Означенням називається другорядний член речення, що вказує на ознаку (якісну, кількісну, відносну) предмета й відповідає на питання який? чий? котрий?, а також скількох? скільком? скількома? на скількох?
Як другорядний член, означення може приєднуватися до іменника й до будь-якої субстантивованої частини мови: «Візьми моє маленькегнівне я» (В. Симоненко); «Вода прибувала з великою люттю» (О.Довженко).
Означення поділяються на узгоджені й неузгоджені.
УЗГОДЖЕНІ ОЗНАЧЕННЯ
Такі означення узгоджуються з означуваним словом у роді, числі й відмінку. Вони виражаються: 1) прикметником: «Рука принцеси Елізи потискає гарячі, тверді, залізні пальці» (В.Винниченко);
Увага! Не є означеннями прикметники, що входять до лексикалізованих словосполучень: морська свинка, біле вино, Чорне море. Такі словосполучення виступають як єдиний член речення.
2) дієприкметником : «В дзеркалі видно обхоплену руками, сперту як в одчаї, придавлену мукою голову доктора Рудольфа» (В.Винниченко);
3) займенником, співвідносним із прикметником: «Пригадав свою просту героїчну молодість» (О. Довженко);
4) порядковим числівником: Скоро народилась і третя дитина;
5) кількісним числівником у непрямих відмінках (крім знахідного, що за формою збігається з називним): «Недавно я зустрів трьох старих друзів» (газ.).
НЕУЗГОДЖЕНІ ОЗНАЧЕННЯ
Неузгоджені означення приєднуються до означуваного іменника зв'язком керування (книга батька) або прилягання (прохання заспокоїтися). Функція їх як означень у реченні визначається тільки за змістовими відношеннями.
Неузгоджені означення виражаються: іменником у непрямому відмінку з прийменником чи без нього, прислівником, дієприслівником, інфінітивом, присвійними займенниками його, її.
Означення, виражені іменником у родовому відмінку без прийменника, означають належність у розширеному розумінні цього слова. До такого означення можна поставити запитання чий? Напр.: капелюх батька, рука друга, народ України, місто щастя, слава нації, прибуття делегації, шлях пізнання.
Означенням буває також родовий відмінок іменника із залежним від нього прикметником. Таке сполучення виступає як єдиний член речення і характеризує означуваний предмет стосовно віку, розміру, кольору, інших якісних ознак: чоловік років п'ятдесяти; хлопець високого зросту; людина великої душі й щирого серця, чоботи чорного кольору.В таких значеннях іменник не може виступати без прикметника, оскільки саме прикметник містить основну інформацію.
Безприйменникове іменникове означення може стояти і в орудному відмінку. Воно дає якісну характеристику означуваного предмета через порівняння з предметом, названим означенням: борода клином, брови дугою, голова редькою вгору. Вживання таких означень в українській мові обмежене.
Означення, виражені іменником із прийменником, дають означуваному предметові найрізноманітніші якісні характеристики — за матеріалом, наявністю/відсутністю якоїсь риси чи деталі, за походженням, належністю, місцем, часом, кількістю і т. д. Означенн я такого типу, як правило, поєднують у собі елементи значення додатка чи обставини, але до них можна поставити запитання який? Напр.: тітка з Києва, люди з заводу, дорога на південь, бутерброд із сиром, прикраси з золота, група з двадцяти осіб, робота до ночі, свобода без меж, банка з-під варення, таблетки від застуди, набір для креслення, горілка з перцем, дівчинка в новій сукенці, бій під Крутами. Часто таке іменникове означення можна трансформувати в прикметникове морфологізоване означення: дядько з Одеси — одеський дядько, траса на Львів — львівська траса, хлопець із чорним волоссям — чорноволосий хлопець, монета зі срібла — срібна монета. Це ще раз свідчить про атрибутивну сутність іменникових конструкцій.
Атрибутивність іменникових конструкцій великою мірою залежить також від позиції в реченні. Якщо прийменниково-іменникове сполучення стоїть безпосередньо після іменника, то воно тяжіє до нього й виступає як його означення: Дядько з Одеси приїхав у гості. Якщо ж сполучення з Одеси дистанціювати від іменника, воно переорієнтує свої синтаксичні зв'язки на дієслово і виконуватиме функцію обставини: Дядько приїхав у гості з Одеси.
Неузгоджене означення може виражатися присвійними незмінними займенниками його, її, наприклад: Це його машина; Це її машина. Таке означення залишається неузгодженим навіть якщо і означуваний іменник стоїть у родовому відмінку: Його машини на місці не було — збіг граматичних форм тут випадковий (його машина, його машини і т. д.).
Прислівникові означення можуть виникати й у результаті еліпсису: котлета по-київськи (котлета, приготовлена по-київськи), кава по-віденськи, місто вночі.
Інфінітив також може бути означенням, якшо він приєднується до іменника. Як правило, це віддієслівні іменники або іменники з абстрактним значенням, яке передбачає можливість певного процесу: прохання читати, наказ стріляти, талант малювати, здатність розуміти.
У ролі неузгоджених означень можуть виступати й фразеологізми: Майстер на всі руки.
ПРИКЛАДКА
Прикладка — різновид означення, що виражається іменником, узгодженим з означуваним іменником у відмінку й числі.
Прикладка одночасно означає, характеризує й дає іншу, паралельну назву означуваному: До кімнати зайшла дівчина-санітарка.
Прикладка може стосуватися іменника, займенника, а також інших субстантивованих частин мови.
Прикладки бувають непоширені, тобто виражені одним словом, і поширені, тобто виражені кількома словами: Я передплачую газету-рекламу; Я передплачую газету «Голос України».
Якщо прикладка виражена іменником на зразок чоловік, людина, штука, річ і т. ін., то в її складі обов'язково мають бути пояснювальні слова, котрі, власне, й несуть конкретну інформацію: «На роль вибрали Нестеренка, людину літню й худу» (газ.).
Досить часто прикладки, зокрема поширені, можуть відокремлюватися: «Наш командир, Петро Петрович Гуцул, славився розумом» (газ.).
Прикладки — назви міст — узгоджуються в усіх відмінках із родовою назвою: місто Київ, міста Києва, місту Києву... Проте в географічній і військовій літературі назва міста зберігає форму називного відмінка: міста Київ, місту Київ... Це дає змогу уникнути можливої плутанини при визначенні форми називного відмінка. Так, із словосполучення місту Катманду неможливо однозначно встановити називний відмінок: місто Катманд чи Катманду.
Зберігають форму називного і прикладки — власні назви гір, озер, станцій, планет: на горі Говерла, на озері Байкал, до станції Жмеринка, з планети Марс.
Узгоджені конструкції типу на горі Говерлі, на озері Байкалі — характерні для пісенно-поетичного жанру.
Власні назви неживих предметів — кораблів, заводів, газет, журналів, установ і т. ін.: крейсер «Іван Мазепа», видавництво «Український письменник», газета «Слово». Такі прикладки зберігають форму називного відмінка при відмінюванні: журнал «Дзвін», журналу «Дзвін»...
Увага! Не слід уважати сполученням іменника з прикладкою такі утворення і складні слова: диск-жокей, стоп-кран, вагон-ресторан, музей-квартира; сполучення синонімів: море-океан, путь-дорога, рід-плем'я; антонімів: імпорт-експорт, купівля-продаж; асоціативні сполучення: руки-ноги, батько-мати, хліб-сіль.
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.
