Розряди прислівників за походженням і способом творення - СУЛМ - Мова - Каталог статей

МОРФОЛОГІЯ

Розряди прислівників за походженням і способом творення

Більшість прислівників у сучасній українській мові являє собою вторинні утворення, що виникли від різних частин мови — дієслова чи імені. Їх легко виявити, зіставивши з відповідними частинами мови: ясно — ясне, по-нашому — по нашому, знадвору — з, на, двір тощо. Отже, за походженням і способом творення прислівники поділяються на первинні і вторинні.

До первинних належить незначна кількість прислівників, які утворилися давно і так змінилися, що в них важко встановити первісну форму: тут, там, завжди, де, тоді, куди, доки та ін. Найдавніші відзайменникові первинні прислівники граматично і функціонально не пов'язані з іншими частинами мови так, як вторинні прислівники.

Первинних прислівників відзайменникового утворення небагато, але вони є у всіх розрядах за значенням, крім мети і кількісно-означальних: місця — де, куди, звідки, там, тут, туди, звідти, всюди; часу — коли, тоді, відколи, доти, доки, поки, іноді, ніколи, інколи, завжди, тепер, потім; причини — чому, тому; способу дії — так, як, інакше, ніяк, усяк, однак, якось, ледве. Вони бувають питальними, заперечними, неозначеними, відносними, вказівними та означальними, як сучасні займенники: «А як же ти думав? Прошеніє треба тут одно написати, друге губернатору подати... А поїхати туди та звідти, а там прохати» (Панас Мирний).

Не співвідносні з іншими частинами мови і ті відзайменникові утворення прислівників, які виникли з будь-яких слів із займенником: торік, натомість, повсякчас, звідусіль, звідусюди. Утративши своє словотворення, первинні прислівники почали утворюватися повторенням займенникових основ, злиттям з ними прийменників, флексій, суфіксів імен, унаслідок чого виникали нові прислівникові утворення: так-сяк, куди-не-куди, доти, відколи, деколи, відтіля, звідси, звідусіль, десь, ніде, коли-небудь. Це прислівники невласного утворення. Вони є проміжними між первинними і вторинними. Серед них немало розмовних (кудою, тудою, сюдою), деякі мають здрібніло-пестливе значення (осьдечки, тамки, тутечки): «Чиста загибель тепереньки чоловікові: заробити нема де, землі зроду не було, комірне плати, кругом злидні, а їсти мусиш» (М. Коцюбинський). А найбільше вживається в мовленні загальномовних, стилістично нейтральних первинних прислівників: «То тут, то там зринали запізнілі голоси» (М.Стельмах).

Основну частину прислівникового складу становлять вторинні прислівники. У них розвинулося власне суфіксальне та префіксальне словотворення, яке в сучасній мові є досить продуктивним. Найбільше виявляються тут морфолого-синтаксичний і морфологічний способи словотворення. Якщо у прислівників добре, гаряче ще живий зв'язок із морфолого-синтаксичним способом словотворення, то у словах по-латині, весело, по-ударному переважає морфологічний спосіб, де по- та -і, -о, -ому вважаються префіксами і суфіксами, а не закінченнями.

Багато прислівників виникло шляхом адвербіалізації. Під адвербіалізацією (відлат. adberbium — прислівник) розуміється перехід інших частин мови в прислівники. Якщо слово вже відірвалося від своєї початкової форми, то воно повністю адвербіалізувалося: праворуч, навзнак, упорожні, вплав. Коли ж простежується зв'язок з первісною формою, то така адвербіалізація вважається неповною: уперше прийшов до нової бібліотеки і постукало в перше вікно. Ознаками адвербіалізації є також невідмінюваність, злиття прийменниково-відмінкових форм в одне слово (запанібрата, спідлоба, попідтинню), набування нових синтаксичних функцій і зв'язків (добре слово і поводився добре), зміна наголосу (бігóм, кругóм, нáбік, надвóрі). Крім того, з простих прислівників (первинних) за допомогою різних часток з'явилося чимало нових прислівників (будь-де, куди-небудь, абияк, подекуди, хтозна-коли, казна-звідки, деінде, коли-не-коли, як-не-як).

Перехід інших частин мови у прислівники відбувається протягом усієї історії української мови, внаслідок чого з'явилося немало прислівникових сполучень, що зберігають зв'язок з частинами мови (без кінця, до вподоби, до загину, в цілому, в основному, з розгону, на відшибі, по правді, по щирості, все одно, у цілості, на світанку, поки що та ін.).

Вторинні прислівники, наявні в сучасній українській мові, є іменникового походження: утворилися вони від іменників у родовому відмінку з прийменниками (догори, докупи, дотла, зсередини, збоку, зозла, зразу, одвіку, щохвилини), від знахідного з прийменниками (вбік, угору, вслід, всмак, навиліт, наперед, напам'ять, напрокат, насилу, повік, поряд, уголос), від орудного з прийменниками і без них (попідвіконню, наскоком, похапцем, часом, весною), від місцевого з прийменниками (ввечері, вгорі, врешті, надалі, поволі, поодинці, поночі, усередині). Чимало є прислівників прикметникового походження з прийменниками і без них: далеко, блискуче, довго, дочиста, затепла, здалеку, невдало невимовно, спроста, по-братньому, по-новому, відзайменникового: аніяк, потім, передусім, повсюди, якраз, нізащо, онде, відтоді; відчислівникового: удвоє, вдвох, двічі, заодно, натроє, учетверо, по-друге, обабіч, стократ, забагато; віддієслівного: врозтіч, врозсип, навідріз, уплав, навідліг, сидьма, ліжма.