Розділові знаки при прямій мові та цитатах - СУЛМ - Мова - Каталог статей

СИНТАКСИС

Розділові знаки при прямій мові та цитатах

Існує два різні способи включення конструкцій із прямою мовою в текст — із виділенням прямої мови в абзац і без її виділення.

Перший спосіб більш характерний для публіцистичного та художнього стилів. Він передбачає віднесення авторської мови в препозиції до попереднього абзацу. При постпозиції та інтерпозиції авторська мова в окремий абзац не виділяється, а відокремлюється від прямої мови за допомогою тире. Таким чином у текст здебільшого вводяться діалоги, напр.:

«— Що сталося? — спитав гончар, підходячи.

—    Двері, тату, вкрадено, — голосно сказала дівчина.

—    Які там двері? — здивувався гончар.

—    Що з хати — в сіни. Знято з завіс! — і дівка раптом розсердилась: — От не люблю ж! Коли б ви тут не розбалакували, коли б дома діло робили, то й двері були б цілі, тату!» (О. Ільченко).

Другий спосіб — без виділення прямої мови в абзац, — як правило, вживається при цитації, а також для оформлення невисловлених уголос думок та для окремих реплік, що композиційно не розривають авторської розповіді. Напр.: «Ми не маєм казати один одному: "Ось поси моє!" — але маєм усі взятися за руки красно та й сказати: "Ось поси наше!"» (Л.Мартович); «Семен, одягнувшись, сидів на березі, коли з другого боку, греблею, надійшла молодиця. Семен закривсь рукою від сонця. "Либонь, Мотря, — подумав він. — Вона!"» (М. Коцюбинський).

Можливе введення діалогів у текст без їх виділення в абзаци. Напр.: «Коли парафіяни довідались, якого дістали пароха, то зачали відказувати. А найбільше небіжчик Дмитро Березюк. Він таки кричав: "А це по-якому? То для нашої громади такий малий піп?! Ми вже більшого не варті? Он у Опеньківцях та піп, як тополя, такий високий. У Берберівці та хоч нижчий, але зате грубий. А нам надали якесь! Тьху! Громада не може цього приймати!"
Йому відповів Іван Косий, теж уже небіжчик: "Не бійтеся, куме, як будемо доносити хліби та калачі, то й цей погрубне". Ледве дяк заглагоїв збунтовану громаду» (Л.Мартович); «Питаю: — "Як ви доскочили такого огира?" — "Нам теє знати, батьку. Сідай да їдь собі з Богом: ляхи не за горою; часом жах у них проходить швидше од похмілля"» (П.Куліш).