Антоніми (від гр. anti — проти та onyma — ім'я) — слова з протилежним значенням, що виражають несумісні поняття: радість — журба, успіх — невдача, сила — слабкість, далекий — близький, веселий — сумний, дружити — ворогувати, довшати — коротшати, ясно — темно, сонячно — хмарно, добре — погано, тут — там. Тобто поняття, в яких зміст одного заперечує зміст другого. Ці поняття належать до одного ряду явищ об'єктивної дійсності. Так, слова глибокий — мілкий показують розмір по вертикалі, солодкий — гіркий відтворюють смакові якості, далеко — близько вказують на відстань, минуле —майбутнє позначають час. Тож не можна сказати, що антоніми — це слова, що виражають протилежні значення, між якими немає жодного зв'язку. Поняття, як правило, викликає в мовця логічний антонім (парне слово). Це природна особливість людського розуму, важливий наявний у нашому розпорядженні спосіб закріплення й аналізу відчуттів. У людській свідомості абстрактні поняття закладені парами, кожне зі слів цієї пари так чи інакше викликає уявлення про друге: швидкий — повільний, краса — потворність, багатство — вбогість. Таким чином, в антонімічні стосунки вступають не всі слова, а лише ті, що об'єднані змістом на основі їх протилежності, протиставлення. Передусім це слова, що мають якісні, кількісні, часові, просторові значення: темніш — світлий, холодний — гарячий, злий — добрий, тихий — голосний, шкідливий — корисний, мало — багато, ніч — день, вечір —ранок, сьогодні — вчора, ліворуч — праворуч, газад — уперед, низько — високо, північ — південь, земля — небо. Антонімами визначаються протилежні значення дій і станів: говорити — мовчати, хвалити — гудити, любити — ненавидіти, вставати — лягати, розкошувати — бідувати, старатися — лінуватися.
Усі значення наведених антонімічних пар звуться протилежними тому, що вони взаємно виключають одне одного. Будь-яка річ, наприклад, не може бути одночасно важкою й легкою, великою й малою, далекою й близькою. Тобто слова, що мають протилежне значення, перебувають на крайніх точках ряду. Інколи між антонімами стоїть середнє, проміжне поняття — мезонім: початок — середина — кінець, минуле — сучасне — майбутнє.
Протиставляються одне одному й поняття, пов'язані з чоловічою та жіночою статтю, якщо вони знайшли вираження в іменниках чоловічого й жіночого роду: батько — мати, дочка — син, верховинець — верховинка, степовик — степовичка, киянин — киянка, учитель — учителька, діяч — діячка. Протиставляються не лише назви людей, а й назви тварин: цап — коза, качур — качка, лебідь — лебідка, ведмідь — ведмедиця (пор. ластівка, горобець, білка). Не входять в антонімічні стосунки слова з конкретним значенням, оскільки вони називають такі поняття, які не мають прямих відповідників, співвідносних за протилежністю: бандура, стіл, піч, трактор, дерев'яний, алюмінієвий, фабричний і под.
За своєю структурою антоніми неоднорідні. Вони бувають різнокореневі та однокореневі, причому різнокореневих набагато більше. Крім перелічених прикладів, можна навести ще: ніжний — грубий, бадьорий — стомлений, сміливець — боягуз, зустріч — розлука, тепер — колись. Такі антоніми називаються власне лексичними. Серед них частіше спостерігаються прикметники (антонімія особливо властива словам, що позначають якість), потім іменники, дієслова та інші частини мови. Другий розряд антонімів — однокореневі: правда — неправда, воля — неволя, друг — недруг, надія — безнадія, безпека — небезпека, спокійний — неспокійний, можливий — неможливий, корисливий — безкорисливий. Такі антоніми називаються лексико-граматичними. Протилежність у них зумовлена приєднанням антонімічних префіксів:зачинити — відчинити, внести — винести, ввійти — вийти, хоч бувають і такі конструкції, як надія — безнадія. Однокореневі антоніми трапляються серед усіх лексико-граматичних розрядів слів, але особливо активні вони в дієсловах, оскільки ця частина мови відзначається ряснотою префіксальних утворень. Крім наведених прикладів, можна подати ще такі: недорости (-брати, -дати, -солити, -вчитися) — «неповнота, недостатність чогось» — перерости (-брати, -дати, -солити, -вчитися) — «надмір, надлишковість чогось». Однокореневі антоніми часто утворюються за допомогою іншомовних префіксів а- (без-, не-), анти- (проти-), де-, дез-(від-,роз-), дис- (не-), контр-(проти-), ре- (поновлення, повернення назад): логічний — алогічний, санітарний — антисанітарний, мобілізація — демобілізація, інформація — дезінформація, гармонія — дисгармонія, розвідка — контррозвідка, мілітаризація — ремілітаризація.
З-поміж однокореневих антонімів виділяються слова, що виражають семантику протилежності стримано, м'яко (так звані антоніми-евфемізми): поганий — непоганий, малий — чималий (пор. поганий — гарний, малий — великий). Як правило, антонімічні пари належать до однієї частини мови. З цього правила є нечисленні винятки: свій — чужий, перший — останній. Це пояснюється здатністю однієї частини мови вживатися в значенні іншої. Одним із компонентів антонімічної пари може бути фразеологічний зворот: уночі — серед білого дня, вечоріти — благословлятися на світ, працювати — байдики бити, далеко — палицею кинути, темно — хоч голки збирай. Важливою рисою антонімії є те, що багатозначні слова можуть мати не один антонім, а кілька (до кожного із значень чи до частини їх). Напр.: солодкий у значенні «властивий медові, цукрові; такий, що викликає приємні відчуття, дає радість, насолоду» має антонім гіркий (солодке (гірке) яблуко; солодкі (гіркі) думи, почуття); у значенні «спокійний, безтурботний» антонімічним відповідником виступає тривожний (солодкий сон — тривожний сон). Порівняймо ще низку словосполучень, у кожному з яких антонімом до слова свіжий є відмінна лексема: свіжий хліб — черствий хліб, свіжий огірок — солоний огірок, свіжий букет — зів'ялий букет, свіжа метафора — стерта метафора, свіжий вигляд — утомлений вигляд.
Антонімам притаманна спільність сполучуваності, тобто здатності поєднуватися з тими самими словами в процесі висловлення думки. Так, слова талановитий і бездарний сполучаються з лексемами твір, учень, людина, гра, слово, але не сполучаються зі словами будинок, дим, вода, дерево; слово активний поєднується зі словами учасник, натура, знання, словниковий запас так само, як і його антонімічний відповідник пасивний, водночас вони обидва не сполучаються зі словами стілець, зупинка, надвечір'я. Отже, спостерігається тісний зв'язок антонімії та багатозначності. Проте не завжди всі значення полісемічного слова мають антонімічні відповідники. Наприклад, день має чотири основні значення: «частина доби від світання до смеркання», «проміжок часу в 24 години, доба»; «число місяця, присвячене якійсь події»; «час, пора, період». Але як антонім це слово виступає тільки в першому значенні: день — ніч. Тут діють внутрішні закономірності лексичної системи, характер позначуваного словом поняття. Уже згадувалося, що іменники з чітко закріпленим конкретним значенням не мають антонімів (кава, чай, вода, стіна, димар, одвірок, клямка). Не існує антонімів у числівників, у більшості займенників. Тобто антонімів не мають слова, в значенні яких відсутній прямий зв'язок, пряме співвіднесення з поняттям про предмет, відсутні оцінно-якісні ознаки.
Антонімія, як і синонімія, — явище синхронне. Зміна в значенні слова може призвести до втрати антонімічних стосунків. Розвиток нових значень породжує нові антонімічні зв'язки між словами: знатний — «належний до шляхетного роду, вельможний» — простий, бідний і знатний — «відомий великими заслугами в якійсь галузі» — маловідомий, недосвідчений. Регулярне протиставлення антонімів один одному спричинює те, що кожен з них викликає в нашій свідомості уявлення про свою протилежність: високий — низький, тонкий — товстий, радість — журба, життя — смерть, загубити — знайти. Це антоніми мови, тобто загальномовні, постійні; слова, антонімічні стосунки яких зрозумілі поза будь-яким контекстом. Такі антоніми існують у лексико-семантичній системі мови незалежно. Вони зафіксовані в усіх словниках української мови і регулярно відтворюються в подібних або однакових умовах.
Поряд із загальномовними антонімами в антонімічні стосунки в певній ситуації можуть вступати слова, які в звичайному вживанні не мають протилежних значень. Протиставленість значень у таких слів створюється лише в індивідуальному використанні, тобто в спеціальному контексті. Це антоніми мовлення, або контекстуальні, тобто слова, що набувають антонімічних стосунків тільки в певному контексті. Контекстуальні антоніми тісно пов'язані з ознаками, властивими поняттям, вираженим загальномовними антонімами. Так, в уривку з вірша В. Симоненка «Безпорадні агонії злості, Злість гармонії не порве! Сонце ходить до нас не в гості — Сонце з нами живе!» контекстуальні антоніми злість і сонце передають протилежні якості, оскільки сонце тут переносно вжито в значенні «добрість, лагідність».
У мовленні можуть протиставлятися будь-які слова, навіть синоніми. Особливо, коли одна назва предмета чи явища емоційно чи експресивно нейтральна, а друга містить у собі виразну оцінку, має позитивне чи негативне забарвлення: кінь — шкапа, будинок — халупа, палац — хата.
...У кругосвітній похорон пішли Щоб зупинитись на горі Чернечій. Йшла вперше Україна по дорозі У глибину епох і вічних злетів — Йшла за труною сина і пророка. За нею по безсмертному шляху Ішли хохли, русини, малороси, Щоб зватись українцями віднині (І. Драч).
Уживання антонімів робить мовлення виразнішим і значеннєво багатшим. Слова-антоніми сприяють увиразненню, чіткішому окресленню висловлюваної думки. На антонімії будується така мовна фігура, як епітет-оксиморон (оксюморон) — поєднання протилежних за змістом понять, що спільно дають нове поняття. Епітети-оксиморони часто трапляються в назвах творів, у газетних заголовках: «Без надії сподіваюсь», «Промовисте мовчання», «Пекучий холод». Одним із виявів стилістичного використання антонімів є вживання одного з них замість іншого. Такий спосіб особливо характерний для газетно-публіцистичного стилю: «Бюро поганих [замість добрих] послуг», «Клуб губителів [замість контекстуального антоніма любителів] природи», «Олімпійський неспокій» і под.
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.
