Складні слова творяться складанням двох або більше основ: а) за допомогою сполучних голосних о або е: пароплав, місяцехід, світло-голубий, працездатний; б) без сполучних голосних: хліб-сіль, всюдихід, повсякденний, напівпровідник, пів'яблука, півлимона.
Складні слова пишуться разом або через дефіс.
1. Разом пишуться складні слова, утворені від підрядних словосполучень (у яких від одного до іншого слова можна поставити питання): будова (яка?) нова — новобудова; сніг (який?) білий — білосніжний; будує (що?) машини — машинобудівний; бетон (який?) із залізом — залізобетон; ходить (де?) всюди — всюдихід; зелений (як довго?) вічно — вічнозелений; перекоти (куди?) через поле — перекотиполе.
Так само разом пишуться і складні географічні назви, перша частина яких вказує на сторону світу: Північнокримський канал, Південнокитайське море, Західносибірська низовина. Але через дефіс пишуться: свят-вечір, дівич-вечір, буй-тур, зелен-сад. 1. Живи, дух життєдайний [дає (що?) життя], дух творчості людської. (М.Бажан.) 2. Нема такої сили, щоб нашу правоту перемогти, щоб наш огонь згасить мільйонокрилий [крил (скільки?) мільйон]! (М.Рильський.) 3. Далекосхідна [схід (який?) далекий] тайга проноситься під літаком тисячами кучерявих сопок. (О.Довженко.) 4. В середній Україні простягнувся лісостеп [степ (який?) із лісом]. (І.Цюпа.) 5. До армії я вчився в сільськогосподарському [господарство (яке?) сільське] інституті. (Григорій Тютюнник.) 2. Якщо перша частина складного прикметника — прислівник, то він може писатися й окремо. Це залежить від того, наскільки цей прислівник наголошений, наскільки він самостійний: давно-відомий і давно відомий, вищезазначений і вище зазначений. 1. Я хочу бути вічноюним, незламно-молодим. (П.Тичина.) 2. Якщо не можеш бути вічно юним, то змолоду не будь старим бодай. (Д.Павличко.) 3. «О! тут копали»,— думав він, наглянувши свіжо розкопану землю. (М.Коцюбинський.) 4. Свіжовідклепаний місяць вичахав у холодній безвісті. (Григорій Тютюнник.) 3. Через дефіс пишуться складні слова, утворені від сурядних словосполучень (у яких всі слова рівноправні, їх можна з'єднувати повторюваним сполучником і): і робітничий і селянський — робітничо-селянський; і машинний і тракторний — машинно-тракторний; і північний і східний — північно-східний; і людина і день — людино-день; і темний і зелений — темно-зелений; і ніжний і рожевий — ніжно-рожевий; і сніжний і білий — сніжно-білий.
Але разом пишуться жовтогарячий, червоногарячий, глухонімий, хитромудрий, зловорожий. 1. Праворуч стоять мовчки темно-сині[і темні і сині] Карпати в клубках срібних, сліпучо-білих [і сліпучі і білі] хмар. (О.Гончар.) 2. Над річкою схилились пишно-зелені [і пишні і зелені] сади, квіти барвисто-пахучі [і барвисті і пахучі]. (М.Рильський.) 3. Мерехтливо-червоне [і мерехтливе і червоне] сонячне коло спускається до обрію. (В.Козаченко.) 4. Далекі горби були покриті густо-синім [і густий і синій кольори] серпанком. (Вал. Шевчук.) 5. Поглянь: який то світ кипить, блакитно-синьо-срібно-сірий [і блакитний, і синій, і срібний, і сірий]! (Л.Горлач.) 6. Падали на пісок сині, зелені, жовті, червоногарячі [виняток] кружала світу. (Панас Мирний.) 4. Через дефіс пишуться складні слова, утворені повторенням тих самих, синонімічних або антонімічних слів: білий-білий, один-однісінький, рано-вранці, тишком-нишком, вряди-годи, без кінця-краю, більш-менш, видимо-невидимо, година-дві, день-два, сам-один, один-єдиний.
Але якщо повторюється те саме слово з різних відмінках, то таке сполучення пишеться окремо: кінець кінцем (називний + орудний відмінки), одним один (орудний + називний відмінки), нога в ногу, раз у раз (називний + знахідний відмінки). 1. Далеко-далеко десь мріє Дніпро. (О.Довженко.) 2. Човен був великий і старий-престарий. (О.Довженко.) 3. Ще б хоч один-однісінький раз відчути себе серед просторів океанічних (О.Гончар.) 4. Що шумить-дзвенить верхами? (П.Тичина.) 5. Іван прикинув, що роботи лишилося на годину-півтори. (Григір Тютюнник.) 6. Трудом ми все на світі робим, трудом живем, кінець кінцем [називний + орудний відмінки]! (І.Нехода.) 7. Гомоніли люди на селі, а далі один по одному [називний + місцевий відмінки] й розійшлись. (Марко Вовчок.) 5. Через дефіс пишуться такі складні слова іншомовного походження, як: блок-схема, вакуум-апарат, прем'єр-міністр, віце-президент, генерал-майор, унтер-офіцер, соціал-демократ, пап'є-маше, яхт-клуб тощо.
Але разом пишуться складні слова з такими загальновживаними початковими частинами, як авіа-, авто-, аеро-, гідро-, електро-, кіно-, мікро-, радіо-, стерео-, теле-, фото- тощо: авіабаза, аерофлот, гідромеханіка, радіоцентр, фотоелемент. 1. Дивляться — геній державний, та миттю в прем'єр-міністри. (Остап Вишня.) 2. Нарешті тролейбус зробив коло, і ось він — київський аеропорт. (В.Собко.) 3. Кривцов наказав радистові взяти радіопеленг від радіостанції "Лахтак". (М.Трублаїні.) 127. Чому в слові машинобудівний у першій частині одне н, а в слові машинно-тракторний — два нн?
128. Чому слово всесвітньовідомий (поет) пишеться разом, а слово всесвітньо-історичне (значення) — через дефіс? Трудодень разом, а людино-день через дефіс?
129. Розкриваючи дужки, запишіть у дві колонки слова: 1) які пишуться разом; 2) які пишуться через дефіс.
Ключ. У кожному слові підкресліть другу від початку букву. З цих букв прочитаємо вислів давньоримського історика Тацита.
130. Перепишіть, розкриваючи дужки і, де треба, вставляючи дефіс.
І. 1. Тихо(тихо) по землі ходить мир — щоденний, звичний (І.Жиленко.) 2. Мій синочок синьо(окий)в колисці усміхається мені. (В.Сосюра.) 3. Пильнуйте, люди добрі й щирі, не спіть, учені і женці! Чатують нас людино (звірі) з страхіттям атомним в руці. (В.Симоненко.) 4. Ніхто свого щастя (долі) не вгадає. (М.Стельмах.) 5. Страшно безсило (малим) чути себе перед мертю, але страшніше, коли ні за що вмерти! (Б.Олійник.) І ревуть паро (плави), гудуть паро (вози), і аеро (плани) прокреслюють слід. (В.Стус.) 7. Замерехтіло між двох світів щось невпізнанно (знане). (В.Стус.) 8. Не знав, не знав звіздар гостро (бородий), що в антисвіті є антизірки, що у народах є антинароди, що у століттях є антивіки. (Л.Костенко.)
ІІ. 1. Заходило сонце, мінялося барвами небо — то жовто (гарячими), то густо (червоними), то просинюватими. (Григір Тютюнник.) 2. Червоно (боким) яблуком округлим скотився день, доспілий і тяжкий. (М.Рильський.) 3. Над водою пропливало легеньке біло (сніжне) павутиння. (Ю.Збанацький.) 4. Небом котилися сірі з білим хмари, вряди (годи) вигулькувало сонце. (Вал. Шевчук.) 5. В'яже осінь ліси перевеслами бурштиново (коралово) жовтими. (Н.Забіла.) 6. Чудовий килим опалого листя осики то спалахує криваво (червоним) і малиновим кольором, то вилискує ніжно (рожевим), світло (жовтим), оранжевим. (Ю.Збанацький.) 7. Вітер жене стернею блякле перекоти (поле). (О.Гончар.) 8. Тільки рясним верхо (віттям) шептала вічно (зелена) сосна. (Леся Українка.)
ЮЩУК І. П. Практикум з правопису української мови.— 4-те вид.— К.: Освіта, 2000.— 254 с.
