Зміст і принципи побудови курсу "Рідна мова" - Методика мови - Методика - Каталог статей

Зміст і принципи побудови курсу "Рідна мова"

Українська мова належить до числа основних предметів у школах усіх типів. Вона виконує дві функції: 1) предмет вивчення в школі; 2) засіб навчання і спілкування (з її допомогою вивчаються інші предмети, здійснюється спілкування між учнями й учителями). Від змісту та рівня її викладання залежать успіхи учнів в оволодінні мовою як засобом спілкування в усіх формах її застосування і засвоєння інших шкільних предметів. Ці функції виконує українська мова і в школах нового типу. Однак при ньому треба враховувати ще й специфічні функції. У гімназіях, ліцеях гуманітарного профілю, школах (класах) з поглибленим вивченням української мови і літератури рідна мова як навчальний предмет є засобом поглиблення знань учнів з лінгвістики, удосконалення їхньої мовної і мовленнєвої компетенції, комунікативних знань і навичок. Одночасно вона виконує основні свої функції — пізнавальну та комунікативну. Адже навчання і шкільне спілкування в більшості шкіл здійснюється рідною мовою. В ліцеях, гімназіях, коледжах негуманітарного профілю (технічних, математичних, природничих тощо) українська мова є засобом навчання і спілкування. Вивчаючи мову, діти засвоюють спеціальну термінолексику інших дисциплін і набувають навичок користування мовою в усному і писемному спілкуванні.
Ці функції української мови в школах нового типу зумовлюють зміст та організацію її навчання. Мову справедливо відносять до числа основних предметів, що, безумовно, знаходить своє відображення в навчальних планах різних типів шкіл.
Зміст навчання української мови розуміється як система знань (зокрема, і лінгвістичних понять), умінь і навичок, визначених програмою й підручником. Шкільний курс мови — цілеспрямована система її виховних і пізнавальних можливостей. Він повинен формуватися таким чином, щоб забезпечити досконале володіння рідною (державною) мовою і засвоєння основ інших наук. Детальний аналіз змісту шкільного курсу української мови подано в працях О.Біляєва, М.Вашуленка, С.Карамана, І.Олійника, М.Пентилюк, К.Плиско та ін.
Метою навчання мови є формування комунікативної компетенції, пізнавального і творчого (креативного) типу людини, соціальних навичок, світоглядних переконань, морально-етичних якостей особистості. Навчання української мови полягає у створенні умов для формування мовної особистості, яка володіє виражальними засобами, орієнтуватися в потоці різноманітної інформації, сприймати і відтворювати її, спілкуватися в різних життєвих ситуаціях.
Основними завданнями змісту навчання мови є:
• реформування його згідно з новою філософією шкільної освіти, метою і завданням виховання громадянина України;
• формування мовної компетенції, тобто системи знань про мову, достатньої для здійснення комунікації в межах певної сфери спілкування;
• формування мовленнєвих умінь і навичок (мовленнєвої компетенції) різних рівнів навчання мови з урахуванням ступеня володіння нею учнями;
• оптимальне поєднання навчання мови з українознавчою, етнопедагогічною та соціокультурною роботою.
Ці завдання потребують оновлення змісту мовної освіти, визначення нових підходів до організації навчання рідної мови.
Науковими дослідженнями і практикою роботи шкіл різних типів визначено три пріоритетні напрями в оновленні змісту лінгвістичної освіти. Фундаментом становлення національної системи освіти є українознавчий аспект, що передбачає вивчення рідної мови в контексті оновлення і розширення її функцій, зростання інтересу громадян нашої держави до народознавства, української літератури, усної народної творчості, народних звичаїв, традицій, народної педагогіки тощо. Це один з головних напрямів оновлення й реалізації змісту шкільного курсу рідної мови.
Другим складником оновлення навчання мови є дотримання пріоритетів, визначених концепцією мовної освіти 12-річної школи, що передбачають особистішу основу, демократизацію і гуманізацію навчання та ін.
Третім складником у комплексі першочергових заходів оновлення змісту лінгвістичної освіти є співвідношення інтенсивного й екстенсивного навчання, орієнтація на конденсацію теоретичного матеріалу, вивчення його цілісними одиницями (блоками), на пріоритет мовленнєвої діяльності в навчанні мови, психолінгвістичну сутність її й орієнтація на опанування учнями аудіюванням, говорінням, читанням, письмом. Зміст деяких підручників, посібників свідчить про те, що вони іноді переобтяжені несуттєвими, застарілими фактами, окремі мовні явища трактуються по-різному, що негативно впливає на розуміння їх суті. Потребують глибшого, а часом нового тлумачення такі поняття, як мова, мовлення, спілкування, функції мови, культура мовлення, якості мовлення, текст та його будова, актуальне членування, комунікативний підхід до навчання мови тощо.
Одним із пріоритетних напрямів оновлення лінгвістичної освіти є впровадження інноваційних технологій навчання — комп'ютеризація навчання, диференційоване навчання, рейтингова система оцінювання, особистісна орієнтація в навчанні й вихованні тощо. Перебудова змісту мовної освіти вимагає вдосконалення лінгвістичної підготовки учителя-словесника. Актуальним у цьому плані є Державний стандарт базової і повної середньої освіти, Концепція мовної освіти 12-річної школи, що передбачають ґрунтовний перегляд теорії і практики навчання мови в школі. Головні їх ідеї відбиті в чинній програмі з української мови для середньої школи (К., 2004 р.) та в серії нових підручників, що почали видаватися в Україні. Цінними в перебудові мовної освіти є ті новації, що творяться й успішно реалізуються учителями-словесниками. Зміст і обсяг мовного матеріалу залежить від комунікативних потреб учнів, набору умінь, якими вони повинні володіти. Основою змісту мовного матеріалу є безперервна мовна освіта, що має концентричну структуру. Зміст шкільного курсу української мови в шкільній освіті визначається насамперед змістом і рівнем розвитку науки про мову (мова, мовлення), специфікою української мови як навчального предмета, даними психології (розвиток і вікові особливості учнів), психолінгвістики (процеси мовотворення і мовленнєвої діяльності — аудіювання, говоріння, читання, письмо), досвідом і практикою роботи вчителів. Навчання української мови передбачає підготовку цілком грамотної людини з відповідним рівнем комунікативної компетентності, що ґрунтується па системі знань про мову, її граматичну будову, людини, яка володіє словниковим запасом, нормами літературної мови і здатна вільно виражати свої думки і почуття в усній і писемній формах будь-якого стилю висловлювання. Це має бути, як уже зазначалося, мовна особистість з високим рівнем духовного та інтелектуального розвитку.
Зміст курсу рідної мови повинен формувати в учнів навички орфоепії і виразного читання, вміння правильно будувати (граматично, стилістично і правописно) ті чи інші висловлювання.
Без сумніву, знання граматики є основою, без якої неможливе формування комунікативної компетенції — мовленнєвих умінь і навичок. Основи знань, мовленнєвих умінь і навичок закладаються в молодших класах, тому актуальним залишається питання перспективності і спадкоємності між початковою та середньою ланками загальноосвітньої школи, що передбачено Державним стандартом мовної освіти.
Зміст навчання рідної мови в основній і старшій школі спрямований па те, щоб розвивати й удосконалювати сформовані раніше (у родинній і початковій школі) мовленнєві навички, на усвідомлення того, що діти сприймали спонтанно, шляхом наслідування. Відбір матеріалу для навчання в певній системі здійснюється відповідно до вимог лінгвістичної і методичної науки. Навчальний матеріал повинен відбивати зміст і структуру української мови, що відповідає принципам українського мовознавства, його історії, розвитку і сучасному стану. Орієнтиром для вивчення відібраного матеріалу таким чином служить Державний стандарт, затверджений Кабінетом Міністрів України.
Цей документ, зокрема, констатує, що "основна увага приділяється практичній і творчій складовим навчальної діяльності, ...зростає роль уміння здобувати інформацію з різних джерел, засвоювати, поповнювати та оцінювати її, застосовувати способи пізнавальної і творчої діяльності"¹. Мета освітньої галузі "Мови і літератури", зокрема мовної освіти, полягає у формуванні комунікативної компетенції, що базується на знаннях, уміннях пізнавального і творчого (креативного) типу, соціальних навичках, світоглядних переконаннях.
Стандартизована мовна освіта передбачає чотири змістової лінії — мовленнєву, мовну, соціокультурну і діяльнісну (стратегічну). Кожна з цих ліній забезпечує систему знань, умінь і навичок, що сприяють формуванню мовної особистості учня.
Мовленнєва змістова лінія спрямована на розвиток і вдосконалення умінь і навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння і письма), тобто мовленнєвих умінь і навичок.
Мовна змістова лінія забезпечує засвоєння знань про мовну систему як засіб вираження думок і почуттів людини та формування мовних умінь і навичок.
Соціокультурна змістова лінія орієнтована на засвоєння культурних і духовних цінностей свого та інших народів, а також норм, що регулюють стосунки між людьми різних вікових категорій, статей, націй і сприяють естетичному та морально-етичному вихованню особистості.
Діяльнісна змістова лінія забезпечує формування загально-навчальних умінь і навичок, опанування стратегій, що прогнозують і визначають мовленнєву діяльність, спрямованих на розв'язання навчальних завдань і життєвих проблем. Зазначені змістові лінії формують комунікативну компетенцію, що відповідно включає комунікативну мовленнєву, мовну, соціокультурну та діяльнісну (стратегічну).
Основні ідеї Державного стандарту відбито в чинних програмах з української мови² та проекті нової програми з української мови для 12-річної школи. Останнім часом з'являються й альтернативні програми.³
Протягом тривалого часу предметом вивчення рідної мови була структура мовної системи, що спричинило певний догматизм методики її навчання в школі. Звичайно, змістом мовної освіти мають бути знання з лінгвістики і насамперед з граматики. Але досконале володіння мовою і формування комунікативних умінь учнів вимагає орієнтації на мовленнєвий аспект під час викладання рідної мови. Цей процес розпочався уже давно. Ще з 60-х років програма з української мови удосконалювалася в напрямі наближення навчання мови до практичних потреб людини. Доопрацьовуючи програму, її автори щоразу враховували досягнення лінгводидак-тики та психолінгвістики, досвід учителів-словесників. Як галузь педагогічної науки, лінгводидактика може успішно розвиватися лише в тісному зв'язку з етнопедагогікою, шкільною практикою.
Зміст шкільного курсу української мови традиційно будується на основі принципів науковості, систематичності і послідовності, зв'язку теорії з практикою, доступності, проблемності, наступності (спадкоємності) і перспективності. Кожен з перелічених принципів зумовлює вибір, систематизацію навчального матеріалу, реалізацію змістових ліній програми в тісному взаємозв'язку. Так, наприклад, принцип науковості передбачає вибір достовірних відомостей про мову, що відповідають сучасному рівню лінгвістичної науки, формування в учнів лінгвістичного світогляду та ерудиції, розвиток необхідних практичних умінь і навичок на базі лінгвістичної інформації, навичок комунікативного, креативного характеру тощо.
Систематичність і послідовність вимагає розміщення навчального матеріалу в системі й логічній послідовності, дотримання системності в знаннях учнів.
Зв'язок теорії з практикою орієнтує на встановлення правильного співвідношення теорії з практикою, практичну спрямованість у навчанні мови.
Принцип доступності забезпечує відбір і структурування змісту навчального матеріалу (мовного і мовленнєвознавчого) з урахуванням вікових особливостей учнів, їхньої підготовленості, вимог розвивального навчання, дотримання правил від легкого до важчого, простого до складного.
Принцип проблемності передбачає створення проблемних ситуацій на уроці, формування і розв'язання проблем, застосування проблемних питань і завданії.
Наступність (спадкоємність) і перспективність — принципи, що лягли в основу неперервної мовної освіти в Україні. Він орієнтує на використання набутих раніше (опорних) знань і навичок під час навчання мови на всіх етапах мовної освіти, встановлення зв'язку нового матеріалу з попереднім і підготовку до сприймання окремих тем курсу, орієнтацію учнів на перспективу навчання мови в наступних етапах мовної освіти.
Зміст чинної шкільної програми з української мови, крім названих вище, спирається на функціонально-комунікативний, культурологічний, проблемно-пошуковий принципи, про що відзначається в "Пояснювальній записці".
Функціонально-комунікативний принцип вимагає розкриття функцій мовних одиниць у висловлюваннях різних типів, стилів і жанрів під час спілкування. Функції мовних одиниць осмислюються і засвоюються під час аудіювання, читання, говоріння і письма. Отже, необхідна робота з текстом, що знайшло відображення в комунікативній змістовій лінії програми.
Ознайомлення з текстами різного змісту, аналіз текстів здійснюється за культурологічним принципом. Зміст текстів має стати опорою для творення власних висловлювань, збагачень словникового запасу учнів і виховання їхнього духовного світу й моральних якостей.
Проблемно-пошуковий принцип забезпечує безпосередній саморозвиток особистості. Діяльнісна змістова лінія якраз орієнтує вчителя на формування в учнів пізнавальної потреби (інтересу), що досягається в процесі самостійної діяльності учнів, що пропонуються шкільною програмою як перелік орієнтовних усних і письмових висловлювань з урахуванням культурологічної тематики.
Аналізуючи зміст курсу української мови для шкіл нового типу (школи з поглибленим вивченням мови, гімназії, ліцеї коледжі), спостерігаємо дію й інших принципів. Так, С.Караман, розробляючи варіативні програми з української мови для гімназій, крім лінійного, застосовує спіралеподібний і модульний⁴.
Перший передбачає поступове розширення і поглиблення теоретичних відомостей і вироблення практичних умінь і навичок від класу до класу та від середніх до старших класів. Зміст шкільного курсу таким чином являє собою своєрідні спіралі, кожен наступний виток якої зорієнтований на поглиблення й удосконалення лінгвістичної інформації.
Другий забезпечується наявністю двох частин: інваріантної — обов'язкової для всіх, хто обрав цей курс, та варіантної, що має модульний характер. Кожний з модулів самостійно компонується вчителем і включає матеріал, що доповнює основну (інваріантну) частину курсу.
Рівень розвитку учнів загальноосвітніх шкіл та шкіл нового типу загалом дозволяє викладати українську мову на українознавчій, історичній, культурологічній та етнопедагогічній засадах. Не можна зводити зміст навчання мови до правил та граматичних категорій. Необхідно використовувати навчальний матеріал, пов'язаний з генезисом українського народу, розвитком його як етносу, історією його культури, освіти, науки, мистецтва. Тому до курсу української мови, що включає основні рівні мовної системи, варто вводити відомості із старослов'янської мови, історії української мови, історії України, народознавства, фольклору й етнографії. Ця інформація становитиме зміст позакласної роботи в школі. Особливої уваги в навчанні мови потребують мовленнєвознавчі поняття та система формування комунікативних умінь і навичок учнів. Удосконалювати процес навчання мови можна при систематичному формуванні пізнавальної самостійності, засвоєнні учнями загальних понять курсу, посиленні практичної спрямованості навчання. У курсі української мови діти повинні насамперед засвоїти загальні поняття, на основі яких вони легше і швидше оволодіватимуть конкретними поняттями. Найбільшу увагу слід приділити таким загальним поняттям, як: "звук (фонема)", "морфема", "слово", "словоформа", "частина мови", "словосполучення", "речення та його члени", "орфограма", "пунктограма", "мова, мовлення і спілкування", "текст", "тип, стиль і жанр мовлення". Усвідомивши їх суть, визначальні ознаки, діти вчаться розрізняти конкретні поняття. Якщо, скажімо, учень знає, що таке частина мови, орфограма, йому легше вивчати прикметник, числівник, дієслово, розпізнавати складні для написання слова. Володіючи знаннями про текст як одиницю мовлення, його структуру (способи і засоби міжфразового зв'язку в тексті), ситуацію мовлення, типи і стилі мовлення, учень буде аналізувати текст-взірець і продукувати власний. Успішне навчання української мови залежить від того, як ураховується ступінь підготовки учнів, мовні здібності, рівень розвитку мовного чуття, дару слова. Тому засвоєння змісту мовного і мовленнєвого матеріалу, комунікативна компетенція учнів залежить від диференційованого підходу до навчання. Так, щоб забезпечити оптимальну складність і водночас доступність навчального матеріалу, пропонуємо окремим групам учнів те саме за змістом завдання, але з різним ступенем конкретності, а отже, і складності:
• Прочитайте текст, випишіть числівники. Складіть таблицю розрядів числівників.
• Заповніть таблицю числівниками, що є в тексті, пригадавши, на якій основі вони діляться на розряди.

• Пригадайте, яка частина мови називається числівником, на які розряди вони діляться і чому. Заповніть таблицю числівниками з поданого тексту.
Відзначимо, що чинні підручники для загальноосвітніх шкіл передбачають систему таких завдань.
Раціональна організація навчання мови залежить від урахування розвивальпих можливостей основ науки про мову і мовлення. Засвоюючи знання, учні опановують основні мисленнєві прийоми, вчаться визначати поняття, порівнювати, конкретизувати, систематизувати мовні факти і явища, виділяти головне, аргументувати, доказувати, робити висновки й узагальнення. Завдання розвивального характеру, використані в процесі навчання української мови, забезпечать оволодіння названими прийомами і сприятимуть формуванню комунікативної, мовної та мовленнєвої компетенцій. Наприклад:
• Чи можна поставити знак рівності між словом у словосполученні і словом у реченні? Аргументуйте власні міркування.
• Подумайте і з'ясуйте, від якого головного члена речення можуть залежати означення, додатки, обставини.
• Про що свідчить наявність у слові апострофа?
• Як ви розпізнаєте дієприслівники?
• Що спільного і відмінного між простим і складним реченнями?
• Запишіть назви творів у дві колонки: зліва — ті, що називають тему висловлювання, справа — ті, що називають і відображають основну думку. Аргументуйте свої міркування.
1. Як Іван допоміг Романові. — Справжній друг. 2. Незабутня подорож. — Подорож Дніпром. 3. Перший раз на рибній ловлі. — Невдала рибна ловля. 4. Свято Великдень. — Воскресіння Христове.
• На основі спостережень над текстами схарактеризуйте стилі мовлення, визначте мовні особливості кожного з них (індивідуальні завдання подаються на картках).
Організація навчання мови передбачає посилення практичної спрямованості в її засвоєнні, що потребує органічного поєднання процесу здобуття знань і формування мовленнєвих умінь та навичок. Це здійснюється завдяки активізації пізнавальної і комунікативної діяльності учнів, використанню засобів такої діяльності — алгоритмічних таблиць, опорних таблиць, сигналів, конспектів тощо. Школярів варто орієнтувати на пояснення способів діяльності, її ефективності у процесі засвоєння знань і комунікативних актів. Велику роль в організації навчання української мови відіграє внутрішньопредметний міжрівневий зв'язок, що сприяє поглибленню знань про мову, її структуру та функції у спілкуванні. Так, вивчення будови слова здійснюється на лексико-семантичній і морфологічній основі, морфології — на синтаксичній основі, лексикології і граматики — на функціонально-стилістичній тощо. Використання знань, засвоєних у молодших класах, допомагає економити час, уникати зайвого дублювання, більше уваги приділяти засвоєнню нового матеріалу і формуванню мовленнєвих умінь та навичок.

¹Державний стандарт базової і повної середньої освіти // Дивослово. - 2004. — № 3. - С.76.
²Див.: Програми середньої загальноосвітньої школи. Рідна мова. 5-11 класи. - К.: Перун, 2004.
³І.П.Ющук. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів з рідної мови / /Дивослово. - 2003. - № 8. - 22-38.
⁴Караман С.О. Методика навчання української мови в гімназії. - К.; Ленвіт, 2000. - С.64-65.