Іменник — це повнозначна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка. Під предметністю розуміється досить широке поняття. У граматиці предметність об'єднує назви істот, речей, явищ природи, абстрактні слова — назви властивостей, дій, станів, що за семантикою повинні належати до інших частин мови. Але в іменника ознаки, дії, стан опредмечені: зелень, сивина, біг, змагання, розташування, сидіння, біль, гіркота, смак.
Опредмечування — один із найчастіше вживаних засобів абстрагування: людина відділяє від предмета або явища його окрему ознаку й позначає її іменником (чорний — чорнота, мужній — мужність, їздити — їзда, веселий — весілля, стояти — стоянка, зупинити — зупинка). Це допомагає розуміти іменник як щось самостійне. Абстрагування пов'язане з субстантивацією понять, а та, в свою чергу, ґрунтується на предметності іменника. Опредмечування понять, а отже, й предметність іменника мають виняткове значення для пізнання людиною об'єктивної дійсності.
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.