Словникова справа зародилася в Україні вже в XIII ст. Створювалися словнички незрозумілих слів, які вживалися в церковних книгах. У другій половині XVI ст. були укладені словники іншого типу — двомовні перекладні, в яких церковнослов'янські слова передаються «простою мовою». Найдавніший з таких словників має назву «Лексисъ с толкованіємъ словенских словъ просто». Цей невеличкий рукописний словник лише через три століття після написання був надрукований з передмовою архімандрита Амфілохія в «Чтениях в обществе истории и древностей российских при Московском университете». Закінчується передмова словами: «Настоящий словарь едва ли не древнейший украинский азбуковник».
У 1596 р. у Вільні вийшов у світ перший друкований словник, в якому церковнослов'янська мова теж перекладається «простою мовою». Це словник київського вченого Лаврентія Зизанія (Тустановського) «Лексис Сирѣчъ Реченія Въкратъцѣсъбранны И из словенскаго языка на простый Русскій Діалектъ Истолкованы».
В українській лексикографії помітною є праця Памва Беринди «Лексиконъ славеноросскій и именъ Тлъкованіє», видана в Києві 1627 р. і перевидана в Кутеїні (Білорусія) 1653 р. У 1961 р. цей словник перевиданий Інститутом мовознавства ім. О.О.Потебні.
Памво Беринда — видатний діяч української культури XVII ст., лексикограф, поет, перекладач, друкар, гравер. Укладений ним словник є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови того часу. У словнику широко представлені українські відповідники — в основному слова, нерідко наводяться й фразеологізми. Словник і тепер є цінним посібником при читанні пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою.
Помітний також рукописний словник XVII ст. — «Синоніма славеноросскаѦ», укладений невідомим автором на основі переробки «Лексикона словенороського» П. Беринди. Це була перша спроба перекладного словника з реєстром слів старої української мови.
«Синоніма славеноросская» разом з «Лексисом» Лаврентія Зизанія у 1964 р. були опубліковані в серії «Пам'ятки української мови» (XVI—XVII ст.). Про значення цієї праці писав відомий філолог П. Житецький: «Словник становить значний науковий інтерес уже завдяки тому, що наочно показує нам, з яким напруженням працювала думка в давнину над матеріалом слов'янським, щоб видобути з нього все, що було можливе, для свого вираження»1.
Згадаймо ще рукописний українсько-латинський словник «Лексікон словено-латинській», укладений Є.Славинецьким та А. Корецьким-Сатановським у середині XVII ст. Він був виданий 1968 р. у Римі, а у 1973 р. разом із «Лексиконом латинським» Є. Славинецького в Києві Інститутом мовознавства ім.О.О.Потебні.
Одним із перших словників нової української літературної мови є «Собраніе малороссійскихъ словъ, содержащихся въ "Энеиде", и сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ Малороссійское нарѣчіе съ других языковъ, или коренных Россійскихъ, но не употребительнъхъ», додане до першого видання «Енеїди» І.П.Котляревського (1798 р.). Він містить близько 1000 українських слів, які тлумачаться російською мовою. 1818 р. був опублікований «Краткій малороссійскій словарь» як додаток до першої української граматики О.Павловського. Подібні словники вміщені у збірках «Малороссійскіе пѣсни» М.О.Максимовича (1827), «Опытъ собранія старинныхъ малороссійскихъ пѣсней» М. Цертелєва (1819), «Ужинок рідного поля» М. Куцого (1857) та ін. Вони мали на меті пояснити незрозумілі для читачів слова у творах українських письменників і в народних піснях.
Названі лексикографічні праці відіграли й певну нормативну роль. Однак відчувалася потреба в повнішому словнику, української мови. Тому один із відомих вітчизняних філологів М. Максимович закликав до створення такого словника. Можливо, у відповідь на заклик М. Максимовича уклав свій словник П.П.Білецький-Носенко. Він був високоосвіченою людиною, написав українською мовою низку художніх творів: байки, балади, жартівливу поему «Горпинида, чи вхопленая Прозерпина» та ін. Словник П.Білецького-Носенка був першим, укладеним у XIX ст., великим словником української мови. Його обсяг — 20 000 словникових статей, широко представлена в ньому лексика, фразеологія української мови. Створювався словник на основі літературних джерел і записів народної мови, фольклору.
У словника П. Білецького-Носенка нещаслива доля — свого часу він не був надрукований, хоч про нього і знали вчені, ті, хто займався словниковою справою. Публікація словника була здійснена 1966 р. у серії «Пам'ятки української мови».
XIX ст. відзначалося появою важливих праць з діалектології та етнографії. Велося збирання діалектної, розмовної та етнографічної лексики, були спроби укладання словників з використанням переважно цих матеріалів. Одним із таких словників був «Словарь малорусскаго наречія» О.Афанасьєва-Чужбинського (у межах А — З), виданий у 1855 р. Про цей словник Б. Грінченко писав: «За винятком невеликого числа старих слів, усі слова взяті з живої народної мови, і пояснення їх російською мовою загалом вірні; іноді наводяться приклади, переважно складені самим автором словника. На жаль, робота спинилася на букві З»2. У порівнянні з усіма попередніми словниками праця О.Афанасьєва-Чужбинського мала значно більший реєстр українських слів.
У 1893—1898 рр. у Львові вийшов друком «Словарь російсько-український» М.Уманця і А.Спілки. У створенні цього словника брала участь велика група інтелігенції Києва, Умані, Одеси. Організатором словникової справи був М. Комаров (М. Уманець і А. Спілка — псевдоніми, перший — М. Комарова, другий — колективу його співавторів). Словник містить 37 000 заголовних слів у російській частині. Український матеріал зібрано на основі записів живої народної мови та опрацювання художніх, наукових, публіцистичних творів. Але ілюстрацій у словнику небагато, і в основному наводяться вони з етнографічного матеріалу (пісні, думи, приказки та ін.). Словник перевиданий у 1896—1898 рр. та в 1925 р.
Наприкінці XIX ст. опубліковано «Русско-малороссийский словарь» Є.Тимченка.
Ідея українських лексикографів укласти повний словник української мови значною мірою втілена у великому українсько-російському словнику - «Словарі української мови» за редакцією Б. Грінченка, який був виданий у 1907—1909 рр. У чотирьох томах цього словника подано близько 70 000 слів, узятих з художньої літератури та інших писемних джерел, а також із фольклорних записів, усного мовлення. До нього залучено й матеріали попередніх словників української мови.
До кожного значення українського слова подаються російські відповідники. Словник уміщує також українську фразеологію, часто з поясненням її походження.
У кінці четвертого тому вміщено словник імен. У примітці до нього упорядник звертає увагу на те, що деякі імена, що мають форму зменшеності (Грицько, Володко, Химка та ін.), подаються як реєстрові слова, зважаючи на їхнє функціонування в народній мові як основних форм. Словник перевидавався у 1924 р., 1925 р., 1928 р., а в 1958—1959 рр. був надрукований з видання 1907— 1909 рр. фотомеханічним способом.
Найбільш повними з пізніших словників були двотомний «Російсько-український словник» С. Іваницького й Ф. Шумленського (Вінниця, 1918) та «Словник української мови» Д. Яворницького (Катеринослав, 1920), що мислився як додаток до «Словаря української мови» за редакцією Б.Д.Грінченка. Тобто в ньому містилися слова, відсутні в останньому або ж подані в іншому значенні. На жаль, опубліковано лише перший том «Словника української мови» Д. Яворницького, на літери А — К. Решта лишилася в рукописі.
На 1918 р. припадає вихід у київському видавництві «Поступ» першого в Україні «Словника чужих слів, що вживаються в українській мові» З.Поптенка.
У 1918—1930 рр. з'явилося чимало словників термінологічних, потребу в яких особливо відчувала школа.
Протягом 1924—1933 рр. надруковано три томи «Російсько-українського словника» Академії наук УРСР (у межах А—П). У 1937 р. Інститут мовознавства видав великий однотомний «Російсько-український словник». Його реєстр поповнився новими на той час словами. У 1939 р. був знову створений колектив для укладання двомовного російсько-українського словника, однак наступні події, пов'язані з війною 1941 —1945 рр., роботу над словником на певний час припинили.
Наступний період, який почався в повоєнний час, позначений створенням справді сучасних словників — і за рівнем лексикографічного опрацювання і з погляду предметно-тематичної різноманітності, відповідності потребам, запитам життя. З'явилися тлумачні, фразеологічні, синонімічні словники, було видано словник іншомовних слів, орфографічні, орфоепічні словники, термінологічні, перекладні словники, почато укладання етимологічного словника.
Ці лексикографічні праці стали міцним підгрунтям для подальшої роботи над українськими словниками вже в період після проголошення незалежності України.
У складних умовах сьогодення наші мовознавці спромоглися на нові вагомі здобутки. Справедливо зазначає Л.Полюга, що «в минулому українське словництво виконувало важливі лінгвістичні та етнічні завдання, а на теперішньому етапі українські лексикони перш за все стали прикметою державотворчих процесів»3.
Стала відчутнішою свобода укладання найрізноманітніших словників із чіткими національними критеріями, задовольняються потреби в них різних галузей суспільного життя. Багатогранність мовної палітри, широта спектрів функціонування української мови засвідчують високий рівень її розвиненості як засобу пізнання і комунікації.
1Житецкий П. Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII веке, с приложением словаря книжной малорусской речи по рукописи XVII века. К., 1889. С. 3. 2Грінченко Б. Словарь української мови: В 4 т. К., 1907 - 1909. Т.1. С. XІV. 3Полюга Л. Українське словництво за десять років незалежності // Аудиторія. 2003. Ч. 4. С. 10.
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.
