Підмет — головний член двоскладного речення, який означає предмет, котрому в реченні приписується дія чи стан, названі присудком. Відповідає на питання хто? що?
Поняття предмет у даному визначенні слід розуміти максимально широко. Це може бути й абстрактне поняття — Радість охопила його, і опредмечена ознака — Нове — це добре забуте старе, і узагальнена дія, виражена інфінітивом — Життя прожити — не поле перейти.
За своєю структурою підмет може бути простим (вираженим одним словом) і складеним (тобто вираженим кількома словами).
ПРОСТИЙ ПІДМЕТ
Спеціалізованою формою для вираження підмета в українській мові є називний відмінок іменника та іменникових займенників: «Доктор Рудольф боязко зиркає в зелені чекаючі очі.— Я... нічого не думав» (В. Винниченко).
У ролі підмета може виступати й будь-яка інша частина мови, але за умови, що вона субстантивована (найчастіше це бувають прикметники й дієприкметники): «Коли б усі одурені прозріли, коли б усі убиті ожили...» (В. Симоненко); «Слава! Слава! докотилось і лягло до ніг» (П. Тичина).
Про субстантивованість таких підметів свідчить те, що вони можуть мати при собі означення: «Незмовкаюче серед темряви «ура» підіймалося дедалі вище, охоплюючи вершини» (О. Гончар).
Підмет може виражатися також інфінітивом, що означає узагальнену дію: «З вовками жити — по-вовчому вити» (нар. творчість); «Пане Попель, розмовляти з вами — велика приємність» (Ю.Андрухович); «Повертатися йому зовсім не кортіло, але залишатися без шкіри — не вабило теж» (В.Стус).
Певні труднощі викликає розрізнення двоскладних речень з інфінітивом-підметом і предикативним прислівником-присудком та односкладних безособових, у яких головним членом виступає прислівник із залежним від нього інфінітивом: Співати — завжди приємно. Нам завжди приємно співати.
У першому випадку інфінітив-підмет стоїть у препозиції, й від прислівника-присудка його відділяє чітка інтонаційна пауза — отже, це двоскладне речення. У другому випадку інфінітив стоїть у постпозиції, а інтонаційна пауза неможлива — це безособове речення.
СКЛАДЕНИЙ ПІДМЕТ
Складений підмет побудований із кількох слів, що в реченні виступають як синтаксично неподільна єдність.
Виділяються такі типи складених підметів: 1. Підмет-словосполучення, що означає кількість, міру, сукупність предметів. Це може бути: а) сполучення кількісного числівника або іменника, що має числове значення, з іменником: «П'ять чоловік їхати відмовились» (газ.); «Мільярди вір зариті у чорнозем, мільярди щасть розвіяні у прах» (В.Симоненко); б) сполучення неозначено-кількісного числівника (багато, маю, чимало, трохи, сила, море, гора, кілька і т. д.) з іменником: «Є ще ціла низка конкретних питань, які ставились депутатами і ретельне вивчення котрих ще триває» (газ.); «"Крові багато витекло", — насилу вимовив Остап» (М. Коцюбинський); «І чима- ло води з того часу збігло» (газ.); в) сполучення іменника, що означає сукупність (група, зграя, табун, череда, загін і т. ін.) із іменником: «Табуни коней, череди скоту, отари овець оголошують своїм гуком вільне повітря степів» (Панас Мирний); «...І раптом із-за стіни обгорілого корівника вискочила група німецьких солдатів» (О. Гончар).
2. Складений підмет зі значенням спільності. Він має таку конструкцію: іменник (займенник) у називному відмінку + прийменник із + іменник (займенник) в орудному відмінку: «Але ми з тобою... ми не вічні, ми з тобою просто — ти і я» (В.Симоненко); «Мати з Нимидорою порались у хаті, готували вечерю»(І. Нечуй-Левицький).
При такому підметі присудок стоїть у формі множини, оскільки підмет виступає як єдине синтаксичне ціле.
Якшо ж присудок має форму однини, то іменник в орудному відмінку слід трактувати як додаток. Порівняймо: Микола з Петром розмовляли до ранку і Микола з Петром розмовляв до ранку.
3. Складений підмет зі значенням вибірковості, йому властива така конструкція: займенник (числівник) + прийменник із + іменник (займенник) у родовому відмінку: двоє з нас, хтось із хлопців, деякі з солдатів і т. ін. Напр.: «Один із санітарів звернув увагу свого товариша на стіну біля вікна: "Дивись, Каширін, щось нашкрябано"...» (О. Гончар); «Ігорку, — спитав Мартофляк, — як ти гадаєш, хто з них більше нежилець на цьому світі» (Ю.Андрухович).
4. Складений підмет, виражений фразеологічним словосполученням або цитатою: «Чи не опиняється третя влада під п'ятою у п'ятої» (газ.); «І "Ніч яка, господи, ясная, зоряна", і "Ой видно село", і "Їхав стрілець на війноньку" мають своїх відомих на ім'я — не всім, звичайно, — авторів» (М. Рильський).
Єдиним підметом є також прізвище, ім'я та по батькові людини: «Нарешті Махтей Федотович...розтлумачив дідові, що од нього треба» (Остап Вишня).
ПРИСУДОК
Присудок — головний член двоскладного речення, що означає дію, стан або ознаку, котра приписується в реченні підметові. Відповідає на питання що робить підмет? яким він є (був, буде)? ким (чим) він є (був, буде)?
Дія, стан, ознака приписуються підметові обов'язково в часі. За своєю структурою присудок може бути простим, складеним та складним.
ПРОСТИЙ ПРИСУДОК
Спеціалізованою формою вираження простого присудка є особова форма дієслова.
Дієслово-присудок передає граматичні значення часу, способу, виду, особи, числа. Спосіб, вид і час орієнтуються безпосередньо на описувану в реченні дійсність, особа й число — узгоджуються з підметом: Я йду. Ти ходитимеш. Вони бпішли. Іди вже ти додому.
В українській мові існують різновиди простого присудка, в яких порушено узгодженість із значенням особи й числа підмета, неадекватно передано значення способу. Такі присудки експресивно забарвлені, несуть у собі додаткові семантичні відтінки. Завдяки цьому вони здатні оживити текст, посилити його динамічність. Такий неузгоджений присудок може виражатися: 1. Інфінітивом (означає початок дії): «Я їй розказувати, а вона сміятись та радіти, та підкрикувати: "еге! еге!» (Марко Вовчок). 2. Наказовим способом (означає несподівану дію): «А він і розкажи все матері» (газ.). 3. Усіченим дієсловом, яке за своїм значенням наближається до вигуку (означає різку одноразову дію): «Вірите, сокира в мене в руках сама собі тільки — стриб! стриб! стриб!» (Остап Вишня).
Простий присудок може бути ускладненим, що має такі моделі:
А він ходить-ходить. А він дивиться не надивиться. Ходити ходить, та нічого не робить. Тягнуть-потягнуть — витягнуть не можуть. Сідай покуримо. Зараз піду гляну, що там коїться. А він візьми й прийди. А він узяв та й прийшов. І тут він давай кричати. А він підскочив і ну кричати.
Ускладнений простий присудок може виражатися також фразеологізмом, оскільки фразеологізм у семантичному плані є еквівалентом слова: «Це вже ви передали куті меду» (Марко Вовчок); «Чого ти, — каже, — Карпе, устромив свої очі у вікно?» (Панас Мирний).
СКЛАДЕНИЙ ПРИСУДОК
Складений присудок має чітко визначену структуру й складається з двох компонентів: 1) допоміжного дієслова-зв'язки, 2) імені або інфінітива: Він буде військовим. Він почав читати.
Відповідно до природи другого компонента розрізняють складений іменний та складений дієслівний присудки.
У складених присудках допоміжні дієслова є неповнозначними, але передають усі властиві присудку граматичні значення: спосіб, час, особу. Ім'я або інфінітив зосереджує в собі лексичне значення присудка.
СКЛАДЕНИЙ ІМЕННИЙ ПРИСУДОК
Складений іменний присудок складається з дієслова-зв'язки та імені (тобто іменника, займенника, числівника, прикметника/ дієприкметника). Існують такі різновиди дієслова-зв'язки: 1) неповнозначна зв'язка, 2) напівповнозначна, 3) повнозначна.
1. Неповнозначною зв'язкою можуть бути такі дієслова: бути, являти собою, становити. Вони позбавлені конкретної лексичної семантики й передають лише граматичні значення присудка: «Місто являло собою жахливі руїни» (газ.); «Він рицар був високої мети, Він ворог був лукавства і облуди» (М. Рильський); «Тютюн був високий і густий-прегустий» (О. Довженко).
Дієслово бути є найбільш уживаною зв'язкою. Являти собою й становити — більш характерні для книжних стилів.
В українській мові зв'язка бути в теперішньому часі (є), як правило, опускається: «Прекрасна панна Зося — дочка підстарости Курчинського із Очеретного» (І. Карпенко-Карий); «Алея — довга і порожня, старанно вгорнута у ніч» (В. Стус).
Якщо дієслово є опущено, роль зв'язки можуть брати на себе вказівні частки це, ось, от, то: «Молодість — тонайкраща пора в житті» (газ.); «Вона — це гармонійний спів, дух злагоди і миру» (М.Рильський).
Зв'язка є (єсть) рідше опускається в книжних стилях, особливо при урочистому мовленні: «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була» (П. Тичина).
2. Напівповнозначними зв'язками може бути обмежена кількість дієслів. Вони означають виявлення, настання, зміну, збереження ознаки: виявлятися, зватися, складати, вважатися, знаменувати, утворювати, здаватися, доводитися, ставати, робитися, перетворюватися, опинятися, залишатися: «І зробився я знову незримий» (Т. Шевченко); «Як був дурним, так дурним і залишився; Їм усе здавалося одноманітним там, де Олексу чарувала різноманітність» (Г. Хоткевич); «Вона зветься по-грецьки, ефенді ...зветься Анастасія» (П. Загребельний); «Мірошник той Хомою звався» (Л. Глібов).
3. Повнозначними дієсловами-зв'язками, як правило, можуть бути дієслова, що означають рух (іти, піти, повернутися), перебування у певній позиції (стояти, лежати, сидіти), діяльність (працювати, служити, робити), а також народитися, жити, вмерти. Ці дієслова в реченні повністю зберігають своє лексичне значення й виступають як повноцінний присудок, але в той же час вони здатні приєднувати до себе прикметник чи іменник: «Додому Степан повернувся зовсім хворим» (газ.); «Смутна і невесела сиділа на призьбі біля своєї хати панночка Йосипівна Олена...» (Г. Квітка-Основ'яненко).
З'єднувати підмет з іменною частиною присудка можуть також порівняльні сполучники як, наче, ніби, мов, немов та ін.: «А дівчина в неї була як квітка» (Марко Вовчок); «Весна, весна. Сади мов п'яні» (В. Сосюра).
ІМЕННА ЧАСТИНА СКЛАДЕНОГО ІМЕННОГО ПРИСУДКА
Іменна частина може виражатися всіма частинами мови, що належать до імен: іменником (Його дід був військовим), прикметником (дієприкметником) (Дерево було незвичайним; Армія була повністю розбита), числівником (Двічі по три буде шість; Це були п'ятеро наших друзів), займенником (Усе це не те; Він не такий), а також і фразеологізмом (Микола у нас — сам п'ю, сам гуляю, Цей чоловік — ні риба, ні м'ясо).
Іменник у присудку зі зв'язкою бути може стояти як у називному, так і в орудному відмінку: «Еней був парубок моторний» (І.Котляревський); «Микола був веселим парубком» (газ.). У розмовному стилі трапляється комбінація називного й орудного відмінків того самого слова в ролі іменної частини присудка: Василь був козак козаком.
Прикметник у складі присудка зі зв'язкою бути, як і іменник, може стояти і в називному, і в орудному відмінку. Проте, на відміну від іменника, називний тут уживається набагато частіше: Я був молодий (молодим); Книжка була цікава (цікавою).
Крім орудного й називного відмінків, іменник у присудку може мати й інші форми: 1) родового відмінка, який виражає якісну оцінку (Вона була високого зросту, Я чесного роду), належність (Піджак виявився Івана Івановича); 2) різноманітні сполучення непрямих відмінків із прийменниками (Я став у них за старшого; Він був з розбитою губою; Ящик був із заліза; Брат був зовсім без грошей; Усі ми з села; Кордон на замку).
ПРИСУДКИ, ЩО МАЮТЬ ОДНОТИПНУ СТРУКТУРУ
ЗІ СКЛАДЕНИМ ІМЕННИМ ПРИСУДКОМ
Крім імен, утворювати складений присудок зі зв'язкою бути можуть: 1) прислівники: «Кохати — це прекрасно» (газ.); «Гуляти було холодно, йти додому — рано» (газ.); «Щодня, щомиті полкнапоготові» (Л. Костенко); «Дивитися на світло стало боляче; Кажуть, бенкет був незгірш, ніж у будь-кого» (В. Діброва); 2) інфінітив: «Жити — боротись» (нар. творчість); «Бути людиною — дертись по вертикальній стіні. Сизифова робота» (В. Стус).
СКЛАДЕНИЙ ДІЄСЛІВНИЙ ПРИСУДОК
Складений дієслівний присудок складається з допоміжного особового дієслова та інфінітива: Я хочу співати, Я починаю діяти.
Допоміжне дієслово передає граматичні значення — способу, часу, особи, числа, а інфінітив називає конкретну дію.
Роль допоміжного дієслова може виконувати й предикативний прикметник, що своїм лексичним значенням близький до модальних дієслів — радий, охочий, здатен, повинен, готовий, згоден, а також деякі іменники — майстер, мастак: Він майстер брехати; Олена була готова їхати; Я радий вам допомогти.
Як дієслово-зв'язка може виступати і фразеологізм: «Він узяв собі за правило тренуватися щодня» (газ.); «Стара мати вже не мала сили кроку перейти» (Марко Вовчок).
Фразеологізм може займати й позицію інфінітива: Хлопець звик бити байдики.
Увага! Не кожне сполучення особового дієслова з інфінітивом є складеним дієслівним присудком. Не становлять єдиного присудка сполучення з інфінітивом особових дієслів, що означають рух: Я пішов купатись. Особове дієслово тут не є допоміжним, воно виступає як повнозначний простий присудок, інфінітив же займає позицію обставини мети: Я пішов купатись — Я пішов, щоб купатись.
Не є єдиним присудком також сполучення інфінітива з дієсловами мовлення, спонукання: Я попросив його прийти; Ти примусиш його працювати.
Інфінітив тут означає дію, яку виконує не суб'єкт, позначений підметом, а той, на кого спрямоване його волевиявлення, інфінітив виступає в таких випадках у ролі додатка.
СКЛАДНИЙ ПРИСУДОК
Складний присудок являє собою комбінацію різних типів складених присудків. Він може мати таку структуру: 1) складений дієслівний + складений іменний: Душа у тебе має бути крицею (газ.) (має бути + буде крицею); 2) складений дієслівний + складений дієслівний: Я вже давно хотів кинути палити, але бракувало сили волі (газ.) (хотів кинути + кинув палити).
Комбінації присудків можуть бути і більш складними: Я був щасливий почати хотіти стати актором.
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.
