Розвиток словникового складу мови характеризується постійною дією двох процесів: появою нових слів (для називання нових понять, що з'являються в житті суспільства) і виходом з ужитку слів, що позначали старі явища й реалії. Перший процес випереджає другий, через те мова лексично весь час збагачується. Збагачується вона ще й тому, що не всі слова зникають назавжди. Часом вони повертаються до активного вжитку, набувши нового значення. Наприклад, слово дружина «збройний загін князя в Київській Русі» з погляду сучасної української мови застаріле, але в значенні «об'єднання людей для виконання певних завдань» (санітарна дружина, добровільна народна дружина) вживається досить широко. Новостворені слова засвоюються мовою і набирають дедалі більшого поширення поступово. Вихід застарілих слів з мови теж відбувається не відразу. Тож у мові завжди існує активна й пасивна лексика.
Активна лексика — це слова повсякденного вжитку. Сюди належать не лише слова, якими щодня користуються всі носії мови незалежно від фаху, віку, статі (хліб, сіль, молоко, масло, яблуко, садовина, городина, морква, дорога, тролейбус, метро, повітря, дощ, вільний, рідний, читати, стояти, сьогодні, завтра, тут, там та ін.), а й ті, що вживаються в різних галузях науки, мистецтва, виробництва і зрозумілі тільки окремим верствам населення (па-де-де, сцена, кордебалет, тангенс, котангенс, синус, косинус, кут, трикутник, діагональ, медіана, перпендикуляр, лекальник, кахляр). Головна ознака активної лексики — регулярне використання її в якійсь сфері діяльності людини. Пасивну лексику становлять слова, які ще не ввійшли до активного вжитку (неологізми), і ті, що виходять з мови, поповнюючи розряд застарілих.
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.
