Прислівником називається самостійна частина мови, що виражає якісну або кількісну ознаку дії чи стану, ступінь або міру вияву іншої ознаки і доповнює значення дієслова, виражаючи різні обставини, за яких відбувається дія. Напр.: «Учився я в Сосницькій початковій, а потім у вищій початковій школі. Навчання давалося мені легко. Я був те, що зветься тепер відмінником; це мене часто-густо бентежило. Мені здавалося, що вчителі самі щось не зовсім розуміють і тому їм здається, що я відмінник. Це почуття подиву, а іноді й гіркоти при оцінці тих або тих деталей моїх робіт я переживаю й тепер. Проте якась частка пізнаної мудрості промовляє свідомості — як же мало все-таки зроблено, як багато чого треба вчитися і як багато думати і знати, а не тільки відчувати, щоб досягти цілковитої виразності зображення» (О.Довженко).
Семантика прислівників різноманітна, тому за значенням вони поділяються на кілька груп, які об'єднуються двома розрядами: означальні та обставинні прислівники. Виділенням групи означальних прислівників підтверджується перша частина визначення прислівника як частини мови, що виражає ознаку дії чи стану або ступінь чи міру вияву іншої ознаки.
Означальні прислівники, в свою чергу, поділяються на групи якісних, кількісних і способу дії: добре зробив, щільно зачинена, весело заспівали — якісні; дуже весела людина, досить пристойно, особливо активно виступав — кількісні; крутився колесом, поводився по-дитячому, їхати верхи — спосіб вияву ознаки. Означальні прислівники виступають у реченні то обставинами (майже спілий, працює наполегливо, добре загартований), то означеннями, якщо прислівник сполучається безпосередньо з іменником (майже дитина, биточки по-селянськи, котлети по-полтавському).
До обставинних належать різні прислівники, що означають зовнішні просторові, часові обставини (вгорі, знизу, надворі, зверху, увечері, зранку, потім, згодом), внутрішні — причини і мети (спересердя, спросоння, зопалу, зозла, навмисне, наперекір, на щастя, до лиха): «Стояла тиха і по-своєму хвилююча година: згори на верховіття лісу опускався сизий присмерк, а внизу з-під кожного куща виповзав туман, і тому здавалося, що над землею коливалося два неба: внизу — сіре, вище — сизе» (М. Стельмах); «Незнарошна ревонув своїм басом і коваль Михайлик» (О. Ільченко); «Поранено було й самого Гармаша, в руку. Зопалу був і не звернув уваги, думав — дряпнуло» (А. Головко) ; «А Грицько, як нарочито — не тільки не слухає, а ще і наперекір робить» (Панас Мирний).
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.