Правопис прислівників ускладнюється тим, що поряд з прислівниками, які за загальним правилом повинні писатися разом, уживаються різні прислівникові сполучення, що застигли в невідмінюваних конструкціях і пишуться окремо: напрокат — на світанку, спозаранку — з ранку до вечора, наостанку — до останку, надвечір — під вечір, безперестанку — без краю, опівночі — о пів на шосту. Так само можуть писатися через дефіс прислівники, а співзвучні їм інші частини мови — окремо: по-твоєму — по твоєму сліду, по-молдовському — по молдовському слову, вчотирьох — в чотирьох відрах і т. д.
Прислівники, співвідносні з іменниками та прийменниками, розрізняються тільки в контексті: «Назустріч котились широкі, як море, степи» (О. Гончар) і «Чужинець, видно, теж ніяк не сподівався на зустріч і зупинився з розгону, важко дихаючи» (О. Гончар). Деякі прислівники відрізняються від однозвучних слів наголосом: надворі, набік, насміх, внічию, вповні. («Вечір надворі, ніч наступає...» (нар. тв.) На дворі були розбиті клумби). Погано засвоюється правопис сполучення числівника з прийменником та однозвучний прислівник: «Вони вдвох хутенько піднялися на гору» (О. Десняк); «Помістилися ми в двох хатах дуже добре і просторо, так що, здається, ніхто нікому не заважає» (Леся Українка). Іноді помилки трапляються через нерозуміння самого слова, способу його утворення: «Тарас спідлоба глянув на дядька» (О.Іваненко); «Кінь скаче вчвал щосили, щодуху» (Леся Українка).
Прислівникові сполучення, які пишуться окремо, запам'ятати важко, бо їх дуже багато. Краще усвідомити, з якими прийменниками такі сполучення вживаються, щоб потім вони відклалися в пам'яті. Пишуться окремо з прийменниками без: без відома, без краю, без ліку, без наміру, без пуття, без упину, без черги, без сумніву; деякі прислівникові сполучення з прийменником в (у): у далечінь, у (в) затишку, в ногу, в обмін, в обріз, в (у) разі, в цілості, в (у) цілому, в основному, з прийменником до: до кінця, до загину, до краю, до запитання, до обіду, до лиха, до останку, до побачення, до речі, до смаку, до лиця; з прийменником з: з вечора до ранку, з ранку до вечора, з боку на бік, з ноги на ногу, з краю в край, з переляку, з розгону, з дня на день, але: зверху до низу і знизу доверху; з прийменником за: за дня, рік за роком, день за днем, за кордон, за рахунок, за світла, за безцінь; деякі прислівникові сполучення з прийменником на: на бігу, нальоту, на ходу, на бік, на весну, на видноті, на відчай, на відшибі, на гамуз, на диво, на добраніч, на зло, на око, на мить, на незабудь, на смерть, на слово, на ура, на самоті; з прийменником під: під боком, під гору, під кінець, під силу, під вечір, під час; з по: по двоє, по змозі, по можливості, по суті, по щирості, по честі, по черзі; з у: у вічі, у поміч, у вись, у стократ, рік у рік, раз у раз, день у день.
Через дефіс пишуться прислівники, що утворилися з прикметників, присвійних займенників на -ому (-ьому), зрідка -и та прийменника по: по-доброму, по-батьківськи, по-вашому, по-літньому, з прийменника-префікса по та порядкового числівника на -е: по-перше, по-десяте, по-четверте. Прислівники, які складаються з повторюваних синонімічних та антонімічних основ, також пишуться через дефіс: врешті-решт, з діда-прадіда, з давніх-давен, давним-давно, не сьогодні-завтра, рано-вранці, більш-менш, видимо-невидимо. Прислівники з частками -то, -от, -таки, будь-, -небудь, казна-, хтозна-: десь-то, просто-таки, так-таки, як-от, будь-де, коли-небудь, казна-куди, хтозна-як; окремі прислівники: по-латині, на-гора, десь-інде, десь-інколи, десь-колись, геть-чисто, де-факто, де-юре — пишуться через дефіс. Чимало прислівників мають у своєму написанні два дефіси, особливо з часткою не, прийменником на, які стають префіксами: як-не-як, коли-не-коли, де-не-де, десь-не-десь, хоч-не-хоч, віч-на-віч, всього-на-всього, пліч-о-пліч, будь-що-будь.
Іноді спостерігається плутання в написанні н і нн у суфіксах прислівників. Слід пам'ятати, що коли прислівник утворено від прикметника з одним н чи дієприкметника, то пишеться одна літера н: самовіддано, неждано-негадано, неприховано, нечувано, несподівано, натхнено, шалено, якщо ж у прикметнику вживається нн, то й прислівник пишеться з двома н: нескінченно, страшенно, бездоганно, безцеремонно, старанно, законно, сезонно, натхненно, незліченно, незчисленно, священно.
Окремо пишуться деякі прислівникові сполучення, в яких поєднується форма називного відмінка з орудним: кінець кінцем, сам самотою, один одним. Фразеологічні сполучення, що є еквівалентами складних прислівників, також пишуться окремо: ні слуху ні духу; ні собі ні людям; ні на йоту; один в один; один за одним; нога за ногою; ні в сих, ні в тих; курям на сміх; ні з сього, ні з того; ні за що, ні про що; сам на сам; душа в душу; лице в лице; час від часу.
Прислівники можуть переходити в прийменники, частки, виконувати функції службових сполучних слів, ставати префіксами в таких словах, як: передплата, колобродити, дехто, творити нові частини мови: попередити, учорашній, тьмяно-зеленаві. Напр.: «Ніхто не знає, коли й де побудовано цю шхуну» (М. Трублаїні); «Куди голова задумала, то туди й ноги несуть» (нар. тв.). Отже, сполучними словами стають відносні первинні прислівники. Перехід прислівників у прийменники і творення похідних прийменників від іменників з прийменниками спричинили плутанину в написанні таких сполучень, як: всередину — в середину, вбік — в бік, зсередини — з середини, збоку — з боку, всередині — в середині, напочатку — на початку, наполовину — на половину, нашвидку — на швидку, втретє — в третє, впорожні — в порожні, нарешті — на решті, зрештою — з рештою, тимчасом як — тим часом. Крім тим часом, усі прислівники пишуться разом: «Напочатку тиша пригнічувала його, адже любив гомін, людський вир» (Ю. Мушкетик); «Вивантажували зерно, коли бункер наповнювався наполовину» (газ.); «А тим часом висока мета, широкий, вагомий замір, як відомо, породжує впевненість, мобілізує всі творчі зусилля митця» (В. Козаченко).У решті випадків іменники з прийменниками, прикметники, числівники з прийменниками треба писати окремо: на середину ріки, в середині розділу, в середині місяця, з боку адміністрації, в бік Дніпра, на швидку руку, в порожні мішки, зупинились на решті фактів, на початку повісті, з рештою товаришів, з середини речення, на половину кімнати.
Окрему групу слів становлять слова категорії стану.
Це незмінні слова прислівникового чи іменного походження, які виражають стан і виконують функцію головного члена у безособовому реченні. Їх у мові небагато. Вони розподіляються за значенням на кілька груп: а) ті, що виражають фізичний і психічний стан людини: важко, легко, боляче, страх, досадно, шкода, боязко («Було якось чудно і по-новому приємно, що лоскотали чоло холодні краплі, що спливало на нього зелене світло, що в серці стало так спокійно, ліс на небі» — М.Коцюбинський); б) слова, що виражають стан природи: тихо, темно, видно, холодно, тепло, вітряно («Ой видно село, широке село під горою...» — нар. пісня); в) слова, що виражають модальні значення — можливості, неможливості, необхідності: можна, слід, потрібно, треба, необхідно («Але досить холодних зимових тем!» — журн.).
Категорія часу виявляється у зв'язці бути або в її замінниках — стати, робитися: Дітям було (стало) весело, дітям буде весело, дітям весело. Частково виявляється спосіб і вид: надворі видно, надворі зробилося видно, надворі стане видно, надворі було б видно. У минулому і майбутньому часі переважає доконаний вид, у теперішньому — тільки недоконаний вид. Нечіткість граматичних категорій, здатність виконувати роль головного члена, невиразність меж і пізнє утворення дає підстави багатьом мовознавцям заперечувати слова категорії стану як окрему частину мови. В українських академічних працях слова категорії стану приєднано до прислівників і розглянуто як окрему групу за синтаксичними функціями.
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.
