Деякі прикметники, втрачаючи значення ознаки і набуваючи значення предметності, переходять у розряд іменників, зберігаючи формальні (граматичні) ознаки прикметників, які стають у прикметника самостійними, незалежними від іменника. Пор.: майбутнє рішення — наше майбутнє, знайома жінка — наша знайома, учительська робота — зайшли в учительську. Зберігаючи словозміну прикметника, такі слова відповідають на питання іменника й виконують у реченні його синтаксичну функцію, наприклад: Виступав мій давній знайомий (хто?), Я зустрівся з давнім знайомим (з ким?).

Існують різні ступені субстантивації прикметників: повна (лексична) і неповна (синтаксична). До першої групи належать прикметники, які зовсім утратили прикметникове значення і виконують граматичну функцію іменників, зберігши лише мовну оболонку прикметника, наприклад: операційна, набережна. Сюди ж відносять географічні назви, що походять з прикметників: Срібне, Ніжин, Пирятин, Рівне, Зарічанське тощо значну кількість прізвищ: Задніпровський, Петрів, Колодний, Яворівський.

До другої групи належать прикметники, які можуть передавати значення або прикметника, або іменника, що визначається контекстом і їхньою граматичною роллю в реченні, наприклад: моє минуле і минуле літо, черговий по гуртожитку і черговий студент. Це: назви деяких предметів, приміщень, страв (пальне, чайна, шампанське, учительська, диспетчерська), окремі абстрактні поняття (далеке, знайоме, сьогочасне, давнє, чуже), назви осіб за професією, соціальною належністю, зовнішньою чи внутрішньою ознакою (їздовий, ротний, убогий, німий, військовий, цибатий), назви тварин (вороний, зозулястий, круторогі), частина слів військової лексики (типу передова), термінологічні назви (фрикативний (звук), дотична (лінія), бурова (установка) та ін.).