Звуки [п], [б], [м]. Утворюються зімкненням нижньої губи з верхньою. Під час артикуляції [п] й [б] м'яке піднебіння підняте й не пропускає повітря в носову порожнину. Голосові зв'язки при творенні [п] не напружені й не дрижать. При творенні [м] м'яке піднебіння опускається й відкриває прохід до носової порожнини, тому цей звук має носове забарвлення. Уклад язика при творенні цих звуків залежить від наступного голосного чи приголосного.
Звуки [п’], [б’], [м’]. Ступінь пом'якшення цих звуків незначний. Артикуляція така сама, як і для твердих звуків, за винятком положення куточків губ, які більш розтягнені, ніж під час вимови [п], [б], [м].
Звук [в]. Поширений в українській літературній вимові звук, що утворюється зближенням нижньої губи з верхніми зубами, між якими утворюється щілина, через котру й виходить струмінь повітря. Така артикуляція буває перед [и], [і] та [е], іноді перед [а] (напр.: вир, верх, вал, віл). Перед лабіалізованими [о] та [у] губно-зубна вимова цього звука українській літературній вимові не властива і трапляється рідко.
Звук [ў]. Дуже поширений в українській літературній вимові звук, що утворюється зближенням нижньої губи з верхньою, між якими залишається вузенька щілина для проходження струменя повітря. Губно-губна вимова цього звука характерна для всіх позицій, у яких він може стояти. При артикуляції цього звука, як і звука [в], тон переважає над шумом, тобто звук [ў] сонорний, тому він не може переходити у звук [ф] у кінці складу чи слова, на відміну від російського [в].
Звук [ф]. Утворюється, як і [в], при зближенні нижньої губи з верхніми зубами, при цьому щілина виникає між різцями і нижньою губою. Голосові зв'язки перебувають у ненапруженому стані.
Звуки [в’], [ф’]. Ступінь пом'якшення незначний. Артикуляція така сама, як для твердих звуків, за винятком положення куточків губ, які більш розтягнені.
Звуки [т], [д]. Виникають унаслідок зімкнення, що утворюється між кінчиком та передньою частиною спинки язика і верхніми зубами та альвеолами. Тильна частина кінчика язика при цьому щільно притискається до нижніх зубів. Голосові зв'язки під час артикуляції [д] вібрують.
Звук [н]. Артикуляція подібна до артикуляції звуків [т], [д]. Але звук [н] має носове забарвлення і є сонорним, тобто при вимові його голос переважає над шумом.
Звуки[т’], [д’], [н’]. М'які звуки в літературній вимові мають дві артикуляції: апікально-альвеолярну, коли кінчик язика підіймається вгору і разом із передньою спинкою утворює зімкнення за зубами на альвеолах, середня спинка язика підіймається вгору, намагаючись зайняти положення, характерне для [і]; дорсально-альвеолярну, яка характеризується тим, що кінчик язика лежить біля нижніх зубів, а передня частина язикової спинки утворює зімкнення з альвеолами.
Звуки [с], [з]. Передня спинка язика утворює жолобок, причому кінчик язика впирається в нижні різці, а спинка торкається іклів та різців. По жолобку скеровується повітряний струмінь, від якого виникає характерний свистячий шум. Голосові зв'язки під час артикуляції [з] дрижать.
Звуки [с’], [з’]. Артикулюються подібно до відповідних твердих із тією лише різницею, що при творенні м'яких середня спинка язика підіймається до твердого піднебіння.
Звуки [ц], [͡дз]. Маємо не поєднання двох звуків [т], [с] і [д], [з], а нерозривне злиття цих звуків. При вимові першого компонента [т] або [д] утворюється зімкнення, яке не закінчується вибухом, а плавно, без паузи переходить у щілинний елемент типу [с] або [з]. Звуки [ц’], [͡дз´]. Артикулюються подібно до твердих звуків. Середня спинка язика підіймається до твердого піднебіння.
Звуки [ш], [ж]. Кінчик язика відтягається назад у порівнянні з артикуляцією [с], [з]. На язиковій спинці утворюється ширший канал, ніж при вимові [с], [з]. Губи при артикуляції цих звуків висуваються наперед. Голосові зв'язки вібрують під час вимови [ж].
Звуки [ш’], [ж’]. Артикуляція така сама, як і для твердих звуків, за винятком положення середньої спинки язика, піднімається до твердого піднебіння. Ступінь пом'якшення цих звуків незначний. Звуки [ч], [͡дж]. Маємо не поєднання, а злиття артикуляцій звуків [т] і [ш], [д] і [ж]. Зімкнення типу [т], [д] плавно переходить у щілинний елемент типу [ш], [ж]. Елемент зімкнення має місце не на зубах і початку альвеол, а значно вище, на твердому піднебінні, там, де утворюються [ш] і [ж]. Голосові зв'язки вібрують під час вимови звука [͡дж]. Звуки [ч’], [͡дж’]. Як і всі напівм'які, творяться через підняття середньої спинки язика до твердого піднебіння. Ці звуки бувають тільки пом'якшеними.
Звук [р]. Артикулюється кінчиком язика, який загинається назад, до твердого піднебіння і торкається його краєм, вібруючи.
Звук [р’]. Твориться через підняття середньої спинки язика до твердого піднебіння.
Звук [й]. Середня спинка язика підіймається до твердого піднебіння, між ними утворюється щілина. Кінчик язика знаходиться біля нижніх зубів.
Звук [л]. Кінчик язика утворює зімкнення на зубах та на початку альвеол. Спинка язика в передньо-середній частині ложкоподібно ввігнута вниз. Можлива інша артикуляція: кінчик язика загинається вгору й утворює зімкнення на альвеолах або навіть за ними, задня спинка язика опускається вниз.
Звук [л´]. Кінчик язика утворює зімкнення на альвеолах, середня спинка язика підіймається до твердого піднебіння. Кінчик язика може бути пасивним, опущеним униз.
Звук [к]. Задня спинка язика підіймається до м'якого піднебіння і на рівні останніх кутніх зубів утворює з ним зімкнення. Кінчик язика тримається за нижніми зубами.
Звук [к’]. Артикулюється, як і твердий звук, але з підняттям середньої спинки язика.
Звук [х]. Задня спинка язика підіймається до м'якого піднебіння і утворює широку щілину за останніми кутніми зубами. Кінчик язика тримається за нижніми зубами.
Звук [х’]. Артикулюється, як і твердий звук, але середня спинка язика підіймається догори.
Звук [ґ]. Артикулюється так само, як звук [к], але зімкнення відбувається на рівні останніх кутніх зубів, майже там, де й при артикуляції звука [к] перед [а], наприклад, у слові кава. Під час артикуляції [ґ] голосові зв'язки працюють.
Звук [г]. Кінчик язика тримається біля нижніх зубів під час артикуляції ізольованого звука. Положення ж язика визначається наступним звуком. Губи трохи розтягнуті. Відбувається зближення задньої стінки фаринкса й кореня язика. Голосові зв'язки вібрують, струмінь повітря швидко й різко проходить через глотку.
Звук [г’]. Артикулюється так само, як і твердий звук, але середня спинка язика підіймається догори.
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. -
