Частини мови— це лексико-граматичні розряди слів, які характеризуються спільними лексичними ознаками, властивими їм граматичними категоріями, основними синтаксичними функціями і засобами словотворення. Тризначний критерій включає в себе лексичні, граматичні та словотворчі ознаки, наприклад: господар — господарювати— господарський, господарчий — по-господарському (-и). Ці критерії не охоплюють повністю прикметника та числівника, службових слів.
Віддавна, ще з часів античної Греції, серед частин мови центральне місце відводиться іменникові та дієслову. «За семантичною окресленістю, центральними формально-синтаксичними позиціями в реченні, а також розвиненою сукупністю морфологічних категорій і парадигм,— пише І.Р.Вихованець,— дієслову й іменникові належить центральне місце в граматичній структурі української мови»1. Прикметник та прислівник вважаються периферійними частинами мови, а займенник, числівник виводяться за межі частин мови як словесно ущербні. Проте всі ці розряди слів у сучасному мовознавстві умовно називаються частинами мови, або повнозначним и словами. Прийменники, сполучники, частки і зв'язки позбавлені рис, якими володіють частини мови. Вони називаються службовими словами, або частками мови, які мають суто синтаксичне призначення й виступають аналітичними синтаксичними морфемами. Вони позбавлені самостійної номінативної функції. Лексичне і граматичне значення у них не розрізняється. Будь-які відношення частки мови виражати не можуть самі по собі, а лише у зв'язку з повнозначними словами або синтаксичними конструкціями: брат і сестра, хоч би не запізнитися, були задоволені. Окремо виділяється вигук: він не належить ні до слів, ні до морфем, а відноситься до всього речення. Отже, класифікація слів на частини мови, частки мови та вигуки розглядається на фоні морфеми, повнозначного слова і речення.
Модальні слова і зв'язки вивчаються в синтаксисі, а категорія стану — в прислівнику як окрема група, враховується взаємоперехід від однієї частини мови чи частки мови до іншої. Значення перехідних явищ у сучасній українській мові полягає в тому, що вони роблять мову гнучкішою, багатшою, адже за допомогою таких переходів утворюються граматичні омоніми (омоформи), які сприяють збагаченню лексичного запасу мови. Найпоширенішими є перехідні явища серед частин мови, а саме: перехід прикметників в іменники (субстантивація), дієприкметників у прикметники (ад'єктивація), різних форм іменників у прислівники (адвербіалізація). Повнозначні слова (частини мови) переходять у частки мови (службові слова): у прийменники — прислівники та іменники (препозиціоналізація), у сполучники — займенники та прислівники (кон'юнкціоналізація) тощо. Перехід може бути повним і неповним. Наприклад, повністю субстантивувалися прізвища і географічні назви: Пісковий, Лісовий, Ніжин, Харків, такі слова, як пальне, дядина, ланкова, — прикметникового походження. Інші ж в одній ситуації виступають як прикметники (посівна кампанія), в другій — як іменники (рання посівна). Так само неповністю адвербіалізувалися іменники в таких випадках: приїхали весною і повіяло весною, збігли з гори і долинуло згори. Неповна адвербіалізація спостерігається і в прислівникових сполученнях на смерть, на світанку, на щастя, у вічі, до загину, без пуття, під вечір. При переході діють синтаксичні, морфологічні й семантичні чинники. Найвищим ступенем вважається семантичний, який завершує перехід слів з однієї частини мови в іншу.
1Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К., 1988. С. 44.
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.
