мова.
Тому в процесі вивчення української мови доцільні такі форми врахування і використання рідної мови:
- залучення наявних в учнів знань граматики рідної мови;
- посилання на терміни, визначення, що розкривають спільні явища в обох мовах;
- зіставлення спільних і відмінних явищ і фактів української та російської мов;
- переклад з однієї мови на іншу.
Вибір тієї чи іншої форми використання російської мови залежить від характеру виучуваного матеріалу. Тут важливо також ураховувати рівень знань учнями української мови (на основі пропедевтичного курсу молодших класів). Правильне врахування особливостей російської мови дозволить здійснити вимоги, що сприятимуть ґрунтовному засвоєнню української мови в школах з російською мовою викладання. Комунікативні мовленнєві завдання курсу української мови в російських школах здійснюються в процесі практичного її вивчення. Засвоюючи мовну систему, учні набувають таких умінь і навичок, які забезпечують вільне володіння українською мовою в різних ситуаціях. Учні вчаться будувати усні й письмові висловлювання на будь-яку тему в тому чи іншому стилі. Навчання української мови таким чином має функціонально-стилістичне і комунікативне спрямування. Розв'язання комунікативних завдань передбачає досконале володіння російською й українською мовами і вільний перехід з однієї мови на іншу, уникаючи "суржика".
Виховні, освітні й комунікативні завдання тісно пов'язані між собою, взаємо-зумовлені діалектичною єдністю і загальними завданнями шкільної освіти. Широко використовуються прийоми міжмовного порівняння, в якому виділяють зіставлення і протиставлення. Міжмовне порівняння сприяє глибокому засвоєнню спільного і відмінного у двох мовах. Воно розвиває граматичне мислення учнів, мовну орієнтацію, створює умови для успішного формування мовленнєвих умінь і навичок. Зіставлення, ґрунтуючись на аналогії, дає можливість підкреслити спільне в системах двох мов на всіх рівнях їхньої структури. Протиставлення служить для розрізнення мовних явищ і дає добрі наслідки під час вивчення частково схожих, протилежних або специфічних мовних явищ. Зіставлення слід проводити, відштовхуючись від фактів рідної мови, і з ним порівнювати відповідне явище в спорідненій мові, а не навпаки, бо, як відомо, саме рідна мова служить опорою для засвоєння другої і привертати увагу учнів треба до фактів виучуваної мови.
Урок української мови є однією з дидактичних основ її вивчення. Йому належить провідна роль у здійсненні завдань виховання і навчання учнів, засвоєнні знань, формуванні в школярів сталих навичок, необхідних для вільного володіння мовою як засобом спілкування.
Виходячи з лінгводидактичного і психологічного обґрунтування викладання другої мови, з цілей і завдань навчального процесу, можна визначити такі специфічні особливості уроку: 1) обов'язкова комунікативна спрямованість усього уроку й окремих його етапів; 2) комплексний розвиток мовленнєвих умінь і навичок; 3) єдність тренування і творчості в процесі проведення окремих етапів уроку, зокрема виконання вправ; 4) органічне включення нового мовного матеріалу у виконувані на уроці вправи; 5) єдність методів роботи над старим і новим матеріалом у ході кожного конкретного уроку; 6) єдність контролюючої і навчальної функції уроку. В різних типах уроків ці особливості виявляються по-різному.
На основі аналізу цих особливостей виділяються два типи уроків другої мови: 1 ) уроки прищеплення і закріплення умінь і навичок (мовленнєвих, орфографічних та ін.) із включенням нового матеріалу; 2) уроки прищеплення, закріплення й автоматизації тих же умінь і навичок на основі відомого учням мовного матеріалу. Кожний з таких уроків має свої особливості, свою структуру. Однак перший тип уроку спрямований на вивчення нового матеріалу, усвідомлення його, а потім уже на формування умінь і навичок. Другий тип уроку передбачає самостійну роботу учнів над закріпленням умінь і навичок. Контроль за вивченим матеріалом може здійснюватися на уроках обох типів.
Часто уроки другої мови нічим не відрізняються від уроків рідної. Особливості ж навчання другої мови вимагають дещо інших підходів в організації та проведенні уроків. Співвідношення типів уроків другої мови відрізняється ширшим використанням уроків, пов'язаних з формуванням практичних умінь і навичок, з комунікативною діяльністю учнів. Уроки другої мови мають ряд особливостей, що стосуються не тільки їх структури, методики проведення, а й змісту. Адже на цих уроках вивчається матеріал іншої (хоч і спорідненої) мовної системи. Специфіка змісту уроку української мови в російській школі залежить від того, які явища (спільні, частково схожі, специфічні чи відмінні) вивчаються, які методи і прийоми роботи застосовуються тощо. Структура уроків другої мови зумовлена їх змістом. Якщо, наприклад, вивчаються специфічні або відмінні в обох мовах явища, то істотної різниці в структурі уроків рідної і другої мови немає. Якщо ж опрацьовуються спільні, частково схожі явища, то опора на знання рідної мови дає можливість більше уваги приділяти мовленнєвій діяльності учнів. Новими на таких уроках буде термінологія в перекладі українською мовою й текстовий матеріал.
Для методики навчання української мови в школах з російською мовою викладання важливим є здійснення міжпредметних зв'язків. Ця ідея втілена в змісті шкільних курсів обох мов і методиці уроку.
Урахування закономірностей і принципів навчання української мови в російських школах, особливостей уроку, специфіки методів навчання, вимог у здійсненні міжпредметних зв'язків забезпечує якісне її викладання.
Навчання української мови як державної у школах з російською мовою викладання має виховне, освітнє і комунікативне значення і висуває перед учителем ряд завдань:
- допомогти учням оволодіти українською мовою з метою спілкування;
- забезпечити формування умінь з усіх видів мовленнєвої діяльності (сприйняття мовлення на слух (аудіювання), говоріння, читання і письма);
- пробудити в учнів інтерес до вивчення української мови, прагнення оволодіти нею;
- виробити сталі навички літературної норми (орфоепічні, орфографічні, лексичні, граматичні, пунктуаційні, стилістичні).
Використання цих завдань залежить від методично правильної організації навчання, основу якої становить сам зміст навчання.

Запитання і завдання
1.  За якими принципами будується зміст шкільного курсу "Рідна мова"?
2. Схарактеризуйте Державний стандарт базової і повної середньої освіти. Які його основні завдання?
3. З'ясуйте основні етапи навчання мови в середній школі.
4. Чому принципи наступності і перспективності є провідними у побудові програми з української мови для 1-11(12) класів?
5. Схарактеризуйте основні змістові лінії шкільної програми з української мови для 1-11(12) класів.
6. Які варіанти шкільних програм ви знаєте? У чому їх цінність і ефективність?
7. Чим характерний поглиблений курс української мови?
8. Чим корисні факультативні та спеціальні курси української мови? В яких типах шкіл вони впроваджуються?
9. Схарактеризуйте програми (на вибір) факультативних та спеціальних курсів.
10. Які правові і соціальні умови навчання української мови як державної?
11. З'ясуйте найголовніші особливості навчання української мови у школах з російською мовою викладання.

Методика навчання української мови в чередніх освітніх закладах / Колектив авторів за редакцією М.І.Пентилюк: М.І.Пентилюк, С.О.Караман, О.В.Караман, О.М.Горошкіна, З.П.Бакум, М.М.Барахтян, І.В.Гайдаєнко, А.Г.Галетова, Т.В.Коршун, А.В.Нікітіна, Т.Г.Окуневич, О.М.Решетилова. - К.: Ленвіт, 2004. - С.65 - 69.




Категорія: Методика мови | Додав: ychitel (04.11.2012)
Переглядів: 7962 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Друзі сайту
Вічне життя
Допомога учням, студентам, учителям...
Для уроків мови і літератури
Методична допомога
Украшения - мой каприз
Copyright MyCorp © 2020 Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz